Книжки, які відмовляються пояснювати світ: чому weird fiction знову привертає увагу читачів

Звучить як погано написаний детектив? Або як література, що навмисно знущається з читача? Насправді це один із принципів weird fiction — дивної літератури, яка не обіцяє відповідей на всі запитання. Незрозуміле не обов’язково означає надприродне. Іноді воно лише демонструє обмеженість людського знання.

Риси, що характерні для weird fiction

• Речі, які неможливо пояснити за допомогою звичної логіки.
• Відсутність однозначних відповідей. Читачеві доводиться самостійно інтерпретувати прочитане, а деякі загадки так і залишаються нерозв’язаними (тут додам, що, на щастя, ми маємо книжкові клуби).
• Сни, галюцинації, фантазії й дійсність переплітаються настільки, що складно визначити, що відбувається насправді (сюди ж — відгуки читачів "що це було?") .
• Ненадійні оповідачі.
• Тілесні метаморфози.
• Поєднання різних жанрів. Weird fiction змішує елементи горору, фантастики, фентезі, сюрреалізму, готичної літератури та психологічної прози, не підпорядковуючись правилам одного жанру.
• Відчуття тривоги та відчуження. Страх виникає саме через усвідомлення, що світ незрозумілий, непередбачуваний і не завжди підконтрольний.
• Відкриті або неоднозначні фінали.

Коли дивне стає нормальним

В одній із попередніх колонок я згадувала Букерівську премію, переможців якої оголосили цього тижня. Я вболівала за Марлона Джеймса (колонка якраз була про нього), але переміг британський письменник Майкл Джон Гаррісон із романом The End of Everything ("Кінець усього").

Чи можна сказати, що, обравши тему для колонки про weird fiction на ці дати, я підсвідомо передбачила перемогу Джона Гаррісона?

Як сказала історикиня Мері Бірд, яка очолювала журі Премії, книга Гаррісона є "політикою сьогодення, побаченою через призму майбутнього", і розповідає про суспільство, яке "переживає катастрофу, яку воно насправді не розуміє". Сам Гаррісон пояснював, що писав роман, розмірковуючи про те, як люди продовжують жити, коли їхні звичні пояснення світу руйнуються. Він, до речі, не просто працює в жанрі weird fiction, а вважається одним із ключових теоретиків його сучасної хвилі.

Хоча витоки weird fiction сягають готичної літератури XIX століття, зокрема творчості ірландського письменника Джозефа Шерідана Ле Фаню, сам термін не має одного достеменно встановленого автора. Його популяризацію пов'язують передусім із Говардом Лавкрафтом, який спробував визначити, чим дивна література відрізняється від традиційних історій жахів.

Щодо Ле Фаню, то українською, до прикладу, його видає видавництво Nebo (Nebo Booklab Publishing), є і подарункові ілюстровані видання та "Стилет і Стилос" — у них не так давно вийшла новинка — роман "Дядько Сайлас". Щодо Лавкрафта, зібрання його творів є у "Видавництві Жупанського" і раджу придивитись до подарункових видань (це я їх так називаю, бо вони дуже гарні) у Varvar Publishing.

Важливим для сучасного розуміння weird fiction став Франц Кафка. Але якщо у Лавкрафта людина стикається з чимось чужим і неймовірним, у Кафки жах може початися просто у власній спальні чи на роботі. Ґреґор Замза прокидається та виявляє, що перетворився на велетенську потворну комахоподібну істоту.

Як це сталося, хто винен і чи можна повернути все назад? Ніхто не пояснить. От Кафка позбавив читача впевненості, що за кожною загадкою обов'язково приховується відповідь.

Сьогодні знову звертаються не лише до сучасної дивної літератури, а й до її попередників. Ось у київському кінотеатрі "Жовтень" ідуть спецпокази фільму про Кафку (до речі, серед організаторів події видавництво "Ще одну сторінку"). А тут The Guardian згадує про цей фільм у статті про те, чому досі Кафка не відпускає.

Penguin у 2024 році започаткувало окрему серію Weird Fiction. Дивна література поступово виходить за межі кола поціновувачів горору й отримує нове життя у видавничих проєктах.

Інший показовий приклад — weird girl fiction, читацька категорія, що набула помітності в BookTok. Тут ми можемо пригадати феномен популярності "Зайчика" Мони Авад. Українською видало видавництво "Жорж". Думаю, ви точно бачили тік-токи чи рілзи милих "цукеркових" дівчат у масках зайчиків із сокирами. У 2026 році The Spinoff пов'язав цей тренд із жіночим досвідом і можливістю говорити про пригнічення через сюрреалізм, тілесні метаморфози та гротеск. І це лише один із прикладів того, як дивна література дозволяє говорити про цілком реальні проблеми мовою неможливого.

То чому зараз weird fiction знову привертає стільки уваги?

Світ стає менш передбачуваним. Це і COVID, і кліматична криза, і що для нас, на жаль, особливо — війна.

Можливо, ми втомились від "правильних рішень", коли алгоритми того ж інстаграму підкидають нам таргетовану рекламу, що купити, куди сходити. ШІ відповідає на будь-які запити, підказуючи, що почитати, подивитись.

А ще дивна література дає можливість говорити про те, що складно висловити прямо: суспільний тиск, самотність, жіночий досвід, бажання належати до спільноти й водночас страх втратити себе.

Та й чому ми взагалі вирішили, що світ має бути зрозумілим і підконтрольним нам?

Не кожна історія повинна закінчуватися остаточним висновком. От weird fiction пропонує читачеві іншу роль. Не детектива, який мусить розкрити загадку, а дослідника, готового прийняти, що частина світу залишиться незбагненною.

І це не означає відмовитися від критичного мислення. Навпаки, така література вимагає уважності до деталей, готовності сумніватися у власних інтерпретаціях і визнавати, що кілька суперечливих пояснень можуть співіснувати.

Можливо, найрадикальніше, що сьогодні може запропонувати нам дивна література, — це не нове чудовисько, не альтернативний світ і навіть не неочікуваний сюжетний поворот.

А право не мати остаточної відповіді. Просто жити це життя.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані матеріали в рубриці "Думки" несе автор.