Продуктових карток не буде. Чому в Україні неможлива економіка воєнного часу

Петро Охотін підняв дуже важливу тему, процитувавши статтю, в якій йшлося про необхідність переведення економіки України у воєнний формат.

Зараз у нас лунає дуже багато алюзій на історію Другої світової війни. Всі читають Шпеєра чи спомини британських та американських міністрів і генералів тих часів. Тому за аналогією хочуть ввести і в Україні продуктові картки, створити трудові армії чи запровадити талони на пальне.

Це ніби такий історичний карго культ: свята віра в те, що перемогти можна, лише запровадивши дитячу працю чи трудові зміни по 12 годин.

Я завжди писав про неможливість запровадження формату воєнної економіки в 21 столітті в умовах інформаційного суспільства споживання. Зараз можна розраховувати хіба на деякі елементи мобілізаційної економіки.

У той же час, саме за цю частину можливих "реформ" (щодо ризиків створення у нас воєнної економіки) я спокійний.

Це проведена у нас деіндустріалізація та повна відмова від захисту внутрішнього ринку у комплекті з відсутністю стимулів розвитку, мене дратували. Тому що я знав, що довгострокова шокова терапія, на відміну від короткострокової, вбиває.

І на жаль, "вашингтонський консенсус" Джефрі Сакса — вповні собі реальна річ, особливо за умови "змазки" МВФ.

Це саме той жах, що міг трапитись, і він з нами відбувся. Як і колись з Болівією.

Але щодо воєнної економіки я трохи спокійніший, тому що навіть якщо хтось здуру почне її реалізовувати в наших реаліях, все закінчиться досить швидко. Навіть швидше за програми Мао у Китаї щодо знищення горобців та будівництва персональних плавильних печей з виробництва металу "в кожній хаті".

І цьому є одне фундаментальне пояснення.

Воно полягає в тому, що автори таких статей абсолютно не обізнані із змінами секторальної будови економіки під час Другої світової війни і тепер.

Тоді був індустріальний уклад і більша частина ВВП формувалась у промисловості, видобутку корисних копали і сільському господарстві (первинний і вторинний сектори економіки).

Тому формат воєнної економіки полягав лише у перезавантаженні промисловості з цивільних рейок на воєнні. І у перемиканні приватного попиту на державне замовлення.

Це як перенаправити потяг з однієї колії на іншу шляхом перемикання стрілок.

Умовно кажучи, з точки зору збуту, Форду у 1942 році байдуже було, які авто виробляти, цивільні чи військові. Останні навіть легше — стабільне держзамовлення, нуль маркетингу та реклами, ще й держава допоможе приструнити профспілки.

Але зараз постіндустріальна фаза.

Важливо

800 мільярдів доларів — на ЗСУ. Як створити реально обороноздатну Україну

Навіть в Україні, більше 60% ВВП — це сектор послуг, який формує найбільшу зайнятість населення та вклад у ВВП.

Перевести його у формат воєнної економіки — це завідомо програти.

Уявіть собі, як мільйони барбершоперів, офіціантів, ФОПів чи масажистів крокують у холодні цехи, де останній верстат зупинився років 20 тому. І все вже здано на металобрухт.

Тому такі статті про воєнну економіку дійсно виглядають духопідйомно, і слова про неї звучать надихаюче, але це все — від незнання сучасних економічних процесів.

З реальністю це не має нічого спільного, і це не реалізуємо в принципі, навіть в РФ.

До речі, в РФ ніхто структуру економіки через коліно не ламав і сектор послуг як був домінуючим і складав більше 60% ВВП, таким і залишився.

То що ж робити Україні під час війни, як прилаштувати економіку до специфіки воєнного стану?

Перш за все, акумулювати доходи від сировинного сектору та сектору послуг на потреби технічної освіти, науки, інновацій і стимулів розвитку проривних галузей промисловості, зокрема ВПК.

Тобто, дати можливість цивільній економіці заробити гроші для фінансування необхідних галузей ВПК.

Розуміти, що ВПК не будується у порожнечі.

Необхідні галузі подвійного призначення: суміжники, комплектуючі, переробка сировини, обробні галузі, машинобудування.

Для цього потрібні державні інвестиції за рахунок цивільних доходів та приватні інвестиції під гарантії держави, тисячі висококваліфікованих технічних фахівців, зростання продуктивності праці, генерація винаходів тощо.

Умовно кажучи, потрібен кластер ВПК, який формується в середовищі промислового розвитку, технічної освіти та науки за рахунок доходів цивільного сектору економіки та прибутків від експорту сировини.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело.