Leleka на Євробаченні: як символом надії України стає співачка, яка живе за кордоном
Победа певицы Leleka в отборе на конкурс Евровидения от Украины вызвала весьма противоречивую реакцию. Но вот журналист Богдан Логвиненко считает, что это очень хорошо для страны и для нации — потому что, даже выехав, Leleka осталась в украинском контексте, помогала фронту и продолжала делать украинскую музыку.
Співачка Leleka їде на Євробачення від України. Але одразу посипались докори до переможниці за те, що вона не жила в країні останні роки, а навчалась за кордоном. Для багатьох це стало тригером, що зрозуміло. Я б навряд писав би зараз про це, якби в цьому випадку не було значно більшого змісту, як на мене.
Бо Leleka, попри роки за кордоном, залишилася в українському контексті. Вона постійно збирала на потреби фронту, говорила про Україну, вона, зрештою, продовжувала робити українську музику та стверджує, що планує повернутися.
Ми стоїмо перед прірвою. Безліч людей, що виїхали, ніколи не повернуться. Вони обрали комфорт, і це їхній вибір та право. Хтось обрав навчати дітей німецької чи іспанської замість, а не на додачу до української. Але є й ті, хто ментально тримається за український берег, намагаючись знайти точку опори, аби повернутися.
А може, в назві цього музичного проєкту закладена така обнадійлива зараз для нас метафора? Можливо це та сама лелека, що повертається додому і кидає знак іншим, що час повертатися? Що можна довго і старанно працюючи над собою, не маючи натовпів шанувальників, перемогти і віднайти себе знову в Україні.
Важливо
Ми неймовірно травмовані війною. Цей біль змушує нас робити боляче іншим. Але якщо ми хочемо вижити як політична нація, мусимо знайти в собі сили залишати серце відкритим. Ймовірно вже не до тих, хто втік незаконно, чи тих, хто ховається від військового обліку (однаково – вдома чи за кордоном). Але бодай тих, хто повертається. Тих, хто ще приїде з багатопоколіннєвої еміграції. Тих, хто приїде до нас жити з інших країн. Тих, хто зараз воює в лавах Сил Оборони, не маючи українського паспорту. Тих, хто народився під час війни за кордоном. Тих, хто народився в окупації. Навіть тих, хто з Російської імперії, але усвідомлено вирішив стати політичним українцем.
Імперія воює з нами демографічно. Їм вигідно, аби українці виїжджали. Аби економіка зменшувалась, аби кількість новонароджених падала. Аби розкол посилювався і українці за кордоном перетворювались на ще більш капсулізовані та розʼєднані спільноти, аніж це подекуди є зараз.
Колись імперії вже не вдалося нас проковтнути. Сталін не зміг виселити всіх українців освоювати Сибір чи Колиму, як це зробили з кримськими татарами, чеченцями чи інгушами, ймовірно й тому, що нас було надто багато. Нас неможливо було повністю скорумпувати, як після неповалення проєвропейської влади військовим шляхом, їм усе одно вдалося купити малочисельні грузинські політичні еліти.
Лелеки повертаються додому, і особисто в мене від цього усвідомлення розправляються крила. Але в лелек від природи закладена така річ, що якщо критична маса гине в дорозі або не знаходять свої гнізда — ймовірно, вони вже не повернуться. Принаймні так мені дід розказував, хоча ми з ним любили більше шпаків і майстрували шпаківні.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо