Тбілісі повернуть території, але заберуть усю країну: як Росія завоювала Грузію

80% населення Грузії — за вступ до ЄС; проте 54,2% — за проросійську "мрію". Поясню, чому.

На грузинському кейсі Кремль демонструє силу технологічної інженерії. Ще 16 років тому, 2008-го РФ відстоювала своє танками, які дійшли мало не до Тбілісі. Та після політичного банкрутства Саакашвілі Московія змінила агресивний інструментарій на "мирний", пропагандистський.

Аналітика останніх парламентських виборів в Грузії — це, по суті, демонстрація можливостей російських технологій: спершу 2012-го в цій країні змінили правлячу партію, на виборах перемогла прокремлівська сила на чолі із найбагатшим бізнесменом країни Бідзіною Іванішвілі, який до того тусив у рашці. У 2024-му грузинам змінили свідомість.

Іванішвілі вміло спекулює на консервативних настроях суспільства, напарюючи "інформаційний пакет", обкатаний Путіним на Росії: починаючи від тотального захисту від "популяризації ЛГБТ", завершуючи боротьбою з "ворогами народу" в особі т.зв. іноагентів.

Не обійшлося без прямого впливу Кремля. Міжнародні розслідувачі хакнули листування між співробітниками СЗР РФ, з якого і стало відомо, що російські розвідслужби не вірили в "органічну перемогу" "Грузинської мрії" й запропонували підготувати "радикальні заходи", щоб уникнути "нової Вірменії". Схоже, що йшлося про фальсифікацію виборів із наступним — за потреби — жорстоким придушенням протестів за білоруським сценарієм 2020 року.

В процесі виборів ГМ вела окрему кампанію із залякування "можливою війною". Країна вже пережила війну з РФ, втратила частину територій і тому страшилки виявились дуже ефективними. "Якщо не ми, то буде війна", — ось одне з гасел ГМ, яка відверто закликає брататися з окупантом. Іванішвілі навіть у день голосування переконував виборців, що зовнішні сили (оті агенти) хочуть "залучити Грузію до війни".

До 2024-го проросійська ГМ уже тричі отримувала першість на парламентських виборах, але до останнього вимахувала перед носом виборця перспективою майбутнього вступу до ЄС. Та 2024-го саме "Грузинська мрія" спровокувала найглибшу кризу у відносинах Грузії та Заходу за останні 20 років, ухваливши закон про іноагентів. Тепер євроінтеграція країни припинена, а США – стратегічний партнер Тбілісі – розпочали перегляд двосторонніх відносин.

За чутками, Кремль готує для Тбілісі заспокійливі смаколики: йдеться про повернення до складу Грузії двох колишніх регіонів — Південної Осетії та Абхазії, що зараз знаходяться під фактичним російським військовим контролем. Іванішвілі оголосить про "відновлення територіальної цілісності Грузії". Це такий собі нерівноцінний курс обміну: дві області в обмін на повний контроль над усією країною з її логістичними ланцюжками, найважливіший з них — сухопутний коридор — через Грузію та Вірменію — в Іран.

Опозиція мала шанс обіграти ГМ, виступивши єдиним фронтом, але політики не змогли домовитися через власні політичні амбіції. На вибори пішли чотири різні опозиційні сили, й не змогли виграти у "мрії", тепер намагатимуться не програти.

ГМ набрала 89 голосів зі 150-ти, а для початку роботи парламенту має бути не менше 100 депутатів. Опозиційні партії намагаються обʼєднатися, відмовившись від роботи у представницькому органі, таким чином заблокувавши парламент. Але чи проявлять політики єдність напередодні "політичного розстрілу", — покаже час. Це з одного боку.

З іншого, ГМ, яка за підтримки СЗР РФ уже давно готувалася до білоруського сценарію, навряд чи зупиниться перед "конституційними формальностями" і просто захопить владу. Тим паче, що населення настільки залякане українським кейсом війни, що, здається, призабуло про свою національну гордість, революцію троянд та хвацькі часи демократизації країни.

Грузинський кейс варто знати кожному українському виборцю, аби орієнтуватися, наскільки небезпечна політична русофілія. Минулого вже не виправити, але небезпечному майбутньому — можна запобігти.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо

Грузія йде до Росії: як Заходу не допустити появи у Путіна ще одного союзника