Берлін у темряві: як Україна може навчити Європу виживати під ударами ворога

Берлінський блекаут – це насправді історія про те, як Європа поступово усвідомлює власну крихкість перед загрозою гібридних і фізичних атак на критичну інфраструктуру. Як ефективніше перейти від усвідомлення до дій? Коротка відповідь: залучити Україну. Бо без нас в перспективі 3–5 років навряд чи вдасться стверджувати про європейську енергетичну стійкість. Її розбудова і для України, і для ЄС — один з поки що недооцінених аспектів нашої інтеграції.

А берлінський кейс вартий окремої уваги, тому що він є типовою ілюстрацією європейської "крихкості". Адже очевидно, що диверсії для Європи, на жаль, ризикують стати буденністю.

Отже коротко — що сталося? Ліві екстремісти з Vulkangruppe в суботу, 3 січня, пошкодили одразу 5 (!) високовольтних ліній електропередачі класом напруги 110 кВ, які забезпечували видачу потужності з Ліхтерфельдської ТЕЦ. Та ще "ліг" з добрий десяток ліній меншого класу напруги (10–30 кВ). Заодно пошкоджень зазнали теплотраси та водоканальні мережі — все прокладено в одному кабельному каналі. Результат — добре відомий українцям і разючий для німців: південно-західний район Берліну у блекауті, 45 тисяч домогосподарств опинилися без світла, частково тепла, води — і все це взимку. Місцевий обленерго Stromnetz Berlin прогнозує, що ремонт триватиме не менше 5–6 днів — світло обіцяють повернути не раніше четверга, 8 січня.

Якщо відкинути українську зловтіху та численні коментарі "тю, наші б енергетики за лічені години б полагодили", виникає питання: а чому так довго? І от тут починається найцікавіше: багаторічна європейська модель управління енергосистемами, оптимізована під стабільні умови та низький рівень фізичних загроз, сьогодні виявляється вразливою перед загрозою криз, атак і диверсій. Те, що вважалося логікою ефективності, економічної доцільності та безпеки у мирний час, у новій реальності стає джерелом додаткових ризиків. Це не означає, що європейці "слабкі" і "нічого не розуміють". Це означає, що у Європи та України є спільна низка завдань для вирішення.

Важливо

Берлін у ролі Одеси: як жителі німецької столиці перенесли свій блекаут

Лише деякі елементи "енергетичної крихкості":

1. Повертаючись до Берліну. Немає резервних альтернативних ліній електропередачі такої потужності, які дадуть змогу заживити густонаселений район Берліну. А як же принцип Н-1, який є золотим стандартом надійності енергосистеми? Цей принцип по суті означає, що кожен об'єкт повинен мати "двійника", який здатен його замінити. А його формально було дотримано: кабелів же було 5, значить, якщо 1 вийде з ладу, є ще 4 для резервування. Бо ситуації, коли одразу 5 високовольтних кабелів виходять з ладу, просто не може бути. А ще економічно доцільно і високовольтні кабелі, і теплові, водоканальні мережі прокладати в одному каналі. Бо парадигма світу, в якому досі жила Європа, "ніколи знову війна" енергетичною мовою звучить так: "Ніхто ніколи не буде нападати на критичну інфраструктуру". Така топологія високовольтної мережі, закладена ще на початку ХХ століття, притаманна не тільки Берліну, але й більшості європейських столиць і великих міст із багаторічною історією, особливо в країнах західної та північної Європи.
2. Знов до Берліну і не тільки. Історично, в країнах Європи розподільча мережа в населених пунктах (система розподілу) від 70 до 90% — підземна, а не повітряна. Чому? Одна з ключових відповідей, особливо у Німеччині, — NIMBY. Логіка людей така: хочете будувати електричні лінії чи об'єкти? Чудово, але Not In My Back Yard. Тобто не в моєму селі, місті, громаді, регіоні. Бо екологія, електромагнітний вплив, небезпека для людини. Додайте стійкість підземних мереж до погодних умов. І вуаля — європейці готові витрачати більше під час будівництва (наприклад, вартість 110 кВ лінії на км в середньому в 3–5 разів вища, ніж аналогічної повітряної 110-ки), проводити технологічно значно складніші ремонти (відповідно й довші) і по 10–15 років чекати дозволів на будівництво енергооб’єкктів. У підземної мережі є свої переваги, але така інфраструктура менш стійка до атак і диверсій — пошкодження в одному місці засобами значно дешевшими, ніж БпЛА, може вивести з ладу цілий енерговузол (доведено Берліном).
3. Світоглядний підхід "ніхто ніколи не буде…", до речі, відкриває більш серйозні прогалини у безпеці європейських енергосистем. Лише один, але доволі промовистий приклад зі сфери фізичної безпеки інфраструктури. Історично у більшості європейських країн високовольтні підстанції — це автоматизовані об'єкти, які управляються дистанційно (принагідні вітання кіберзахисту) або з мінімальним персоналом та охороною, часто без відеоспостереження і невисокими парканами із сітки-рабиці. Бо економічно доцільно, а вандалізм та технічні аварії — це надзвичайно рідкісні випадки. Тому й ремонтні бригади висококваліфікованих і дороговартісних інженерів немає сенсу тримати в штаті, краще аутсорс. Ну бо рідкісні випадки. Ще у 2022–2023 роках наші питання до європейських енергетиків на кшталт "А що, як хтось дістане з рюкзака коктейль Молотова і жбурне в автотрансформатор, який через сітку в зоні досяжності? А чи є чим його швидко замінити, чи є кому його швидко замінити, і чи продумані резервні схеми?" — радше викликали у них бажання викликати українцям бригаду санітарів. Бо див. п.1 — "ніхто ніколи не буде нападати на критичну інфраструктуру". Я нещодавно поцікавилась, а хто з операторів енергосистем Європи вжив за цей час найбільше заходів щодо посилення хоча б фізичної безпеки високовольтних об'єктів. Відповідь очевидна — ті, хто найбільше усвідомлюють загрозу: Польща, країни Балтії, Фінляндія та інші країни Північної Європи.
4. Стандарти енергетичного світу і підходи до управління енергосистемами в Європі відстають від реалій "на землі". Зокрема, у 20 роках ХХІ століття через "зелений" перехід і бум технологій з ВДЕ почали змінюватися фізичні параметри та реакції енергосистеми на ті чи інші чинники. І тільки повний блекаут в Іспанії та Португалії весною 2025 року, коли в одній точці зійшлося декілька фізичних чинників разом із високим рівнем "зеленої" генерації, став каталізатором для початку (!) високорівневого технічного діалогу про зміну підходів до збалансування енергосистем в енергетичному ЄС.

А як лікувати крихкість? Коротка відповідь — за українськими рецептами.

Український досвід, помножений на вміння європейців планувати та виконувати середньострокові стратегії, може дати змогу створити стійкі та масштабовані:

• а) системи захисту енергетичних об'єктів в ЄС (як фізичний захист, так і ППО, взаємодія енергетиків та військових);
• б) системи тренування, підготовки та навчання персоналу щодо реагування на кризові ситуації та пришвидшення темпів відновлювальних робіт, ліквідації наслідків атак;
• в) формування спільних запасів та фондів критичного обладнання;
• г) балансування енергосистеми, коли швидко втрачаються її елементи, виникають збурення та коливання і т д.

В такій співпраці Європа для нас — теж не лише фінансовий донор. Їхній досвід регіонального розвитку та сучасні технології "озеленення" енергетики, розбудови електростанцій на біомасі, маневрових потужностей, систем накопичення може дати змогу Україні побудувати 3-й і не менш важливий елемент нашої енергетичної стійкості, ніж ППО, — децентралізовану генерацію в українських регіонах.

Ця співпраця постійно відбувається на рівні енергетиків окремих країн та об'єднання операторів європейських енергосистем, але не ведеться Україною на політичному загальноєвропейському рівні системно. А варто б поквапитись — бо може статися так, що в найближчий перспективі вміння енергосистем "виживати" під атаками може стати важливим чинником стійкості та безпеки не тільки України, а всієї Європи.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо

Блекаут у Берліні: українці відкрили в столиці Німеччини "пункт незламності"