Примарна альтернатива Росії: чи зможе Трамп венесуельською нафтою витіснити РФ зі світового ринку
Блогер Максим Гардус досить скептично ставиться до висловлювань про те, що контроль США над Венесуелою дасть змогу залити світовий ринок нафтою і позбавити Росію її надприбутків. Якщо він і прогнозує щось подібне, спираючись на експертні оцінки, то лише через роки та за умови постійних серйозних інвестицій, а хто їх збирається робити — незрозуміло…
Після усунення Ніколаса Мадуро у Вашингтоні заговорили про "нову нафтову Венесуелу". Дональд Трамп відкрито закликав американські компанії інвестувати мільярди доларів і повернути країну на світовий ринок.
Держсекретар Марко Рубіо пішов ще далі — заявив, що венесуельська нафта не повинна контролюватися Китаєм, Росією чи Іраном.
Ринки миттєво відреагували: ціни коливалися, а в медіа з’явилися заголовки про "нафтову альтернативу Росії". Але політичні заяви — це не барелі. І тут починається реальність.
Після зміни влади у Каракасі Дональд Трамп публічно говорить про "мільярди доларів інвестицій" і можливість швидко повернути Венесуелу на світовий нафтовий ринок. У Білому домі не приховують, що США готові координувати продаж венесуельської нафти, контролювати фінансові потоки та спрямовувати доходи на "стабілізацію" економіки.
Звучать і більш конкретні орієнтири: за сприятливих умов Вашингтон очікує збільшення видобутку на 200–400 тис. барелів на добу протягом 12–24 місяців.
Європейські політики додають геополітичний вимір: повернення Венесуели на ринок, мовляв, може послабити позиції Росії, збільшивши глобальну пропозицію і створивши тиск на ціни. На цьому тлі трейдери вже закладають у котирування потенційні додаткові барелі у середньостроковій перспективі, що й пояснює короткочасну волатильність цін.
Звучить переконливо. Але за межами риторики бракує ключового — операційного плану:
- хто саме інвестує (корпорації чи фонди);
- у які родовища, на яких юридичних умовах;
- як будуть вирішені арбітражі на мільярди доларів;
- хто візьме на себе політичні та технологічні ризики.
Бізнес, на відміну від політиків, дивиться на цифри тверезо — і поки що не аплодує, а рахує.
Чи має Венесуела потенціал? Так. Але…
Потенціал у Венесуели колосальний. До приходу до влади ультрапопуліста Уго Чавеса країна видобувала 3–3,5 млн барелів на добу. Запаси нафти оцінюються у понад 300 млрд барелів — найбільші у світі.
Проблема в іншому.
Важливо
Політизація нафтової галузі, масові звільнення фахівців у PDVSA (зокрема іноземців), націоналізація і вигнання іноземних компаній за Чавеса, а згодом корупція, управлінський хаос і санкції за Мадуро призвели до обвалу видобутку. Тепер майже в 7,5 разів менше — 400 тис. барелів на добу.
Венесуела втратила не нафту, а інституції, людей і довіру інвесторів.
Ключова проблема — нафта Оріноко. Це надважка нафта зі щільністю 8–10 API, яка просто не тече без обробки.
Вона потребує:
- апгрейдерів;
- постійних постачань розріджувачів;
- стабільної електрики та логістики.
Її собівартість висока, а вуглецевий слід — один з найгірших у світі. Таку нафту неможливо "увімкнути за наказом" або швидко масштабувати.
Видобуток у Венесуелі справді можна збільшити — з цим погоджуються майже всі західні аналітики. Але ключова умова — час і дуже великі гроші.
Показовий кейс — історія Алі Моширі, колишнього топменеджера Chevron, який намагається залучити $2 млрд для інвестицій у венесуельські нафтові активи. Важлива деталь: це не Chevron і не великий мейджор, а приватний інвестфонд. Мета фонду — запустити 20–50 тис. барелів на добу. У масштабах країни, яка до Чавеса видобувала понад 3 млн б/д, це майже статистична похибка.
Логіка тут типова для distressed assets: зайти дешево, стабілізувати частину активів, заробити на арбітражі ризиків і вийти через 5–7 років. Саме тому першими у Венесуелу заходять фонди та приватний капітал, а не нафтові гіганти з багатомільярдними балансами й репутаційними ризиками.
Якщо подивитися ширше, експерти описують три можливі сценарії.
Перший — інерційний. За мінімальних інвестицій і політичної турбулентності видобуток коливатиметься біля 0,8–1,0 млн б/д, без суттєвого зростання. Це сценарій "виживання", а не розвитку.
Другий — помірно оптимістичний. За часткового зняття санкцій, доступу до сервісів і стабільних правил гри Венесуела може додати 200–400 тис. барелів на добу протягом 1–2 років, вийшовши на рівень 1,2–1,4 млн б/д. Саме цей сценарій більшість аналітиків вважає найбільш реалістичним.
Третій — політично оптимістичний. Повернення до 2 млн б/д на початку 2030-х і навіть 3 млн б/д у довшій перспективі можливе лише за умови десятків років стабільності та інвестицій понад $150–180 млрд, що робить його радше стратегічною мрією, ніж ринковим планом.
Тому консенсус західних експертів звучить жорстко:
- короткостроково — волатильність і жодного стрибка;
- середньостроково — обмежене зростання за ідеальних умов;
- довгостроково — повернення до старих обсягів лише за наявності захисту права власності, вирішених арбітражів, масового CAPEX і політичної стабільності.
Головне: жоден серйозний експерт не говорить про швидке диво. Венесуельська нафта може повернутися на ринок, але не в темпах, які дали б змогу швидко витіснити Росію.
Венесуельська нафта може частково вплинути на ринок у майбутньому. Але витіснити Росію швидко — ні.
Політична риторика знову випереджає фізичну реальність. А нафта, на відміну від заяв, не реагує на гасла.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо