Що заважає дітям нормально складати НМТ: про головну проблему системи освіти в Україні
Поки в суспільстві точаться запеклі дискусії щодо того, які предмети мають входити до програми НМТ, держава не може забезпечити їх учасників справною технікою, необхідною для тестів. Аналітик Віктор Таран розповідає про дивовижний випадок, коли в однієї з учениць комп'ютер під час НМТ просто завис, а відповідальний чиновник просто послав її з її проблемами та батьками…
Поки публічний простір заповнений суперечками про те, який формат зовнішнього тестування є досконалішим, мені хочеться поставити запитання, яке в цих дискусіях якось непомітно губиться. Не про архітектуру тесту йдеться і не про кількість предметів у переліку.
Йдеться про щось значно простіше і водночас значно болючіше: чи здатна система забезпечити дитині справний комп'ютер в день, який вирішує її наступні роки?
Ангеліна Діденко сімнадцяти років прийшла на НМТ не як людина, що розраховує на знижки чи особливе ставлення. Вона прийшла як медалістка, як дворазова переможниця обласного етапу МАН з медицини, як призерка олімпіад і конкурсів, яка роками методично будувала шлях до однієї мрії — стати лікарем в Україні.
І отримала комп'ютер, що зависав.
Не одного разу, а систематично. Час екзамену спливав, а техніка функціонувала так, як, мабуть, звикли функціонувати деякі установи, що її обслуговують.
Коли дівчина звернулася по можливість перескласти тест, чиновник регіонального центру відповів їй та її родині з граничною відвертістю: мені по барабану, що ви будете робити, я взагалі піду на лікарняний.
Важливо
Отут, власне, і закінчується будь-яка дискусія про формат тестування і починається розмова про те, чим насправді хвора система.
Ангеліна сформулювала свою претензію точніше, ніж це зробив би будь-який експерт із освітньої політики. Вона прийшла показувати знання, а не наглядати за тим, щоб дорослі виконували свої посадові обов'язки. Це не підліткова образа і не максималізм людини, що звикла перемагати. Це абсолютно точний діагноз ситуації, в якій держава перекладає на дитину відповідальність за власну інфраструктурну безпорадність.
Ми можемо безкінечно вдосконалювати методологію оцінювання, розробляти нові концепції і проводити круглі столи про якість освіти. Але поки чиновник, від рішення якого залежить доля випускника, може дозволити собі подібну відповідь без жодних наслідків, всі ці розмови лишаються декорацією. Кожен молодий українець, якого система зустрічає байдужістю на самому вході, — це людина з цілком раціональними підставами шукати собі інший вхід, в іншій країні.
Сьогодні ціна цього вибору значно вища, ніж у мирний час.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо