Брехливі лідери, політшарлатани, інфоцигани: де у світі перестають вірити політикам, а де продовжують і чому

Стан довіри у світі у 2024 році.

Думка вченого і обивателя виявилася на одному рівні довіри.

14 січня 2024 р. глобальна комунікаційна компанія Edelman опублікувала свою чергову 24-ту флагманську доповідь про стан довіри у світі The 2024 Edelman Trust Barometer. Соціологи оцінюють рівень довіри до бізнесу, НДО (недержавних організацій — Ф.), уряду та медіа шляхом онлайн-опитування 32 200 осіб у 28 країнах світу. Воно відбулося в період 3–22 листопада 2023 р.

Експерти Едельмана пропонують таку шкалу оцінки рівня довіри: 1–49% — недовіра, 50–59% — нейтральна зона, 60–100% — довіра. Бізнес залишається єдиним інститутом, який користується довірою. Йому довіряють 63% опитаних. Минулого року було 62%. Для порівняння, довіра до НДО становить 59%, до уряду — 51%, до ЗМІ — 50%. Найбільший рівень довіри до бізнесу зафіксовано в Індії (82%), Китаї (81%), Індонезії (80%), найменший — у Південній Кореї (45%), Британії (48%), Японії (50%). НДО довіряють 59% опитаних. Найбільший рівень довіри — в Індії (77%), Кенії (76%), Нігерії (74%) і Китаї (72%). Найменший — у Японії (40%), Німеччині (42%), Швеції (44%) і Британії (47%).

Уряду загалом довіряють 51% респондентів. Найбільший рівень довіри — у Саудівській Аравії (86%), Китаї (85%), ОАЕ (77%) та Індії (76%), найменший — в Аргентині (21%), Пд. Африці (29%), Британії (30%) та Колумбії (31%). Зазначимо, що в зоні довіри немає жодної країни ЄС. Довіра до уряду США — 40%, Німеччини — 42%, Канади — 49%.

Найнижчий рівень довіри — до ЗМІ, тільки 50%. Виходить, як у тому анекдоті: "Яка ймовірність, що журналісти скажуть правду? — 50 на 50". Найвищий рівень довіри до ЗМІ — у Китаї (77%), Індонезії (70%), Таїланді (69%) та Індії (67%). Найнижчий — у Британії (31%), Японії (33%), Аргентині (33%) і Південній Кореї (37%). В Італії, Німеччині, Франції, Ірландії, США, Швеції — скрізь фіксується недовіра до ЗМІ. Високим зберігається рівень довіри до роботодавця — 79%. У всіх країнах, окрім П. Кореї (49%), він перебуває в зоні довіри. На жаль, експерти Едельмана видають дані щодо авторитарних режимів із гострим дефіцитом базових прав і свобод людини за чисту монету. Тому складається враження, що в цих країнах існує якийсь особливий режим довіри до влади та бізнесу. Мовляв, у країнах із ліберальною демократією криза довіри, а в комуністичному Китаї чи арабських монархіях — мир, дружба і партнерство. Добре, що хоч у нацистській Росії чи тоталітарній Білорусі опитування не проводили. Там би теж був високий рівень довіри до Держави. Міжнародні організації як зі статистики, так і з соціології у своїх методиках жодним чином не враховують так званий коефіцієнт страху і брехні.

Edelman фіксує глибоку кризу лідерства у світі. Люди вважають, що лідери брешуть і вводять їх в оману. 63% лідерів уряду, на думку респондентів, навмисно намагаються ввести людей в оману, кажучи неправду або перекручуючи її. Серед бізнес-лідерів таких 61%, журналістів — 64%. За рік частка людей, яка вважає лідерів усіх трьох секторів брехунами, збільшилася, причому щодо журналістів — аж на три процентні пункти.

Велика група запитань стосувалася інновацій. 74% респондентів довіряють ученим у плані інформації про нові технології та інновації. Це ще якось можна пояснити, але стільки ж людей за цією темою довіряє суб'єкту "така сама людина, як я". Тобто сусід по дачі, колега по роботі, партнер по грі у футбол або з риболовлі в очах обивателя викликає таку саму довіру, як учений під час обговорення інновацій і нових технологій. Ми бачимо, як змішуються поняття "балаканина" і "науковий аналіз", як на одну дошку ставлять думку вченого і обивателя. Таке ставлення до наукової інформації, що вимагає глибоких знань і компетенції, породило феномен "інфоциган". Це суб'єкт, який жваво, голосно і зв'язно висловлюється на будь-яку тему з будь-якої доступної праски. Неважливо, що обговорювати, штучний інтелект, нанотехнології, роботизацію чи квантові комп'ютери. Сучасні інформаційні, комунікаційні технології та мережі дають змогу перетворити інформацію та infotainment (інформація + розвага) на science-tainment (наука + розвага).

З іншого боку, COVID-пандемія, кліматична істерія, псевдонаукові економічні наративи, навколонаукові технологічні рекомендації, якими "залили" інформаційний простір VIP-розпорядники і споживачі чужого на пару з їхніми партнерами з наукових кіл, не могло не збентежити звичайних людей. Політизація та ідеологізація науки зіграли з нею злий жарт. Багатьом здалося, що вхід у цю сферу діяльності досить легкий. Як наслідок, відбулася вульгаризація наукової діяльності та бурхливий розквіт шарлатанства, особливо у сфері соціальних наук та економіки. Зазначимо, що з питань інновацій та нових технологій урядовим лідерам довіряють лише 45% опитаних, журналістам — 47%, керівникам компаній — 51%.

59% респондентів вважають, що державним регуляторам не вистачає знань і розуміння сучасних технологій. Як же можна регулювати те, чого не розумієш? У США 63% населення вважають, що чиновникам бракує знань у цій сфері, у Китаї — 64%, Німеччині — 60%, Британії — 66%. Водночас ми бачимо пристрасне бажання VIP-розпорядників чужого займатися інноваційною діяльністю, виділяти "точки зростання" і в ручному режимі визначати стратегічні вектори розвитку. Регулювати й управляти тим, що незрозуміло — це в дусі та стилі розпорядників чужого. Вони ж не несуть відповідальності за ухвалені рішення, заробляють або на освоєнні ресурсів, тобто на потоках, або отримують політичні дивіденди. Мовляв, ми такі інноватори, створили багато високотехнологічних робочих місць, рухаємо країну вперед.

Прагнення політиків залучити на свій бік науковців зрозуміле. Саме вони користуються найбільшою довірою населення. Одна річ, коли якийсь план або програму пропонує політична партія чи депутат, інша — коли під нею підписуються професори, доктори наук і лауреати різних наукових премій. Мотивація для вчених "продавати" своє схвалення політикам і чиновникам призвела до глибокої інфляції статусу "наука" і наукових знань загалом. Напевно, тому серед політиків, міністрів, депутатів істотно зріс попит на наукові корочки. Вони допомагають дурити електорат, переконувати людей погоджуватися на виділення бюджетних грошей на "проривні", завральні, стратегічні проєкти. Зважаючи на ставлення людей до державно-приватного партнерства, у них це непогано виходить. За останні 10 років попит на партнерство бізнесу і держави для інноваційного розвитку різко збільшився. Із твердженням "якщо бізнес буде партнером держави, я б більше довіряв технологічним змінам" погодилися 84% китайців (+26 відсоткових пунктів за 10 років), 82% індусів (+8 в. п.), 74% сингапурців (+13 в. п.), 59% бразильців (+6 в. п.), 57% ірландців (+30 в. п.), 55% німців (+15 в. п.), 48% французів (+1 в. п.), 47% американців (+8 в. п.). Загалом у всіх опитаних країнах за партнерство бізнесу і влади в інноваційному розвитку виступають 60% населення.

Синдикату "VIP-розпорядники і споживачі чужого" вдалося переконати суспільство, що гроші платників податків приноситимуть користь країні, якщо інноваційним розвитком їхнім коштом займатимуться чиновники та їхні комерційні партнери. Свята наївність дорого обходиться тим країнам, які погодилися на такий схематоз в обгортці "інноваційного розвитку". Люди наївно думали, що науковці будуть чесними та принциповими, не "торгуватимуть" своїми оцінками, не спекулюватимуть результатами своїх досліджень. Однак, коли в них перед носом замаячили великі гроші (як порівняти з університетською зарплатою), охочих спекулювати на глобальному суспільному благу, екологічних, епідеміологічних, космічних, кліматичних, технологічних загрозах усьому світові, спокусі піддалося чимало. А проти тих, які принципові, суворі в наукових судженнях і моральних установках, застосували інструменти культури скасування або маргіналізували.

У політичному плані 2024-й рік — вельми примітний. Вибори пройдуть у понад 60 країнах. У них живе понад 4 млрд людей. Вони виберуть нову дорогу чи стару колію? Вони визнають очевидні помилки чи чекатимуть гучнішого свисту горезвісного рака з гори? Незважаючи на очевидні провали Держави як у розвинених країнах, так і в країнах, що розвиваються, рішучості людей відмовитися від "провідної, спрямовуючої, інноваційної" ролі Держави поки що немає. Люди отруєні культурою XXXXL (Халява, Халтура, Хамство, Холуйство, Lицемірство). Синдикат "VIP-розпорядники і споживачі чужого" десятиліттями обробляв мізки громадян, перетворював їх на обивателів, відучував думати, брати на себе відповідальність. Сьогодні цей синдикат озброївся ще й "придворними" вченими. Вони в гонитві за матеріальними чи нематеріальними баришами (слава, посади, престиж, бренд) готові підтримати ледь не будь-які прожекти, де є слова "в ім'я глобального благополуччя", "заради порятунку планети", "щоб забезпечити збалансований розвиток усього світу". Раз суспільству подобається державно-приватне партнерство в ім'я інноваційного майбутнього, розпорядники чужого будуть втюхувати їм цю ідею. Свого часу було про мир і сталий розвиток. Понад 30 років юзали. На виході не отримали ні того, ні іншого. Понад 70 років нав'язували мантри development economics з Державою в головній ролі. Отримали провал на провалі. Сьогодні те ж саме упаковують в обгортку "інновації", "баланс природи і людини" або "рівність Півночі і Півдня". Марксизм, колективізм, жага 3% населення жити коштом 97% інших не вбивається, якщо з голови не викинути токсичне Левіафанство.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо

Європейці не такі вже й щасливі. Чому Україні не варто брати приклад із благополучного Євросоюзу