"Голос" безсилля. Чому партія розсипалася після заміни Святослава Вакарчука на Кіру Рудик

Два роки тому політик і співак Святослав Вакарчук на презентації партії "Голос" сказав, що політична сила йде у парламент для повернення людини в центр держави: "Щоб перестати ділитися на лівих і правих, на націоналістів і лібералів, а об'єднатися навколо людини та її непорушної гідності".

Ці принципи проіснували недовго: з черговим відходом Вакарчука з політики у партії почалися бродіння. За рекомендацією співака і за одностайної підтримки в "Голосі" політсилу очолила народний депутат Кіра Рудик. Через рік її звинуватили у поділі представників партії на своїх і чужих і мало не у захопленні влади всередині партії. Конфлікт вийшов у публічну площину, частина "Голосу" вимагає зміни керівництва, а в експертних колах заговорили про черговий провал ліберальних партій, які швидко набирають обертів і так само швидко зникають з політичного олімпу.

Різні погляди

Перший дзвіночок складних відносин всередині "Голоси" прозвучав у лютому після інтерв'ю Рудик агентству "Інтерфакс-Україна". Тоді вона повідомила, що час від часу представники Офісу президента (ОП) і правлячої партії "Слуга народу" (СН) ведуть з нею переговори про коаліцію. Побічно депутат також підтвердила, що про цю можливість вона теж думає, але перспектива стати лише "кнопками для голосування президента" її не приваблює, та й "червоні лінії" партії не дозволяють їй погодитися на коаліцію.

Колеги по фракції вчинок свого лідера не оцінили, зазначивши, що "червоними лініями" є будь-які переговори без узгодження з членами партії. "Я взагалі не уявляю, як "Голос" і "Слуга народу" зараз нібито домовляються про коаліцію. СН абсолютно демократичним шляхом отримала владу, якої не було ще ні в кого в країні. І кінцеву відповідальність, логічно, повинні нести вони", — заявила Соломія Бобровська, народний депутат від "Голосу".

З новою силою конфлікт розгорівся в середині березня, коли політрада партії винесла попередження шістьом депутатам фракції — Соломії Бобровській, Ярославу Юрчишину, Олександрі Устиновій, Роману Лозинському, Ользі Стефанішиній і Володимиру Цабалю — за підтримку ініціативи СН відправити на аналіз до Конституційного Суду законопроект про порядок призначення директорів Національного антикорупційного бюро України та Державного бюро розслідувань.

У керівництві партії заявили, що ці депутати пішли проти інтересів "Голосу".

"Таке невиконання внутрішніх процедур і недотримання внутрішніх процесів вважаємо шкідливим для партії. Тому, звичайно, політрада винесла, я сказала б, найм'якше з можливих зараз рішень", — пояснила Рудик в інтерв'ю Lb.ua.

Про партійний розкол щосили заговорили після акції протесту під ОП 20 березня, яка закінчилася розбитими шибками у дверях будівлі і розмальованими стінами. Тоді в політсилі утворилися два табори — ті, що підтримали мітинг і ті, що виступили проти радикальних дій протестувальників. Керівництво "Голосу" — Рудик і голова фракції Ярослав Железняк — опинилося в другому таборі.

Заодно з'ясувалося, що подібні розбіжності відбуваються не вперше. Внутрішньофракційна "опозиція" зізналася, що вони давно втратили контакт зі своїми лідерами. Наприклад, попередження депутатам політрада партії виносило за очі, без їх присутності. А ще заявили, що керівники "Голосу" неохоче йдуть на контакт, особливо в питаннях фінансової звітності. Грошима партії нібито повністю розпоряджається Рудик. Звідки беруться гроші і на що витрачаються, у фракції не змогли відповісти.

Юрчишин стверджує, що Рудик і Железняк — часті гості ОП. Після таких зустрічей лідери "Голосу" закликають своїх колег підтримувати ініціативи СН, і це не всім подобається. Як і те, що з ініціативи голови партії з керівництва політсили виключений Сергій Притула, шоумен і кандидат в мери Києва від "Голосу" на виборах 2020 року. Ті, хто всередині партії протистоять Рудик, вважають, що причина такого рішення — страх конкуренції. Мовляв, Кіра Рудик не хоче, щоб в "Голосі" був хтось популярнішим і важливішим за неї.

Важливо

Дай п'ять. Чому "слуги" так активно вкидають ідею другого терміну Зеленського

Через це лідери партії також відмовляються організовувати позаплановий з'їзд "Голосу" для обговорення зміни голів партії та парламентської фракції. "Їх протистояння може призвести до того, що вони втратять частину партійного активу. Виглядає так, що вони цього і домагаються. Я знаю про дзвінки в регіональні осередки "Голосу" з метою заблокувати вимогу проведення з'їзду", — розповідає Фокусу парламентар Юрчишин. Він також визнає, що заміна Вакарчука Рудик — помилка як співака, так і всієї партії.

Лібералам тут не місце

З внутрішніми конфліктами стикаються практично всі партії. Одні знаходять компроміс, інші тонуть у чварах. Українська політична історія знає чимало партій з хорошим початковим капіталом, які не зуміли правильно ним розпорядитися. Як показує практика, серед таких політичних сил найчастіше зустрічаються проекти з ліберальними установками. З останніх яскравих — це "Демократичний альянс", "Сила людей", "Самопоміч", а тепер і "Голос".

"У нас пострадянська держава, в якій ще відбуваються трансформації. Велика частина населення не сприймає ті цінності, за які виступають ці партії", — пояснює низьку популярність таких політсил в Україні політолог Андрій Рудик.

Єдиний порятунок для ліберальних сил — об'єднання. Але всі бояться поділити з кимось своє місце, всі хочуть бути лідерами

Інша особливість таких проектів — спроба вибудувати партійну структуру за європейськими зразками, де проекти не створюють під конкретну людину, тому вони не припиняються зі зміною керівництва. Але в Україні, зазначає політолог Рудик, популярні партії вождистського типу, які будуються навколо однієї персони. Щоб створити успішну партію іншого формату, потрібно виростити таку потребу в суспільстві. На це потрібні сили, гроші, час. Той же "Голос" із завданням не впорався. Спочатку у партії був харизматичний лідер і "вождь" — Святослав Вакарчук, навколо якого всі об'єдналися і пішли в парламент. Але його відхід став першим кроком до розпаду партії, хоча сам Вакарчук в інтерв'ю "Українській правді" заявляв, що вважає "Голос" не партією лідерського типу, а партією людей.

За тим самим принципом намагалася будувати партію "Самопоміч", яка на піку популярності пройшла у минулий парламент, але втриматися на політичній авансцені не змогла. Багато депутатів стали відмовлятися від членства в "Самопомочі", звинувативши її керівництво у небажанні налагодити діалог.

"У нас була група, налаштована на протестний формат, і була частина тих, хто не підтримував це. Тому були конфлікти через різні погляди. Тоді ми допустили помилку: не змогли домовитися про "червоні лінії", — згадує Олена Сотник, колишній народний депутат від "Самопомочі". За її словами, коли всі зрозуміли, що спільного майбутнього у них немає, то більшість стали думати, як бути далі і до кого приєднуватися. На перший план вийшли амбіції. З тим самим зіткнувся "Голос" .

У бесіді з Фокусом Петро Андрющенко, у минулому представник партії "Сила людей", говорить, що невміння налагодити діалог шкодить не тільки партіям, але і політичній системі загалом. Єдиним порятунком для ліберальних сил він бачить велике об'єднання, але з цим не складається. "Всі бояться поділити з кимось своє місце, всі хочуть бути лідерами", — пояснює Андрющенко.

Що чекає "Голос"

Колишній парламентар Олена Сотник вважає, що партії "Голос" вже не існує. Для неї це група людей, лише формально об'єднана політичною структурою. Про це ж говорить політолог Рудик: "Перспектив у партії немає. Ряд програмних обіцянок "Голосу" виконані, якщо вони не розпадуться, а продовжать існувати у нинішньому форматі, то доживатимуть, як "Самопоміч".

У самому "Голосі" ховати себе не поспішають. Депутат Юрчишин припускає, що голосувати в Раді кожен тепер буде згідно з особистими переконаннями, незважаючи на загрозу позбутися мандата. Але парламентар також вірить, що конфлікт вирішиться і партія поверне свої позиції.