Тяжче, ніж ампутація. Що відчувають бійці, які пережили контузію на фронті, і чим їм допомогти

Контузія.

Це пост про акубаротравму, просто для розуміння проблематики. Бо з великою кількістю ампутантів, в нас є ще велика кількість контужених, про яких чомусь не прийнято згадувати.

Тому просто доповню картину своїм досвідом.

В мене є приятель, військовий, в 2014 році він отримав декілька доволі міцних контузій. Вийшов з оточення. Іноді втрачав свідомість несподівано, іноді його накривала епілепсія. Несподівано, це коли ти з ним йдеш по вулиці, і раптом він починає просто повільно падати, а ти його ловиш, щоб він голову об асфальт не розбив. Несподівано. І я був готовий до цього.

Поганий сон, головні болі, сплески гніву. Він адаптувався. Зміг жити далі.

Я не розумів цього, ставився до контузії як до цефалгії. Потім сам отримав легкі контузії вже в АТО/ООС, але вони були слабкими та на якість життя особо не вплинули.

Все змінив початок 2022 року. Під Києвом ми брали участь в одній операції, і там поруч добряче шваркнуло. Ну як, добряче. Настільки добряче, що замість "На порозі смерті перед очима проноситься все життя" цей флешмоб замінила тоді єдина думка до втрати свідомості, і ця думка була "мені п@&дець".

"Оклегався", прийшов до тями, навіть у напівнепритомному стані доїхав до дому і відключився. Прокинувся, дізнався, що в мене ще й все йде до запалення легенів (лежати годинами на асфальті/бетоні за мінусової температури — не дуже додає здоров'я), почав закидатись ліками. Але мозок неочікувано почав жити своїм життям.

Важливо

Фронтовики мають відпочити. Чому бійцям на передній лінії потрібна ротація

Я просинався з головним болем та засинав. Іноді важко було згадати де я, чи останні події. Ім'я та прізвища людей взагалі, таке відчуття, що стерли ластиком. Іноді мозок дуже яскраво та неочікувано транслював якісь події багаторічної давнини, водночас незрозуміло, навіщо тобі ця інформація, якщо ти не можеш згадати імʼя сусіда, чи свій номер телефону, чи держномер своєї автівки. Потім неочікувано почав підкидати емоції.

Почалась параноя. Думки, що цей стан — назавжди. Через кілька днів я встав та пішов до побратимів (вони базувались поруч), якраз вони тільки вийшли з Мощуна, там було, що обговорити. Пам'ятаю, як я намагався демонструвати, що в мене все добре, я в адекватному стані. Зараз вже розумію, що боявся зізнатися самому собі, що зі мною, можливо, все дуже не ок. Ці думки наганяли все більшу параною.

Згодом стан покращився. Сумбур думок відійшов, голова почала боліти на погоду та магнітні бурі, ну і пам'ять…а хз в якому вона стані, дуже складно вже порівнювати.

Але які наслідки можуть бути вiд контузії — я відчув це на своєму досвіді. І можу сказати, що це велика проблема, тому що мозок — він дуже тендітний, тільки зіткнувшись з травмою, ми розуміємо, наскільки. В Україні зараз сотні тисяч людей з акубаротравмами різного ступеня тяжкості. І допомогти їм вкрай складно вже.

Колись, як, мабуть, у більшості людей, які були вимушені періодично виходити в "сіру зону", я боявся підриву. Залишитись ампутантом без ноги.

Після цього випадку я зрозумів, що найбільша втрата — це втрата мозку. Коли ти не контролюєш свій мозок — це дуже страшно.

Тому, коли ви побачите людину, яка після важкої контузії — просто знайте, що навіть коли вона виглядає зі сторони здоровою, можливо, навіть в цей час вона бореться зі своїми внутрішніми демонами для того, щоб хоча б виглядати адекватною в суспільстві.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело