З прицілом на окупацію. Як снайпери на Майдані повинні були виправдати захоплення Криму

Майдан переміг, український народ вигнав президента Віктора Януковича — ця фраза звична для багатьох учасників тих подій. Загиблі майданівці стали Героями України, що вижили — важливими свідками в суді. Але за сім років після закінчення протистояння на лаві підсудних опинилися лише ймовірні виконавці вбивств, у той час як імена замовників нападів на активістів і силовиків не названі. Як не надана належна політична і правова оцінка діям керівництва України того часу, але головне — не досліджений можливий "внесок" Росії.

Відхилення від курсу

"Ми все одно повинні йти в ЄС. Напевно, доведеться в Україні щось змінювати", — ці слова Віктора Януковича, сказані задовго до початку Майдану, згадує його колишній соратник Тарас Чорновіл. Він упевнений: Янукович дійсно збирався підписати Угоду про асоціацію України з Європейським союзом.

"У 2013 році це рішення підтримувала вся політична команда Януковича, яка безпосередньо не залежала від Росії. Памʼятаю, як під час одного з ефірів народний депутат Микола Левченко кричав депутату від "Нашої України": "Ви гальмуєте євроінтеграцію!" — розповідає Чорновіл. Інша справа, що мотив інтегруватися в ЄС у "біло-блакитних" був не той, що в більшості українців — не європейський вектор розвитку, а бажання зберегти владу.

Кілька років до європрагнення України Кремль ставився спокійно, але коли перспективи зближення з Брюсселем стали очевидними, Москва включилася. Спочатку ініціювала торговельну війну з Україною — у серпні 2013 року російська митниця закрила кордон для всього українського експорту, а після поміняла тіньового куратора: на місце економіста Сергія Глазьєва прийшов політтехнолог Владислав Сурков. Останній, як і Володимир Путін, — відомий прихильник ідеї "національної єдності Росії" за участю України. Саме про таке "духовне" і територіальне обʼєднання Москва хотіла говорити з Києвом.

"Янукович цих зустрічей завжди уникав. Він Путіна не любив і навіть боявся, — каже Чорновіл. — Але 11 листопада 2013 роки зустріч все-таки відбулася в Сочі. Якими аргументами Путін переконував Януковича, можна тільки здогадуватися. Але, швидше всього, міг погрожувати його життю. Це єдине, що могло подіяти. Я бачив, як Віктор Федорович, коли дізнавався, що на нього готується замах, був у ступорі, — розмовляти з ним було марно".

Невідомо, має рацію Чорновіл чи ні, але 28 листопада 2013 року у Вільнюсі Янукович, відмовляючись від євроінтеграції, виглядав пригніченим.

Ряд провокацій

Тим часом на Майдані вже тиждень тривали протести. Вони здавалися тільки мирними — на головну площу столиці вийшли журналісти, письменники, представники громадського сектору без політичних гасел і прапорів. Усе змінилося 30 листопада, коли вночі до Стелли Незалежності прорвалися представники спецпідрозділу "Беркут", — вони почали бити людей, у тому числі студентів. Після були мітинг 1 грудня і жорстокі затримання на вулиці Банковій, де був офіс президента. І поки українці не могли зрозуміти, що відбувається, російським глядачам "глобальний задум" доносив Дмитро Кисельов на телеканалі "Росія-1".

Він відверто маніпулював, мовляв, Майдан провокував — силовики змушені були відповідати: "Спочатку міліцію жорстко провокували, калічили і душили газом. А потім лідери протестів закликали на Майдан бідних студентів і цинічно залишили їх там без будь-якого захисту як жертву, передбачену політтехнологією. За сценарієм потрібна кров".

Насправді все було з точністю навпаки: коли хвиля протестів вщухала, знаходився той, хто розпалював ситуацію. Так було і 11 грудня, в ніч "штурму Майдану", і 19 січня на вулиці Грушевського. І всякий раз було зрозуміло, що "Беркуту" не було жодних проблем розігнати протестувальників без крові і втрат, але така мета, схоже, не стояла, натовп потрібно було розтривожити. З кожним тижнем події ставали все трагічніші: тітушки викрадали людей і вивозили в ліс, силовики затримували активістів і стріляли бойовими на Грушевського. Патронів і спецзасобів не вистачало — довелося замовляти в РФ. З Москви в Жуляни і Гостомель прибули два спецборти зі світлозвуковими і димовими гранатами. У супровідних документах було вказано: "Гуманітарна допомога". Незабаром в Україну завітав і Сурков. Це був його другий візит до Києва під час Майдану. Прилетів у супроводі представників ФСБ.

"У слухняної дитини не можна забрати цукерку, цукерку можна забрати тільки в хунти! А для цього хунта мала повалити Януковича і захопити владу. Тобто 18 листопада має відбутися прелюдія реальної громадянської війни", — упевнений Тарас Чорновіл. У той день тітушки отримали в МВС понад 300 одиниць зброї і патрони, а "мирна хода" майданівців попрямувала до парламенту. Але дійти до ВР протестувальники не змогли. Гарячих точок утворилося кілька: біля верхнього входу в метро "Хрещатик", на вулиці Садовій, у Маріїнському парку. Далі загорівся офіс Партії регіонів, у результаті чого загинула людина. Але в той день щось пішло не так.

Постріли з Консерваторії

"Чоловік поїхав на Майдан 19 лютого рано вранці. Тільки до вечора добрався до Києва. Розмістився в одному з наметів. 20-го вранці подзвонив: "Прокинувся, випив чаю. Стою біля сцени. Усе добре. Тихо", — розповідає Людмила, дружина Героя Небесної сотні Анатолія Корнєєва. Напередодні до Києва приїхали міністри закордонних справ Польщі, Німеччини та Франції — Радослав Сікорський, Франк-Вальтер Штайнмаєр, Лоран Фабіус. Вони зустрілися з Януковичем і обʼєднаною опозицією, домовилися про перемирʼя.

Постріл. Таке відчуття, ніби щось задзвонило — у голові, у вухах, почулося всередині: "У-у-у"

Поки Анатолій і Людмила розмовляли, у будівлі консерваторії перебувала група людей зі зброєю. Там їх бачив Михайло Багінський, журналіст, нині шеф-редактор сайту focus.ua. Розповідає, що прокинувся в наметі від шуму вибуху світлозвукових гранат і пішов подивитися на те, що відбувається на Майдані з балкону консерваторії. Його, на відміну від інших журналістів, пустили всередину. "Піднімався наверх, коли в коридорі помітив декількох людей зі зброєю. Здалося, що автомат Калашникова. Після дізнався, що "Сайга". Того, кому передавали, називали "Батько". Це був чоловік шістдесяти років з вусиками, схожий на Джохара Дудаєва. На фото потім упізнав: Зіновій Парасюк", — говорить він.

Михайло вийшов на балкон. На Майдані відбувався незрозумілий рух. Група правоохоронців спробувала підійти до консерваторії і навіть закинула на балкон коктейль Молотова. "Незабаром побачив, що з балкона група людей веде вогонь у бік стелли, — уточнює Багінський. — Схема була така: чоловік підбирався до краю балкону, цілився, два рази стріляв і тікав. Потім дії повторювалися. Коли я підходив до кута, бачив, що справа з вікна теж хтось вів стрілянину. Я намагався триматися від них подалі, щоб мене помилково не пристрелили. Мені тоді здавалося, що їх ось-ось знімуть снайпери".

У результаті пострілів з балкону консерваторії гинуть двоє силовиків: 34-річний вевешник Сергій Спичак з Бердянська (куля пройшла через стегно, помер від втрати крові) і 28-річний боєць чернігівської роти "Беркута" Володимир Зубок (отримав наскрізне вогнепальне поранення грудей і живота). Хто був на балконі, уже встановило слідство. Серед них були жителі Львівської області Зіновій Парасюк, батько екс-нардепа Володимира Парасюка, і Іван Бубенчик, який зробив постріли. "Сайга" ж належала Дмитру Липовому. Двом останнім оголосили підозру в посяганні на життя співробітників правоохоронного органу та умисне вбивство, обидва в розшуку. У кількох інтервʼю Іван Бубенчик підтверджує, що вранці 20 лютого стріляв з балкону консерваторії по силовиках. Свої дії пояснює необхідністю відбити наступ на Майдан.

"До цих пір незрозуміло, чому в момент, коли на Майдані було відносно спокійно, знаходяться ці стрілки, — констатує адвокат Віталій Титич, який представляє в суді інтереси сімей Героїв Небесної сотні. — Більше того, з бубонцями роблять героя. Згадайте, який галас піднявся, коли його намагалися затримати, — мовляв, відбувається атака на патріотів! Але чи так це? Де були такі "герої", коли на Інститутській спецрота розстрілювала людей?"

Розстріляна Інститутська

Вулицю Інститутську майже повністю контролювали силовики. Приблизно о 8:45 вони почали залишати район Майдану і відводити техніку. Їм на зміну прийшла спецрота "Беркуту" — люди в чорній формі з жовтими повʼязками на правій руці. Керував групою Дмитро Садовник. Приблизно о 9:01 група спуститься на майданчик перед Міжнародним центром культури і мистецтв (колишній Жовтневий палац), а о 9:07 смертельне поранення в шию кулею 7,62 мм отримає перший майданівець — Максим Шимко. Потім подібні поранення отримують ще кілька людей.

"Дуже стріляють, немає часу говорити", — кричав у трубку дружині Анатолій Корнєєв. "Я чую свист куль, вони ніби хльостають навздогін", — згадує Людмила останню розмову з чоловіком. О 9:28 чоловік отримає смертельне поранення в спину — у той момент він допомагав пораненому. Своє поранення згадує Юрій Пекуш, котрий вижив, зі Стрия. Першу кулю отримав у передпліччя.

"Таке відчуття, ніби щось задзвонило всередині — у голові, у вухах, почулося: "У-у-у". Але болю не було. Знепритомнів — отримав ще дві кулі", — згадує він. Одна пройшла навиліт, другу видалили в київській лікарні №17, а третю українські медики не помітили, тільки польські — з калібром 7.62 в області серця Юрій живе досі.

Розстріли на Інститутській фіксують на відео і транслюють у прямому ефірі десятки телекомпаній з усього світу, у тому числі російські журналісти. Але якщо хтось із представників ЗМІ шукає безпечну точку, то кореспондент, наприклад, LifeNews кричить: "Ацик, зараз ти будеш знімати трупи!"

20 лютого на Інститутській з 9:00 до 11:00 смертельні поранення отримали 47 осіб, ще 80 постраждалих вижили. У цих вбивствах правоохоронці звинуватили пʼятьох беркутівців: Олега Янішевського, Павла Аброськіна, Сергія Зінченка, Олександра Маринченка, Сергія Тамтуру. У грудні 2019 року їх передали в ОРДЛО в рамках "обміну полоненими", двоє останніх повернулися до Києва, і суд продовжився. 21 підозрюваний, у тому числі Садівник, втекли до Росії і отримали громадянство РФ.

Свідчення снайперів

Судять беркутівців у Святошинському районному суді Києва. До зали засідань заходить високий чоловік у масці. Називається тільки імʼя: Олександр. Протягом останніх семи років він антиснайпер Управління держохорони, тому приховує своє обличчя і не називає прізвище. Дає свідчення: "20 лютого за сніданком з новин дізнався: люди у чорній формі з автоматами стріляють у бік Майдану, є загиблі. Після отримуємо наказ: переодягатися і виїжджати до Кабміну — з готелю "Україна" імовірно працює снайпер".

До центру Києва група Олександра їхала приблизно дві години, прибула тільки після 11:00. Антиснайпера завели в будівлю Кабміну, розмістили на одному з верхніх поверхів у кімнаті із заклеєними темною плівкою вікнами. Вести спостереження з цієї точки було неможливо — Інститутська не проглядалася, а про те, що раніше стріляли з будівлі консерваторії, вони не знали.

Виходить, Янукович і керівники правоохоронних органів вживали всіх заходів для неможливості нейтралізації осіб, які почали стрілянину

Усього в суді допитали понад 20 силовиків — професіоналів з великим досвідом роботи. Їхні свідчення говорять про те, що, по-перше, у момент стрілянини з консерваторії і після на Інститутській у центрі Києва не було антиснайперів, обовʼязок яких — нейтралізувати перших стрільців (за логікою, вони повинні були перебувати по периметру або з дня перших вбивств у центрі Києва, 21 січня, або з хвилини оголошення антитерористичної операції "Бумеранг", 19 лютого). По-друге, снайперів розмістили в приміщеннях, з яких вони не могли спостерігати за тим, що відбувається. Причому розміщували групи не їхні безпосередні командири, а якийсь Сергій Асавелюк, який керував групами СБУ, МВС і УДО. По-третє, зброї в руках активістів ніхто з антиснайперів не бачив.

"Виходить, Янукович і керівники правоохоронних органів (до речі, усі вони були в момент розстрілів на звʼязку з керівником групи Садівником; слідство встановило факти телефонних зʼєднань командира спецроти і командувача внутрішніх військ МВС Станіслава Шуляка) вживали всіх заходів для неможливості нейтралізації осіб, які почали стрілянину, — говорить адвокат Титич. — До показань снайперів у суді, даних під присягою, у нас були сумніви, як кваліфікувати дії учасників групи Бубенчика — Парасюка: як провокаторів, котрі діють з конкретним наміром, або "корисливих ідіотів".

Якби вони були ідіотами, то снайперам контртерористичних підрозділів нічого не завадило б їх нейтралізувати. Але таких підрозділів чомусь не було на місці злочину. Наразі сторона захисту беркутівців активно використовує факт застосування вогнепальної зброї в сторону силовиків для виправдання дій своїх підзахисних. Титич переконаний, що події на Майдані не треба розглядати як боротьбу своїх проти чужих, адже і протестувальники, і силовики, на його думку, більшою мірою були обʼєктами одного злочину, замовники якого досі не встановлені.

З прицілом на окупацію

Вдень 21 лютого 2014 року лідери обʼєднаної опозиції знову зустрілися з Януковичем — у присутності головних дипломатів Польщі, Франції та Німеччини вони підписали нову угоду про врегулювання кризи в Україні. Посланника Росії в той момент поруч не було (зустріч з ним, а також, можливо, Владиславом Сурковим, який 20 лютого втретє прилетів до Києва, відбулася раніше). У той момент, кажуть, Янукович не збирався тікати з Києва — він отримав гарантії європейців і вже пропустив початок зʼїзду сепаратистів, організованого в Харкові. Але коли Яценюк, Кличко і Тягнибок прийшли на Майдан з цією новиною, перед ними раптом опинився Володимир Парасюк. "Ніякий Янукович цілий рік не буде президентом. Завтра до десятої години він повинен піти", — закричав він. У результаті Янукович чи був у ступорі від страху, чи то виконав чиїсь вимоги, але зібрав речі, гроші, документи і о 21:30 біг до Ростова.

Виступ Парасюка Тарас Чорновіл спостерігав на екрані телевізора, перебуваючи на подвірʼї столичної лікарні №17. У цей час лікарі рятували життя кільком майданівцям, у тому числі Юрію Пекушу. Через сім років колишній соратник Януковича згадує, про що думав у той момент: "Янукович вчинив державну зраду, коли віддав управління силовими структурами під контроль Росії".

Розстріли на Інститутській правоохоронці кваліфікували як терористичний акт, спрямований на ескалацію насильства. "Але, я думаю, метою дій, починаючи з 30 листопада, були провокації і дестабілізація", — продовжує Титич. Він зауважує: доктрина кримінального права зобовʼязує резюмувати цілі й мотиви злочину, виходячи з їхніх наслідків. А злочинами на Майдані створена була картинка громадянського протистояння в Україні, що в розумінні Росії легітимізує анексію Криму і виправдовує військові дії на Донбасі. "Це фактично казус беллі для введення військ. Не треба забувати, що медалі "За повернення Криму. 20.02.14 — 18.03.14" уже були готові", — додає він.

Важливо

Боротьба за Україну: чи виникне у 2021 новий Майдан?

Юрист Надія Волкова каже, що Україна може надати міжнародним інстанціями аргументи того, що Майдан, Крим і Донбас — три епізоди агресії РФ. Вона згадує, що у 2015 році Верховна Рада звернулася до Міжнародного кримінального суду (МКС) з проханням визнати: на Майдані скоювалися злочини проти людяності. Але Офіс прокурора МУС поставився до цієї заяви скептично, мовляв, Україна не змогла показати, що порушення були масовими або масштабними. Але Волкова посилається на нещодавнє рішення Європейського суду з прав людини з Майдану. У них суд вказав, що Україна не змогла розслідувати більшість епізодів, а злочини, скоєні на Майдані, були частиною державної політики і дій органів влади.

"Тобто ЄСПЛ фактично показав нам, чого не вистачило МКС", — зазначає Волкова, тому тепер потрібно продемонструвати, що взимку 2014 року керівництво України могло бути під зовнішнім впливом. У такому випадку в Міжнародному кримінальному суді Майдан усе-таки може стати частиною однієї великої справи "Україна проти Росії".