Мільярди в нікуди: чому локальні ТЕЦ і біокотли не врятують від відключень
Децентралізована генерація здається виходом з енергетичного глухого кута, в який загнала Україну війна. Насправді все не так просто — експерт ринку Олег Попенко бачить 6 перешкод на шляху до цієї мети і стверджує, що без чіткого і прорахованого плану це буде марна трата грошей.
Децентралізована енергетика: чому красиві гасла не гріють батареї
В Україні сьогодні багато говорять про необхідність децентралізованої генерації електроенергії та тепла. Війна, удари по ТЕС і підстанціях, ризик блекаутів — усе це робить ідею розподіленої енергетики логічною. Але між гаслами Кабміну і реальною можливістю подати тепло в будинки лежить прірва з технічних, фінансових і логістичних проблем.
1. Мережі, які не готові прийняти генерацію
Головна проблема — електромережі. Українські розподільчі мережі будувалися як односторонні: від великих ТЕС і АЕС до споживача. Вони не розраховані на масове підключення тисяч локальних генераторів.
Сьогодні більшість регіонів фізично не може прийняти нову генерацію:
- трансформатори перевантажені;
- лінії зношені;
- релейний захист не адаптований до реверсних потоків.
У підсумку інвестор, який побудував газову або біоТЕЦ, отримує від обленерго відповідь: "Технічної можливості приєднання немає". І на цьому проєкт закінчується.
2. Теплогенерація без тепломереж — це нісенітниця
Для тепла проблема ще гірша. Котельню або мініТЕЦ можна побудувати, але:
- тепломережі зношені на 60–80%;
- втрати тепла доходять до 30–40%;
- пропускна здатність часто не відповідає новим потужностям.
У результаті можна мати сучасну котельню — і неможливість фізично доставити тепло до споживача.
3. Біоенергетика впирається в логістику
Біомаса і пелети подаються як "золота куля" для регіонів. Але тут реальність ще жорсткіша.
Пелети і тріска — це не газ по трубі. Це вантажівки, склади, дороги та відстані. Економічно виправдане перевезення біопалива — 50–70 км максимум. Далі паливо стає золотим.
У багатьох регіонах:
- немає достатніх обсягів сировини;
- немає складів для зберігання;
- немає стабільних постачальників.
У результаті котельня є, а палива — немає або воно вдвічі дорожче за газ.
Важливо
4. Газова генерація впирається в ліміти та труби
Малі газові ТЕЦ — ще один популярний рецепт. Але газові мережі в містах і громадах:
- часто не мають резерву тиску;
- не розраховані на додаткове промислове споживання;
- вимагають дорогих реконструкцій ГРП і газопроводів.
Тобто навіть якщо гроші на установку є, підключити її до газу часто фізично неможливо, або це коштує більше, ніж сама станція.
5. Кадри, яких не існує
Децентралізована енергетика — це тисячі об’єктів, які треба:
- обслуговувати;
- ремонтувати;
- керувати ними в режимі 24/7.
Але енергетиків, теплотехніків, автоматики катастрофічно бракує. Людей або мобілізували, або вони виїхали. Система, яка мала б бути гнучкою, стає крихкою.
6. Головна проблема — відсутність системного плану
В Україні децентралізацію намагаються будувати не як систему, а як набір випадкових проєктів:
- тут дали грант;
- тут купили когенератор;
- тут поставили біокотел.
Без балансу мереж, без паливної логістики, без теплових схем міст.
Це не енергетична стратегія. Це енергетичний хаос.
Висновок
Децентралізована генерація Україні потрібна. Але сьогодні її намагаються впроваджувати в інфраструктурі, яка до цього не готова.
Без модернізації мереж, без реальної теплової логістики, без планування і кадрів — мільярди гривень просто перетворяться на метал і бетон, які не дають ні світла, ні тепла.
Впровадження нової інфраструктури — це мільярди, десятки мільярдів гривень інвестицій, які ляжуть тягарем у собівартість тарифів, які вже насьогодні населення не готове сплачувати.
І це все — головні ризики енергетичної політики країни в умовах війни.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо