Усик у політиці: чому в Україні з'явився попит на спортсменів та артистів при владі
Експерт Павло Вернівський знає відповідь на питання — чому в Україні відомі спортсмени та артисти так часто стають політиками, як це зараз починає відбуватися з Олександром Усиком. Автор вбачає в цьому специфіку українського політичного середовища, яке повністю контролювалося олігархами та їхніми постійними ставлениками, що смертельно набридли народу…
Дивлюсь, як Усика сватають в політику, і через це хочу поділитись деякими думками.
Знаєте, чому відомі спортсмени, співаки в Україні так часто стають політиками?
Особисто на мій погляд, коріння цієї проблеми тягнуться ще з 90-х, коли після розпаду СРСР в Україні почав формуватися клас надзвичайно багатих підприємців — олігархів. Спочатку вони взяли під контроль цілі галузі економіки — металургію, енергетику, транспорт, банківський сектор.
Ще згодом, завдяки своїм величезним фінансовим ресурсам, вони почали впливати на політику держави. Самі ставали народними депутатами (практично всі олігархи пройшли цей шлях), фінансували партії, формували власні політичні проєкти або впливали на державні рішення через наближених політиків.
В кожного олігарха, звичайно ж, були власні мотиви. Хтось хотів захистити свої активи, хтось потребував політичних рішень, корисних для його бізнесу, а хтось просто хотів потішити своє его. І таким способом політика для них перетворювалася на продовження бізнесу іншими засобами. Влада давала змогу отримувати доступ до державних ресурсів, впливати на законодавство та захищати власні економічні інтереси.
Своєю чергою інтереси олігархів часто пересікалися між собою, суперечили один одному. І так боротьба фінансово-промислових груп за контроль над державними інститутами перетворювалася на поле політичної конкуренції.
Важливо
Дуже велику роль в цій конкуренції відігравали засоби масової інформації. Великі телеканали та медіахолдинги часто належали бізнесменам, які мали власні політичні інтереси. У результаті інформаційний простір ставав не лише джерелом новин, а й інструментом політичного впливу.
За допомогою телебачення можна було створити позитивний образ потрібного кандидата, збільшити його впізнаваність або сформувати вигідний порядок денний для виборчої кампанії. Водночас політичні опоненти могли отримувати значно менше ефірного часу або ставати об’єктами критики.
І ось саме цей контроль над медіа створив ситуацію, що на кожних виборах фігурували одні й ті самі кандидати. Проблема була лише в тому, що з часом суспільство так втомилося від старих знайомих облич, що почало шукати тих, кого вони знають і кому вони більше довіряють.
І так, по суті, сформувався суспільний запит на відомих діячів культури та спорту як альтернативу старій гвардії політиків. Простіше кажучи, це побічний ефект медійної монополії для розкручування політиків.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо