Від машини та яхти — до внутрішньої відповідностi: як змінилось поняття успіху за останні 10 років
Ще не так давно поняття успіху не потребувало пояснень — досить було подивитися на годинник людини або на машину, і питання закривалося саме собою, пише психолог, експерт з підприємництва Костянтин Круглов. Але за 10 років усе змінилося, і тепер успіх визначають речі, які не можна розмістити на обкладинці журналу…
Ще не так давно поняття успіху не потребувало пояснень. Досить було подивитися на годинник людини або на машину, і питання закривалося саме собою. Успіх мав видимі координати, наприклад, посаду, дохід, розмір кабінету. Він піддавався виміру так само однозначно, як температура чи відстань, і саме тому про нього рідко говорили як про щось складне.
Ця простота була зручною, адже звільняла від питання, яке значно важче за будь-яке порівняння статків. А що для мене самого означає "прожити недаремно"? Досить було відповідати очікуваним критеріям, і суспільство саме все підтверджувало. Сьогодні успіх перестав бути числом, яке можна прочитати ззовні. Він перетворився на питання, відповідь на яке кожна людина змушена шукати самостійно, спираючись лише на власне відчуття: чи веде її життя туди, куди насправді потрібно саме їй.
Наприклад, диплом, який можна здобути одного разу й повісити на стіну, він лишається дійсним, навіть якщо людина, що його отримала, давно змінилася. А ось розуміння, навіщо вставати сьогодні, доводиться підтверджувати заново щоранку, бо воно не зберігається, як сертифікат, а існує лише в теперішньому часі. Можливо, саме тому це друге раптом стало ціннішим за перше, не тому, що дипломи знецінилися, а тому, що з'ясувалося, що вони ніколи не гарантували того, заради чого їх насправді здобували.
За останнє десятиліття ми все частіше чуємо таке поняття, як вигорання, але найцікавішим в цьому вигоранні є те, що вигорають найчастіше саме ті, хто все зробив правильно. Закінчили правильний виш, обрали правильну галузь, отримали правильну посаду, і в якийсь момент відчули дивну порожнечу посеред бездоганно виконаного плану.
Це нагадує навігатор, який довіз точно за координатами, тільки координати колись ввели не ви, а хтось інший, років двадцять тому, коли було зручніше погодитись, ніж заперечити.
Останнє десятиліття, по суті, стало масовим усвідомленням простої речі, що можна бездоганно виконати чужий маршрут і щиро назвати це власною перемогою, доки не з'явиться момент тиші, у якому це стає очевидним.
Важливо
В бізнес-культурі люди почали розрізняти дві принципово різні речі: рух заради самого руху і рух, який реально щось будує саме для тієї людини, що його здійснює.
Це усвідомлення поступово змінило й те, як люди говорять про роботу та кар'єру. Я впевнений, що старше покоління досі, коли думає про кар’єру, думає про сходинки, як прийнято було це описувати 10 років тому. Наступна позиція означає наступний рівень доходу і наступний рядок у резюме. Сьогодні дедалі частіше звучить інше питання: "чи хочу я взагалі туди, куди це мене приведе?". Кар'єра перестала бути єдиною драбиною для всіх і перетворилась на щось більш особисте, радше траєкторію, яку доводиться постійно перевіряти на відповідність.
HR-практика реагує на це так само помітно. Співбесіди, що раніше шукали ідеального кандидата за списком компетенцій, дедалі частіше шукають відповідність між людиною та реальністю роботи. Чи витримає ця людина саме такий темп, такий тип завдань, таку культуру, а не якусь абстрактну версію успіху. Людина, яка чесно каже "це не моє", економить компанії більше ресурсів, ніж та, що погоджується на все й вигорає через пів року, тепер такі люди цінуються і визнаються. Ринок праці повільно вчиться цінувати здатність відрізнити "так" від чемної згоди.
З усього вищесказаного ми можемо визначити, що успіх — це стан, коли дії людини й внутрішня логіка, що ними керує, перестали сперечатися одне з одним.
Зовнішні атрибути нікуди не зникли. Гроші, статус, пізнаваність — звісно, усе це лишається приємним і бажаним, і немає жодної причини вдавати, що це не так. Просто вони перестали бути доказом, як раніше, коли вони виконували роль свідчення. Можна мати все перелічене й водночас чітко відчувати, що зрештою негаразд.
Це визначення незручне тим, що його не можна пред'явити одразу, внутрішня відповідність своєму шляху розкривається тільки з часом, через те, як людина витримує труднощі, чи повертається до роботи після провалу, чи здатна визнати помилку без внутрішньої катастрофи.
Іронія в тому, що таке визначення важче продати на обкладинці журналу, ніж яхту. Яхту видно з першого погляду. Внутрішню відповідність — ні, її можна тільки прожити. Але, схоже, саме тому воно реальне, бо те, що неможливо купити готовим, зазвичай і є єдиним, що справді має ціну.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо