Путін проти Росії: чому продовження влади диктатора веде країну до краху

Хай живе імператор?

Живе, але зі своїми нюансами.

Вибори в Росії пройшли так, як і планувалося в Кремлі. Рейтинг Путіна дозволяв не маніпулювати голосами. Це якби обирали президента. А тут ішлося про легітимацію царя. Тому критичними були явка і відсоток голосів за Путіна, який не міг бути меншим, ніж на будь-яких попередніх виборах. При цьому цифри сприймалися не як результат електорального процесу, а як мірило лояльності місцевої влади (як губернатора, так і місцевих еліт) новому-старому губернатору. Тому навіть у проблемних регіонах і явка, і голоси "за" зашкалювали. Особливо показовий вигляд має картина в регіонах, де з об'єктивних причин явку "нагнати" було складно. Там за Путіна нібито проголосували всі, хто може ходити або взагалі рухатися. Наприклад, та ж Бурятія, маючи менший відсоток явки (що логічно з огляду на складну ситуацію з протестами), дає близькі до рекордних показники. Як, утім, і Брянська, Бєлгородська та Курська області.

Друга відмінність формату "вибори царя" — ставлення до конкурентів. Поруч з імператором не може бути фігури, яку піддані можуть сприйняти як потенційну альтернативу. Отже, всі конкуренти задовольняються малим відсотком. Причому відсотком, який перебуває нижче "прохідного бар'єра" для партій на думських виборах. Теж логічно — політичне життя можливе виключно з дозволу царя. І він визначає, хто матиме більше "голосів" у парламенті. Виняток — монархісти (сьогодні — "Единая Россия"), які свого кандидата не виставляли. У решти Путін забиратиме навіть частину їхньої електоральної та ідеологічної бази:

• комуністам відведена роль "свистка на чайнику" для людей похилого віку. З поступовим вимиранням електоральної бази буде вимирати і їхня позиція в російській політиці. А вихід на більш молодих, заснований на міфі про СРСР як "велику країну", замовлений — ця ідеологема вже використовується Путіним;
• ЛДПР. Можливо, найсумніша доля в середньостроковій перспективі. Ця партія останні 20 років завжди виходила з більш радикальними, більш націоналістичними, ніж у Кремля, гаслами. І мала свого виборця. Але у 2023-24 роках Путін вирішив приручити "проблемну" для нього електоральну групу умовних "російських імперців-радикалів". Спочатку не залишив там яскравих фігур (Стрєлкова можна поки не враховувати), а потім сам цар почав загравати з "ветеранами", "добровольцями", "захисниками Росії". Загравати, навіть лякаючи частину свого оточення. Наприклад, тезою про "нову еліту" країни. Відповідно, ЛДПР як проєкт вичерпав себе. Не може бути більш радикальних патріотів, ніж сам "цар батюшка";
• умовні ліберали. Відразу обмовлюся, не варто їх сприймати як ідейно споріднених лібералів європейського штибу. "Тут иное" — це люди, які не заперечують імперських ідеологем, але виступають лише за більш ліберальні механізми їх реалізації. Група постійна і стабільна — їхня кількість коливається в районі 20%. Але, оскільки Цар грає на іншому полі (імперці), ця група не повинна мати єдиного центру складання. Отже, її будуть дробити. З одного боку, великий (як для цих виборів) відсоток віддали Даванкову. І він може стати одним із лідерів "парламентських" ліберальних проєктів. З іншого, не списали в утиль Нечаєва. Тобто, навіть у "думських лібералів" буде конкуренція між собою. Частину (але не відразу, а коли треба буде запускати вуличні акції нібито протесту) віддадуть Надєждіну. Він засвітився, але при цьому продемонстрував абсолютну керованість. Залишиться група, яка орієнтується на лідерів в еміграції. Вона не небезпечна, виходячи з динаміки гризні між російськими емігрантами. Простіше кажучи, умовні 5% "кухонних демократів, які слухають "ворожі голоси", навіть потрібні. Випуск пари і показові посадки когось із цієї групи з чітко визначеною періодичністю.

Є зміни і у відносинах із групами еліт. Влада Путіна до 2023 року була владою "арбітра" між групами впливу. Тобто, посередника у вирішенні суперечок, фігури, яка, нехай і була вищою, але намагалася знаходити в конфліктних ситуаціях компромісне рішення. При цьому Путін не давав посилитися одній із груп, щоб не було спокуси замінити його. Формат царя дещо інший. Вежі Кремля можуть звертатися до Путіна. Але вже не інформуючи про проблему, а "просячи захисту". Цар може милувати і страчувати. І Цар може змінювати свою думку. Тобто концепція "арбітр"-гарант домовленостей відходить у минуле. Замість неї "прихильність царя — гарант твоїх позицій". Функції арбітражу залишаться, але з'являється опція рішення за принципом бажання однієї персони.

Важливо

Башти Кремля захиталися. Що Путін зробить із Росією після виборів-2024

На перший погляд, ситуація для Путіна прекрасна. І "патріоти Росії" стверджуватимуть, що ситуація прекрасна і для РФ (точніше, Російської Імперії в її новій реінкарнації). Але є кілька особливостей і викликів, які сьогодні не руйнують цю країну, але, в комплексі закладають міну уповільненої дії під її підвалини. Серед ключових:

• вибудовування пірамідальної системи зі зменшенням рівня делегування повноважень. Путін-арбітр може розділяти сфери відповідальності. Путін-цар повинен замикати все на собі. Причому система змінюватиметься "знизу" — чиновникам бажано отримувати схвалення своїх дій на самому верху. Тобто кількість звернень почне збільшуватися. Зокрема, навіть з абсолютно незначних приводів. В умовах розростання кризи старий монарх може просто не встигати ухвалювати рішення. Це не руйнує країну, але створює проблеми в її розвитку навіть у мирний час. Крім того, страх перед царем — хороший мотиватор лояльності лише доти, доки не з'являється можливість "злити царя";
• кадри і протиріччя всередині системи. Путін вибудовує царство. Де, крім царя, є "бояри". Тобто відбувається капсулювання системи на самому його верху. А це означає, що в перспективі 4-5 років зупиняються соціальні ліфти. І тут маємо "міну під системою" — активність "технократів" (групи Грефа-Кирієнка) з підготовки нових еліт. Поки управлінець, який подає надії, молодий, він може рости, вибудовувати свою кар'єру. Але до певного рівня. Архаїчна закапсульована система передбачає реалізацію старого анекдоту часів СРСР — "у генерала теж є діти". Далі капсулюється рівень, до якого встигла "дорости" молода поросль. І соціальні сходи для нової генерації управлінців стають на кілька щаблів коротшими. Як результат, отримуємо "чайник, що повільно закипає", закопаний в основі піраміди влади;
• кадри і розум. Ще один побічний ефект персоналізації системи. Соціальні ліфти іноді закидатимуть на верх окремих управлінців. Але вибір між "розумним, але самостійним" і "ідіотом, але лояльним" завжди буде на користь другого. Так поступово знищується система реалізації ухвалених рішень. До речі, перші ластівки процесу вже описані на початку цього тексту. З погляду роботи з населенням у проблемних регіонах можна було "зіграти в альтернативу" або в "демонстрацію проблем" — показати дещо менші, ніж у середньому по РФ результати. На таке (лише частково) наважилися лише в Новосибірській і Свердловській областях. В інших регіонах спрацювали за алгоритмом "всі прийшли — всі за Путіна". І місцеві жителі (ті ж учасники протесту) повинні в це повірити. Але вибори — дрібниця: недовіра до результатів (якщо така буде) нівелюється роботою МВС і ФСБ. Ключове питання в поведінці управлінців, які намагатимуться сподобатися цареві і боятимуться самостійних рішень. У спокійний час це не створює великих проблем. У кризові періоди таке "очікування вказівок" лише погіршує ситуацію. До речі, приклад такої деградації системи є — це оточення Лукашенка;
• технологічна відсталість Росії. Ситуація тут лише погіршується. Навіть "розворот на схід" призвів до прив'язки російської економіки до китайської (поки лише частково), але не вирішив проблеми "технологічного голоду". "Товариші з КНР" охоче купують сировину і продають свою продукцію. Але передавати складні технологічні товари для російської промисловості не поспішають. Для виходу із ситуації Росії необхідні грамотні управлінські рішення і робота одразу з кількома напрямками (ті ж США, ЄС, КНР, Японія). Але, дивись вище, швидкі рішення за царя не завжди будуть, а здібності оточення поступово деградують.

Тому пік розвитку путінської системи, найімовірніше, припаде на найближчі рік-два (формування "монархії"). Далі піде поступове загасання. Як системи управління, так і країни. Йдеться про роки і, можливо, пару десятиліть. Швидкість залежатиме від стосунків із сусідами (зокрема завершення війни в Україні) і від того, наскільки ці сусіди (зокрема, або насамперед, Україна) зможуть стати успішними і динамічно розвиватися.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо

Миру з Путіним не буде: чому будь-який компроміс із РФ зараз — шлях до нової війни