Захисників на передовій майже не залишилося — як тисячі воюють за мільйони, які про них забули
На фронті зараз — справжнє пекло, і волонтерка Марія Берлінська пропонує уявити собі в подробицях те, що переживають українські бійці, які допомагають своїй країні виграти час. Той час, який країна бездарно витрачає на нікому не потрібні суперечки, замість того, щоб об'єднатися в допомозі армії.
— Як там наші хлопці на війні, тримаються?
Я не знаю, що відповідати на такі питання. Відповідати правду — скажуть, що знову лякаю людей. Брехати, тим паче про війну, — себе не поважати.
На самому фронті я не була доволі давно, тому не претендую, що до кінця знаю, як воно насправді. Є тільки попередній досвід + спілкування з побратимами та посестрами + іноді заїжджаю на прифронтові території.
Можу сказати коротко і лише зі своєї дзвіниці.
На самому фронті пекло. Особливо взимку.
Уявіть себе в такій ситуації: мороз, або багно по коліно, зло…бучі степові вітри, ви лежите з пораненням десь в ямі, висунутись неможливо, на вас полюють дрони, щоб добити.
Ви обморожені, не спавши й не ївши, з осколковими пораненнями. Поруч трупи і такі ж поранені як ви. Повільно, з муками, вмирають.
І забрати вас майже неможливо, це ціла спецоперація. Парамедики не поїдуть, бо теж загинуть. Ваша єдина надія, що витягнуть наземним роботом. Що робот чудом доїде (по дорозі в нього може зникнути зв'язок, може застрягнути, можуть спалити тими ж дронами). А потім має статися ще більше диво — робот вас вивезе, і по дорозі вас не доб'є FPV чи якась міна.
Уявіть себе в цій ямі, як повільно стікаєте кров'ю і замерзаєте. Як розумієте, що надії немає, до вас неможливо доїхати.
Це рівно те, що зараз проживають тисячі наших людей, щоб виграти для нас час.
Поки ми сваримось в інтернетах через чергову х…ню. І "втомились" донатити на дрони.
Важливо
Не помогти своїм, спустити цей дорогоцінний час в пісок — це великий гріх на тлі такої християнської самопожертви. Ми потім самі собі не пробачимо, якщо зрадимо їх. Тих, що проявили найбільшу любов, віддавши життя своє за нас, ближніх своїх. В паралітично страшному пеклі війни.
— Як там наші хлопці на війні, тримаються?
Хлопців майже не залишилось. На самому передньому краї — буквально кілька десятків тисяч людей, які намагаються втримати собою чорну хвилю безкінечної орди. І вже навіть оператори БпЛА часто стають переднім краєм.
Тисячі стоять, щоб мільйони нас не дізналися, яке це пекло.
Хлопці тримають. І тримаються. Але закінчуються.
Ще й тому, що тил розслабився і мало допомагає. Хто не хоче добровільно берегти свою армію — берегтиме чужу, примусово.
P.S. I так, найкращий спосіб потрапити в армію — добровільно, самостійно обравши, куди й ким. Армії зараз потрібні бухгалтери, програмісти, механіки, медійники, аналітики, менеджери та і навіть кухарі, причому часто це служба доволі безпечна, у відносному тилу.
I найгірший спосіб — примусово. Бо коли в державній системі вирішують за тебе — часто виходить куди попало і як попало.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо