Чому програла Камала: ні Трамп, ні Байден не залишили їй жодного шансу

Відкриття з приводу програшу віцепрезидентки США Камали Гарріс Дональду Трампу на президентських виборах у США 2024 року відбуватимуться ще довго. Буде написано безліч книжок, створено і знищено репутації експертів, розпочато академічні кар'єри, а дані опитувань, на основі яких було проведено ці дивовижні, безпрецедентні вибори, вивчатимуть ще довгі роки. Але в першому чорновому начерку історії виділяються кілька зловісних дорожніх знаків.

Після чудового початку своєї кампанії Гарріс не змогла завершити справу в тому ж дусі. Прикро повторюючи програш Гілларі Клінтон у 2016 році, Гарріс витратила занадто багато часу, намагаючись довести, що Трамп непридатний для президентства, і занадто мало часу, щоб донести зв'язну думку про те, чому вона була б кращою. Попри те, що Трамп взяв гору в їхніх єдиних дебатах 10 вересня і зібрав понад 1 мільярд доларів пожертвувань лише за три місяці — новий рекорд, — Гарріс часто не справлялася із завданням переконливо викласти свою програму дій з таких важливих питань, як економіка та імміграція. Вона також погано пояснювала свої коливання з такого питання, як гідророзрив пласта (проти якого вона колись виступала, а потім підтримала, не вказавши на той простий факт, що вдосконалення технології зробило його екологічно безпечним). Це змусило коментаторку Wall Street Journal Пеггі Нунан назвати Гарріс "нехитрою шахрайкою".

І, врешті-решт, Гарріс не змогла знайти політично спритний спосіб дистанціюватися від свого непопулярного боса, президента США Джо Байдена.

В інтерв'ю виданню Politico в останні тижні перед виборами керівник передвиборчого штабу Трампа Джейсон Міллер позначив те, що він назвав поворотним пунктом перегонів. Це сталося після кількох тижнів опитувань на користь Гарріс після її різкого — і, за деякими даними, недемократичного — балотування 21 липня. За словами Міллера, причиною стала невдала відповідь Гарріс на просте запитання доброзичливої телеведучої Санні Гостін, співведучої програми The View, яка 8 жовтня запитала Гарріс, чи зробила б вона що-небудь інакше, ніж Байден, за останні чотири роки. "На думку нічого не спадає", — ніяково відповіла Гарріс, привівши в жах своїх радників і викликавши виверження тріумфалізму Трампа в Інтернеті. Наступними тижнями Гарріс намагалася виправитися, заявивши CNN: "[Моя адміністрація] не буде продовженням адміністрації Байдена", але шкоди було вже завдано. "Хто б міг подумати, що Санні Гостін із The View дійсно вбила кандидатуру Камали Гарріс?" — сказав Міллер. "Але можна довести, що Санні так і зробила".

Насправді Гарріс, можливо, зіткнулася з майже нездійсненним завданням, намагаючись подолати незмінно низькі рейтинги несхвалення Байдена, коли близько двох третин виборців або більше вважали, що нація йде неправильним шляхом. Протягом більшої частини 2024 року Байден і провідні члени його партії переконували себе в тому, що він заслужив на другий термін, ґрунтуючись на своєму чудовому законодавчому послужному списку, зокрема на великому двопартійному законопроєкті про витрати на інфраструктуру, історичних інвестиціях у клімат, а також на законі про CHIPS і науку, які влили мільярди доларів у виробництво і чисту енергію. Однією з причин, через яку Байден відмовлявся йти у відставку так довго, попри побоювання з приводу його віку і гостроти розуму, було переконання, що виборці рано чи пізно зрозуміють, наскільки ефективним президентом він був.

Справді, після проміжних виборів 2022 року, коли демократи показали набагато кращі результати, ніж передбачали аналітики та приписували це антитрампівським настроям, Байден виглядав надто самовпевненим. Наступного дня після проміжних виборів президента запитали, що він міг би зробити по-іншому, щоб зняти заклопотаність виборців щодо економіки та побоювань руху країни в неправильному напрямку. Він відповів: "Нічого".

А економічні новини, здавалося, ставали тільки кращими. На подив майже всіх економістів, адміністрації Байдена вдалося уникнути рецесії (багато в чому завдяки роботі голови Федеральної резервної системи США Джерома Пауелла). До весни й літа 2023 року інфляція почала відступати, а опитування показували, що головними проблемами є вік і компетентність Байдена, а не його програма дій.

Але рейтинг схвалення Байдена навряд чи перевищив 40 відсотків або близько того навіть після того, як 21 липня він вийшов із перегонів під тиском своєї партії та передав естафету Гарріс. Інфляція, спричинена, зокрема, масштабними програмами видатків Байдена, залишалася наболілою проблемою, а настрої виборців щодо програми Байдена продовжували фіксувати в серйозних негативних цифрах, що робило кандидатуру Гарріс дедалі важчою для сходження.

Але як же Трамп виграв вирішальний тур? Після того, як Байден із великою затримкою відмовився від участі в кампанії, Гарріс вийшла з тіні віцепрезидента на загальний огляд, але в неї було не більше трьох місяців, щоб заявити про себе. Трамп мав вісім років, щоб зробити те саме — включно з чотирма роками його першого президентського терміну і чотирма роками після нього. Кульмінацією стала первинна боротьба з губернатором Флориди Роном ДеСантісом і колишнім послом в ООН Ніккі Гейлі, яка дала йому змогу переформулювати своє президентство як одне з найкращих в історії США. В умовах інфляції та двох воєн, що вирують за кордоном, багато виборців із ніжністю згадували світ до пандемії, який за Трампа був переважно мирним і економічно процвітаючим. Після того, як Трамп здобув переконливу перемогу на виборах, навіть такі республіканці, як Гейлі, які колись виступали проти нього, схилилися і прийняли його брехливі заяви — принаймні, більшість із них.

Водночас громадськість і прихильники Трампа настільки звикли до безперервного потоку негативних новин про нього, що майже не мало значення, що йому висунули обвинувачення за 91 пунктом і засудили за 34 з них, або що йому двічі оголошували імпічмент і визнавали винним у сексуальному насильстві. Кожне обурливе визначення, яке Трамп давав Гарріс — "людина з низьким рівнем інтелекту", "божевільна Камала", "товариш Камала" тощо — широко тиражувалося пресою і, як виявилося, приваблювало багатьох виборців. Неперевершений талант Трампа до ескалації домінування в ЗМІ — завжди хапатися за більший заголовок, знаходячи щось більш обурливе, — став вирішальним фактором.

Не мало значення й те, що більшість із висловлювань Трампа була брехнею. Справді, президентська кампанія 2024 року — набагато більшою мірою, ніж вибори 2016 чи 2020 років — ознаменувала момент максимальної поляризації в американському політичному діалозі, коли суспільство намагалося знайти авторитетне джерело правди чи фактів. Політичні дебати перетворилися на вигрібну яму неправдивих наративів, вигаданих мемів і фейків — переважно завдяки незліченній брехні Трампа. До осені Сполучені Штати занурилися в воістину оруеллівський всесвіт, де Трамп, найефективніший ненависник у політичній історії США, міг заявляти, що саме Гарріс веде "кампанію ненависті", й описувати підбурюваний ним заколот 6 січня 2021 року як "день кохання" — і саме так його сприймали мільйони його відданих прихильників.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо

Від розгрому трампістів до чистки спадкоємців Байдена: як може скластися доля США після виборів президента