Можливість великої гри: як Україні розпочати переговори з Китаєм про мир

Переговорний процес щодо припинення війни в Україні набрав обертів. Вперше за довгий час сторони домовилися про локальне перемир’я (Олешки). Трамп висловлює надію на швидкий успіх. Президент Зеленський зустрівся з Ердоганом: також обговорювали питання переговорів. Тристороння зустріч робочих груп можлива вже в першій половині листопада. РФ і США ініціюють переговори щодо України з Китаєм. Однак президент Німеччини після зустрічі з Сі Цзіньпіном заявив, що китайський лідер "нічого не знає про підготовку таких переговорів". Проте китайський фактор є важливим. Особливо у випадку, якщо нинішній формат, де США є єдиним посередником, вкотре продемонструє свою низьку ефективність. Але ж "Китай не знає про підготовку зустрічі щодо України?" Логічно. І це не означає небажання КНР долучатися до процесу. Про те, коли і як Китай може долучитися та як Києву найефективніше комунікувати з Пекіном — у цьому тексті.

Загальний формат, або Чому "ні" зустрічі РФ–США–КНР не означає "ні" щодо українського питання

Поточний формат переговорів, або Чому КНР займає вичікувальну позицію

Щоб розібратися в цьому, варто розглянути мотивацію США як ініціатора цього процесу.

Для адміністрації Трампа залученість до питань російсько-української війни слід розглядати у взаємозв’язку з більш глобальними процесами. А саме в логіку дій президента США: як прагнення запровадити бізнес-підхід у політику, так і зміщення фокусу американської політики на доступ до ресурсів та захист своїх інтересів. А також ключове питання для Сполучених Штатів — конкуренцію з Китаєм і спробу трансформації світової системи з можливим переходом до певного аналога двополярного світу.

Для США у питанні війни в Україні важливо:

• Забезпечити "прибутковість" своєї участі. Причому з обох сторін конфлікту. В Україні це вже підписана угода щодо ресурсів. А також розрахунок на ексклюзивне становище у питаннях відновлення. І доступ (або управління) коштами на ці цілі. У Росії це торгівля, отримання ролі посередника в процесі зняття санкцій з Росії та, як наслідок, доступ до спільних проєктів.
• Забезпечити собі місце ключового посередника у поверненні Росії до світової економіки. Тобто отримати доступ до прибутку від торгівлі російськими ресурсами з третіми країнами. А також прибутку від торгівлі третіх країн з РФ технологічним обладнанням.
• Зупинити процес посилення впливу КНР на економіку РФ. І запобігти перетворенню російської економіки на сировинну базу для китайської.
• За рахунок розвитку відносин із Росією та підтримки її економіки стимулювати процес спроб РФ повернути свій вплив у низці регіонів. Насамперед у Центральній Азії та на Кавказі. Це неминуче призведе до зіткнення РФ і КНР та знизить темпи зростання китайського впливу у світі. Простіше кажучи, "зіграти на протистоянні Росії та Китаю".

Для Росії такий формат є надзвичайно зручним. Адже він передбачає вихід із війни на відносно сильних позиціях та можливість активно нарощувати (відновлювати) свій вплив на пострадянському просторі. Причому на початковому етапі — за підтримки США.

Тому Путін у своїх "мирних пропозиціях" дотримується тактики висунення ультиматумів. Сподіваючись, що щодо частини вимог США змусять Україну піти на поступки.

Сформовану ситуацію не можна назвати вигідною для України. А також для Європейського Союзу, оскільки можливі результати переговорного процесу за посередництва США не передбачають врахування європейських інтересів. До речі, саме це частково зумовлює тривалу підтримку України з боку Європейського Союзу.

Ситуація не вигідна й Китаю, оскільки можливі результати не тільки не враховують китайських інтересів, а й перешкоджають реалізації китайської політики щодо Росії, у Центральній Азії, на Кавказі та в Чорноморському регіоні.

Варто також нагадати, що Україна за підтримки європейських держав у 2023–2024 роках намагалася створити основу для ширшого переговорного процесу. За участю численних посередників. Тут доречно згадати ініціативи в рамках проведення самітів Миру. І саме 2024 рік став моментом, коли низка ключових світових держав (у тому числі й КНР) публічно висловлювали власні позиції щодо можливих мирних переговорів.

Але з початку 2025 року США перехопили ініціативу. І Трамп робить усе можливе, щоб зберегти за своєю країною статус єдиного посередника. Слід зазначити, що поки що це вдається: європейські лідери можуть формулювати спільну з Україною позицію щодо чергового "плану Путіна", але до столу переговорів як рівноправні учасники представники ЄС не допускаються.

Водночас практичних результатів посередницької діяльності Дональда Трампа за останні два роки немає. Війна триває. І, з огляду на посилення повітряних ударів з обох боків, набуває ще масштабніших форм.

Виникає потреба у зміні переговорних рамок. З боку ЄС спостерігається зацікавленість та спроби вжити заходів (контакти скандинавських лідерів із Путіним). Китай також виявляє зацікавленість. "Українське питання" вже двічі порушувалося на зустрічах Трампа та Сі. У разі невдачі "американського треку" питання може бути поставлене досить різко — у вигляді наполегливої пропозиції розширити рамки переговорів.

На цьому тлі ініціатива Трампа та Путіна щодо проведення консультацій або переговорів із Сі Цзіньпіном не є спробою змінити формат. Навпаки, це просто можливість "легітимізувати" продовження переговорів за посередництва США. А від КНР вимагається лише "згода" або "підтримка мирних ініціатив". Для Китаю така дипломатична пастка (ти не стаєш учасником процесу, але "підтримуєш мирні ініціативи", які в майбутньому завдають шкоди твоїм інтересам) є неприйнятною. Тому відповідь голови КНР на запитання президента Німеччини є передбачуваною. Китай буде вичікувати.

За яких умов і коли КНР проявить активність

Щоб зрозуміти позицію Китаю, варто згадати візит канцлера Німеччини Фрідріха Мерца до Пекіна на початку 2026 року. Німецький гість безпосередньо порушив тему російсько-української війни та можливої участі Китаю в переговорах. У відповідь Сі Цзіньпін заявив, що війна може закінчитися переговорним процесом "за участю всіх зацікавлених сторін".

Простіше кажучи, Китай готовий долучитися до процесу. Але не як другорядний гравець, а як сторона, рівна США за вагою свого голосу. Теоретично це можливо під час зустрічей Трампа і Сі на початку 2027 року. Однак варіант із "двома посередниками" також менш вигідний для Китаю. Якщо тема російсько-української війни стане частиною переговорів між США та КНР, то це, вибачте за цинізм, буде предметом торгу. Тобто Китай може як отримати певні бонуси, так і буде змушений поступитися з низки інших питань.

Тому ідеальним для КНР є сценарій, за якого формат переговорів розширюється з ініціативи ЄС та за участю європейських держав. Які (або США) вже звертаються до Китаю з проханням долучитися до процесу як зацікавлена сторона, здатна вплинути на Росію. Це найвигідніший для Пекіна варіант, оскільки він гарантує як просування китайських інтересів, так і мінімальні поступки з боку США щодо їхніх двосторонніх відносин. А також повністю руйнує концепцію Трампа "заробити на обох сторонах конфлікту, а потім зіграти в РФ проти Китаю".

Варто зазначити, що у 2026 році китайські дипломати провели досить значну підготовчу роботу — активність у відносинах між КНР та ЄС (як на рівні союзу, так і окремих держав) була значно вищою, ніж у 2024–2025 роках. Причому в більшості випадків під час зустрічей з європейськими лідерами так чи інакше порушувалися питання війни в Україні.

Україна-КНР: уроки китайської, або Чотири ініціативи КНР

Отже, для України на даному етапі вкрай важливим є питання відновлення (або початку) предметних консультацій із Китаєм щодо завершення російсько-української війни. Що логічно: якщо зазначена держава може стати посередником, бажано донести до неї свою позицію якомога ширше. Якщо ж ти хочеш такого посередництва — ти зобов’язаний спробувати донести свою позицію.

Але, як і для США, для Китаю російсько-українська війна є одним із елементів світової політики. Далеко не ключовим, оскільки тема №1 для двох супердержав — створення безпечних рамок співіснування. У випадку з КНР є й тема №2 — формулювання "китайських пропозицій" щодо трансформації світового порядку. Які сьогодні укладаються в чотири "глобальні ініціативи" Китаю:

• Ініціатива з питань глобального розвитку
• ініціатива щодо глобальної безпеки
• глобальна цивілізаційна ініціатива
• ініціатива щодо глобального управління

Відповідно, риторика України має враховувати позиції, озвучені Китаєм. В ідеалі — показати, де і як питання завершення російсько-української війни збігається з ініціативами, які просуває КНР. Де і як це збігається з китайськими інтересами.

Найпростіший приклад, який, на моє здивування, українське МЗС поки що не використало, — це питання територіальної цілісності. Нагадаю "12 пунктів" китайської позиції щодо завершення війни в Україні. У першому пункті озвучено ключовий принцип (наводжу цитату з сайту МЗС КНР): "Загальновизнане міжнародне право, включаючи цілі та принципи Статуту ООН, має суворо дотримуватися, суверенітет, незалежність і територіальна цілісність будь-якої держави мають бути гарантовані. Усі країни є рівними незалежно від їхнього розміру, могутності та економічного масштабу…". Ви не замислювалися, чому питання "територіальної цілісності" таке важливе для Китаю? Особливо в українському питанні? Відповідь лежить у національних інтересах самої КНР. Зміна кордонів через утворення "народних республік" або "проголошення незалежності та приєднання до іншої держави" становить загрозу безпеці Китаю. Адже Тайвань з точки зору КНР — "народна республіка". Тибет навіть був такою. І створення прецеденту зміни кордонів у такий спосіб надто небезпечне для Пекіна.

Приклад, який українські дипломати могли б часто наводити у розмовах із китайськими колегами (і він, до речі, спрацьовує). Але чомусь не наводили. Принаймні на рівні офіційних публічних документів.

Але це лише один із варіантів. Далі я б зосередився на китайській ініціативі щодо глобальної безпеки. Тим більше, що серед 20 пріоритетів її реалізації згадується російсько-українська війна.

Ініціатива з питань глобальної безпеки: на що слід звернути увагу в Україні

Ініціатива з глобальної безпеки — одна з чотирьох "цивілізаційних" ініціатив Китаю, яка виходить за традиційні межі розуміння "безпеки". Вона зосереджується на широкому колі питань — від збройних конфліктів до судноплавства, продовольчої безпеки та розвитку штучного інтелекту. На сайті ініціативи викладено 6 основних принципів:

1. принцип всеосяжної безпеки — від безпеки окремої держави (у традиційних та нетрадиційних сферах) через співпрацю до усунення причин нестабільності
2. безумовна повага до суверенітету та територіальної цілісності всіх держав. Рівні права та можливості для країн
3. збереження міжнародної системи на основі ООН та її принципів. Відмова від гегемонізму. При цьому робота над підвищенням ефективності організації
4. повага до побоювань у сфері безпеки окремих країн: запровадження не лише принципу права на безпеку, а й обов’язків у сфері безпеки.
5. Прихильність принципам мирного врегулювання конфліктів та вирішення розбіжностей через діалог і переговорний процес
6. Принцип оцінки традиційної та "нетрадиційної" безпеки як єдиного цілого. Вивчення нових викликів, завчасне створення механізмів реагування та запобігання проблемам.

Як бачимо, вже другий принцип ініціативи Україна може озвучувати як свою безумовну позицію. Причому не як вимогу, а як тезу, яка повністю збігається з китайським баченням майбутнього світового порядку. Сюди ж можна віднести й п. 4, де побоювання України щодо своєї безпеки мають бути збалансовані, зокрема, обов’язками сусідів (насамперед РФ як сторони, що становить загрозу) у сфері безпеки.

Однак для України та її діалогу з КНР важливими є також кілька інших пунктів. Зокрема:

• п. 11 про "морський діалог". У ньому КНР пропонує розвивати співпрацю не лише для боротьби з піратством, а й для запобігання конфліктам між державами та створення системи безпечного судноплавства.
• п. 12 про роль ООН у боротьбі з тероризмом. Тут дозволю собі просто процитувати документ на тлі риторики РФ про "терористичний режим в Україні": "Виступати проти пов’язування тероризму з будь-якою конкретною країною, етнічною групою чи релігією"
• п. 13 про співпрацю в галузі інформаційної та кібербезпеки. Також може бути використаний Україною на тлі активності РФ в інформаційному полі, атак на інфраструктуру обробки, зберігання та передачі даних
• п. 18. Тут просто, без коментарів наведу цитату з першочергового завдання: "Забезпечити глобальну продовольчу та енергетичну безпеку". Зміцнити координацію дій для підтримки безперебійного функціонування міжнародної сільськогосподарської торгівлі, забезпечення стабільного виробництва зерна та безперебійних ланцюгів постачання, а також уникати політизації та використання питань продовольчої безпеки як зброї".

Отже, основні позиції України у мирному процесі можна розглядати як виклики (або можливості реалізації) як принципів ініціативи щодо глобальної безпеки, так і ключових завдань її реалізації на найближчий час. Погодьтеся, отримати в такому разі від партнерів публічні запевнення у їхній підтримці буде не так складно — адже їм буде запропоновано підтвердити власні принципи зовнішньої політики.

А це вже стартова позиція, з якої можна працювати. І, у разі формування нових рамок переговорного процесу щодо України, за столом, окрім РФ та США, будуть держави ЄС, які розуміють виклики у сфері безпеки на континенті. А також Китай, який за умови належної інтенсивності роботи МЗС України побачить в українській позиції реалізацію власної ініціативи щодо глобальної безпеки.

До речі, позиція Росії в цій сфері є досить специфічною. Для Кремля 4 глобальні ініціативи Китаю становлять виклик, оскільки в разі їх реалізації РФ втрачає навіть теоретичні шанси на статус глобальної супердержави. Але Росія залежить від Китаю. Тому Кремль публічно не відкидає принципів ініціативи КНР. Натомість намагається "розмити" їх, регулярно пропонуючи на міжнародних майданчиках свої альтернативи. Як, наприклад, "концепція неподільної та безпечної Євразії" (до 2022 року) та, з 2025 року, "Євразійська хартія різноманіття та багатополярності у XXI столітті".

Така поведінка Москви також може бути використана українською дипломатією у взаємодії з Пекіном. І не тільки — це важливо й для держав, які прагнуть отримати максимальну вигоду від партнерства з КНР. Зокрема, через запропонований вище механізм артикуляції власних інтересів як складової китайських цивілізаційних ініціатив. У нашому регіоні таким яскравим прикладом є Туреччина.

А якщо поглянути ширше — або, Шанс для України зіграти у велику гру

Крім того, існує другий напрям — ключові організації та структури, через які КНР має намір просувати реалізацію ініціативи щодо глобальної безпеки. Це ООН, ШОС, БРІКС, Китайсько-африканський діалог, формати "Китай — Центральна Азія". Але документ передбачає створення нових майданчиків і підказує, як вони можуть започатковуватися — конференції високого рівня.

Ось тут ми підходимо до важливої деталі, яка дозволить посилити суб’єктність України та отримати підтримку сусідів. У переліку механізмів і регіонів немає Східної Європи. Водночас США запрошують Польщу до участі в G20, вводячи поняття "представник Східної Європи". Росії це не подобається, але факт залишається фактом — регіон уже може відігравати власну роль на глобальному рівні.

І тут було б логічно, щоб Україна виступила ініціатором обговорення форматів та принципів забезпечення регіональної безпеки з урахуванням інтересів ключових міжнародних структур. Простіше кажучи, обговорювати майбутнє регіону в контексті наявності тут одночасно інтересів США, КНР, НАТО, ЄС, концепцій європейської, регіональної (східноєвропейської) безпеки. А також глобальної ініціативи КНР.

Такий підхід може підтримати Польща як претендент на роль регіонального лідера та держава ЄС, що розвиває співпрацю як із США, так і з КНР. А також Румунія, Угорщина, Словаччина (ще одна вісь співпраці з КНР). Не варто забувати й про Туреччину, яка, з огляду на свої інтереси в Чорноморському регіоні, не захоче залишатися осторонь.

Чим важливий такий підхід? США зацікавлені у створенні та зміцненні регіональних структур у Східній Європі як противаги впливу одночасно і Німеччини, і РФ. ЄС — частково теж, як можливість мінімізувати ризики у сфері безпеки на східних кордонах. КНР — тому що це узгоджується з їхньою глобальною ініціативою та зачіпає ключових партнерів у регіоні. Для України такий формат може стати структурою, де не треба пояснювати учасникам, що таке виклики безпеці зі сходу.

Замість післямови

Формат переговорів щодо завершення (замороження) війни, ймовірно, змінюватиметься. І для України важливо заздалегідь налагоджувати комунікацію та зближувати позиції з потенційними учасниками нового формату. Особливо якщо це глобальні наддержави. Один із варіантів я запропонував у тексті. Але найголовніше: якщо ти хочеш, щоб тебе почули — спробуй говорити. Бажано в термінах, зрозумілих і близьких співрозмовнику.

Джерело.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані матеріали в рубриці "Думки" несе автор.