Боротьба за Україну: чи виникне у 2021 новий Майдан?

протести, майдан, активісти, Україна
Фото: Getty Images

Мітинги ФОПів, протести проти призначення міністром освіти Сергія Шкарлета і вимога звільнити заступника голови Офісу президента Олега Татарова. Це лише дещиця масових акцій протесту в грудні минулого року в урядовому кварталі. Всього у 2020-му таких було кілька десятків. Всі вони — ознака системних проблем в країні і невдоволення владою. Фокус розбирався, чи може в Україні виникнути новий Майдан.

"Сучасна боротьба за Україну триває з часів Революції на граніті. Це перманентний стан", — говорить Олександр Доній, народний депутат двох скликань і учасник безлічі акцій протестів.

Він згадує, як 2 жовтня 1990-го до Києва приїхали студенти зі Львова та Дніпродзержинська, після "підтяглися" з Харкова та Сум. Відразу вийшли на граніт. Близько двохсот молодих людей оголосили голодування. Серед вимог — відставка премʼєра Віталія Масола, націоналізація майна Компартії, відмова від союзного договору і служба в армії тільки на території України. Студенти хотіли домогтися перевиборів до Верховної Ради, а потім оголосити незалежність. З незалежністю виявилося не все так просто — до її оголошення залишалося девʼять місяців, та й вибори навесні 1991-го депутати проводити відмовилися, а ось Масол у відставку пішов і Рада проголосувала за армійський закон.

Незважаючи на те, що вдалося не все, Доній упевнений — без Революції на граніті не було б незалежної України: "У 1990-му, як і під час Помаранчевої революції 2004-го і Революції гідності 2013-2014 років, на Майдан нас виводила мрія про демократію. Щоразу ми протистояли "темній стороні": спочатку комуністам, потім Леоніду Кучмі та Вікторові Януковичу, які виступали проти демократичної моделі розвитку. Але нам було важливо виступати не проти когось, а за ідею, інакше навряд чи б щось то вийшло — ми б тричі не виграли".

"Пінокіо демократії"

"Саме через успішне закінчення всіх трьох революцій в Україні їх називають майданами, — каже політтехнолог Віктор Бобиренко. — Про Майдан згадують, якщо політика держави не влаштовує. Для багатьох з нас це єдиний спосіб "обнулити" дії влади, можливість різкого переходу від поганого до хорошого". Але цей "перехід" завжди був умовним: суспільству ніхто і ніколи не пропонував радикальних змін в країні. Нові президенти і премʼєри або забували про реформи, або втілювали обіцяне упівсили — ні Віктор Ющенко, ні Петро Порошенко, ні Володимир Зеленський не хотіли ставати умовними Бальцеровичами і застосувати "шокову терапію". Всі і завжди боялися падіння рейтингів і, як не парадоксально, нових Майданів.

Революції починалися у часи не економічного падіння, а коли у суспільства є гроші для участі в протестах

колишній народний депутат
Олександр Доній

Українська історія вчить: звернеш уваги на малі проблеми, вони перетворяться в більші. Напередодні Помаранчевої революції відбулася акція "Україна без Кучми".

"У грудні 2000-го на Майдан спочатку вийшли 50 осіб, але незабаром їх стало 20 тис. Пояснити це можна тільки одним способом: в українському суспільстві на той час дозріли соціальні, а не просто емоційні причини для протестних акцій. Вбивство журналіста Георгія Гонгадзе стало останньою краплею, яка призвела до того, що соціальне невдоволення вихлюпнулося через край", — говорить учасник тих подій Володимир Чемерис. А напередодні Революції гідності в Україні розгорівся спершу Податковий, а потім Мовний майдани. Нині активно протестують ФОПи, раніше — євробляхери і противники земельної реформи. Паралельно відбуваються масові акції "Свободу Ріффмастеру" і "Хто замовив Катю Гандзюк?"

"Ми ніколи не хотіли виводити на вулиці максимальну кількість людей, а лише домагаємося справедливого покарання для можливих замовників вбивства нашої подруги, — пояснює Фокусу Костянтин Батозьський, директор "Агентства розвитку Приазовʼя" і друг Катерини Гандзюк. — Кілька замовників вже на лаві підсудних, але до моменту винесення їм вироку і залучення до відповідальності всіх учасників злочину ми не можемо вважати нашу боротьбу закінченою". При цьому вуличні акції Батозьський називає "стусаном демократії" і зізнається, що сьогодні це головний механізм, за допомогою якого можна досягти якихось змін у державній системі.

Олександр Доній про таких протестні ініціативи говорить як про шанс на обʼєднання активних громадян. "Така сила з часом здатна стати основою якогось протестного руху. Нереагування влади на вимоги малих груп — велика помилка, — пояснює він. — Подивіться, наприклад, на справу про вбивство журналіста Павла Шеремета. У правоохоронців просять надати переконливі докази причетності до цій справі музиканта Андрія Антоненко, але їх немає. Тому невдоволення зростає".

Вибори як протест

За даними Київського міжнародного інституту соціології, в грудні 2014 року 43% українців готові були брати участь в акціях протесту, в грудні 2019 го — 48%. З них боротися за свої права на вулиці готові 11-12% українців. Інші стверджують, що втомилися від таких акцій, їх результатів не бачать, тому вибирають інші форми боротьби — наприклад, електронні петиції або участь у виборах. Четвертою, "електоральною", революцією експерти називають президентські і парламентські вибори 2019 року. Саме тоді люди повірили, що своїм голосом можуть не тільки змінити владу, а й вплинути на прийняття нею рішень.

протести, майдан, активісти, Україна
ПРАВО НА ПРОТЕСТ. Стаття 39 Конституції гарантує громадянам право на мирні зібрання та мітинги

Так, Володимир Зеленський прийшов до влади на хвилі народного невдоволення старими політичними елітами і завищених очікувань. За нього по всій країні проголосували абсолютно різні люди, бачачи в Зеленському людину, здатну обʼєднати, "зшити" країну, що розділяється умовними Порошенком і Медведчуком. Через півтора року, і про це свідчать результати соцопитувань, настрої виборців Зеленського змінилися. Люди знову не побачили зміни політичних еліт — через нестачу кадрів до влади приходять ті, хто працював при Януковичі і Порошенку. Народ також не отримав обіцяних благ — підвищення зарплат, пільг, преференцій для підприємців. В результаті рейтинг чинного президента і його політичної сили "Слуга народу" впали в два рази. При цьому вони як і раніше залишаються лідерами електоральних симпатій українців, оскільки народ не бачить альтернативи.

"Як не дивно, але поки Зеленського критикують ті, хто йому програв — Петро Порошенко та Віктор Медведчук, — президенту нічого не загрожує. Загроза виникне з появою альтернативного центристського проекту, представники якого зможуть вивести людей на вулицю і покажуть, заради чого", — зауважує Олександр Доній. Такими могли стати "Голос" Святослава Вакарчука, але він розгубив рейтинг, або "Батьківщина", але це стара політсила без перспектив зростання.

"Важливо, щоб це був не просто новий проект, а проект без підтримки олігархів", — говорить Доній і тут же зауважує: олігархи, які раніше якщо не сприяли революціям, то хоча б не заважали, зʼявитися новому незалежному політпроекту сьогодні навряд чи дозволять .

Влада грошей

"Всі олігархи повинні жити за законами", — сказав в інтервʼю Бі-бі-сі президент Володимир Зеленський, який останні півтора року публічно демонструє дотримання з ними дистанції. Але в реальності у нього це погано виходить, так що олігархія залишається однією з найсерйозніших проблем розвитку України.

Вуличні акції — це такий "стусан демократії", механізм, за допомогою якого можна досягти якихось змін у державній системі

директор "Агентства розвитку Приазов'я"
Костянтин Батозский

З одного боку, у багатьох олігархів немає колишніх важелів впливу на владу. Так, Дмитро Фірташ знаходиться під слідством в Австрії, його екстрадицію в рамках кримінальної справи домагаються США. Проблеми з законом є у Ігоря Коломойського, проти якого Америка може висунути звинувачення і ввести санкції. Під американськими санкціями знаходиться і Віктор Медведчук. З іншого — деяким олігархам все ж вдається посилити позиції. Наприклад, Медведчук має фракцію в парламенті, Коломойський — групу впливу в президентському "Слугу народу". Рінат Ахметов і Віктор Пінчук також діють через своїх представників у ВР, але іноді безпосередньо через Офіс президента — їх візити не раз фіксували журналісти. Офіційно домовляються про підтримку боротьби з пандемією коронавірусу і ремонт доріг, неофіційно — про ринок електроенергетики, зелені тарифи і міністерські портфелі.

"Коли виникає конфлікт олігархів з державою, влада підтримує олігархів. Ми бачимо, як це відбувається у випадку з Ахметовим або Коломойським. Боротьби з олігархами немає", — вважає Сергій Фурса, інвестиційний банкір.

Петро Порошенко, ймовірно, теж намагається домовитися з владою. Такий висновок напрошується через те, що підтримувана ним акція протесту проти політики влади по Донбасу "Стоп капітуляції" припинилася. І не тому, що ситуація на фронті або в Мінську змінилася.

"Які інтереси у Порошенка? Зберегти статус-кво і надії на реванш, а ще — уникнути політичного і економічного переслідування. По-моєму, все це у нього є. У відповідь Петро Порошенко забезпечує ситуативні голосування в парламенті — "слуги" голосують з "європейської солідарністю". Також зелені взаємодіють з групами Коломойського і Ахметова, фракцією Медведчука. Всі задоволені, приводів вкладати кошти в вулицю немає", — упевнений Доній.

Нова революція

Майбутні протести в Україні спрогнозувати важко. "На відміну від 2013 року, ситуація в економіці нестабільна. Люди дезорієнтовані пандемією і недосвідченістю влади, через що зʼявляється недовіра до державних інститутів. Тому майбутні протести можуть мати не політичний, а соціальний вимір. Це зовсім інша ситуація і інший порядок денний", — говорить Костянтин Батозьський.

Про Майдан згадують, якщо політика держави не влаштовує. Для багатьох це єдиний спосіб "обнулити" дії влади

політтехнолог
Віктор Бобиренко

Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології НАНУ, вважає, що підстав для внутрішньополітичного загострення сьогодні немає. По-перше, в 2014 році українці остаточно вибрали геополітичний вектор розвитку, який підтримують і влада, і громадяни, — ми йдемо в ЄС і НАТО.

"Так, у нас є опозиція, орієнтована на контакти з Росією, але вона відображає думку менш ніж чверті населення, вона завжди дивилася на схід, тому навряд чи може створити проблеми для влади і викликати протистояння в країні", — говорить він. По-друге, українці випустили пар під час президентських і дострокових парламентських виборів 2019 року, а політичне напруження, що виникло потім, зокрема через акції "Стоп реванш", змінилося затишшям.

"У нас було сильне протистояння в кінці минулого року, — зазначає Головаха. — Тоді у Зеленського і "Слуги народу" була незаперечна перевага, і це дуже непокоїло "25%" українців, то тепер вони майже зрівнялися в оцінці громадської думки, в тому числі за результатами місцевих виборів, так що градус протистояння знизився". По-третє, зниженню громадянської активності сприяють складна соціально-економічна ситуація і пандемія коронавірусу.

"Як учасник і організатор акцій скажу, що революції починалися у часи не економічного падіння, а, навпаки, поліпшення матеріального стану громадян, коли у суспільства були гроші для участі в революції. На протести скидалися звичайні люди", — каже Доній і сумнівається, що такі фінансові ресурси в найближчий рік знайдуться у дрібного і середнього бізнесу.

До того ж суспільство нині занадто розрізнене, щоб протестувати, — проукраїнські активісти навряд чи вийдуть на одну площу з прихильниками Петра Порошенка, який ще недавно взявся ділити патріотів на правильних і неправильних. А у представників ОПЗЖ експерти взагалі ні бачать протестного потенціалу. Але це не означає, що протестів в 2021-му не буде. Наймасовіші можуть виникнути мінімум з двох причин: через перспективу миру на Донбасі на умовах Москви або свавілля правоохоронців.