Очікування переговорів в Анкарі: Росія спробує нав'язати Україні план капітуляції

Сьогодні, 10 березня, в Анкарі відбуваються переговори між міністрами закордонних справ України та Росії Дмитром Кулебою і Сергієм Лавровим. На зустрічі присутній і міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу. Ініціатором розмови став особисто президент Реджеп Тайїп Ердоган.

Переговори в Анкарі. Лояльні посередники

Напередодні зустрічі в Анкарі міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу заявив, що сподівається на велике перемир'я у війні. Але навряд чи можна припускати, що його країна докладе до цього максимум зусиль, а тим більше виступатиме на боці України.

Ще з осені 2021 року Туреччина пропонує свої послуги як посередника у відносинах України та Росії. Про це сказав і президент Ердоган, який відвідав Київ за два з половиною тижні до початку повномасштабної війни. І хоча тоді йшлося насамперед про економіку, а вже потім про безпеку (про передавання Україні турецьких ударних безпілотників Bayraktar, які зараз працюють на фронті), Ердоган спробував закріпити за собою право посередника.

"Анкарі невигідний і не потрібен конфлікт із Росією та ескалація в Чорному морі. Тому вона вдається лише до посередницьких ініціатив", — коментує Ілля Куса, експерт із міжнародної політики Українського інституту майбутнього. Ціль турецького лідера — додати собі політичні бали та посилити своє позиціонування як альтернативного центру впливу. Туреччина веде цілком прагматичну багатовекторну політику. І цей факт підтверджується тим, що після початку війни Туреччина опинилася серед тих небагатьох країн, які відмовляються вводити санкції проти Кремля.

Як, утім, й Ізраїль. Прем'єр-міністр Нафталі Бенет напередодні таємно злітав до Москви. Під час поїздки зустрічався з Володимиром Путіним і розмовляв про Україну. Після цієї поїздки з'явився так званий план Бенета, з яким Лавров і полетів до Анкари. Йдеться про те, що Росія відмовляється від окупації всієї України, зберігаючи Донецьку, Луганську область і Крим, а Україна погоджується із нейтральним статусом.

В очікуванні результатів. Нейтральний статус, "дорожня карта" чи?..

Політолог Андрій Смолій зауважує, що останнім часом в Офісі президента справді заговорили про нейтральний статус України.

"Наприклад, заступник голови ОП Ігор Жовква сказав: "Такі питання можна було б обговорювати на переговорах, це цілком можливо", — зауважує він. Смолій згадує, що про нездатність НАТО допомогти Україні сьогодні говорять топполітики провладної більшості, такі як Давид Арахамія. Та й сам Володимир Зеленський заявляв про розчарування дій Альянсу.

"Поговорюють, що в Анкарі можуть підписати якусь "дорожню карту", в якій і може бути та ж "позаблоковість" або інші компроміси", — припускає політолог і закликає стежити за висловлюваннями всіх сторін у Туреччині.

"Московія скоро впаде. Їй залишилося недовго, як і Путіну. А ось можливі підписані "угоди" матимуть наслідки для України на довгі роки та для майбутнього кожного українця", — додає Смолій.

Політтехнолог Віктор Бобиренко переконаний: сторони в Анталії ні про що не домовляться, а Росії доведеться піти з української землі, бо вона й так зазнає великих втрат.

"Час грає на руку Україні. З кожним днем російська армія слабшає, а наша міцніє. Ми вже перевершуємо їх у силі, а скоро перевершуватимемо й у техніці. Є передумови говорити, що скоро втрати російської авіації будуть величезні. Тому позиція України може вважатися більш сильною", — каже він.

Віктор Бобиренко нагадує, що обидві сторони переговорів є заручниками непримиренних вимог, які інша сторона не може виконати за жодних умов. Росія хоче виконання трьох основних пунктів: визнання Криму територією РФ, незалежність ОРДЛО та позаблоковий статус України.

"Для цього всього недостатньо кивка міністра або навіть президента, потрібне рішення парламенту, де голосів ніколи не набереться, і схвалення народу, який зараз мужньо протистоїть агресії. Україна ж вимагає звільнити всі території та покарати РФ", — продовжує він. Тому переговори варто сприймати як паузу, можливість звернути увагу. На порядку денному — гуманітарні коридори та необхідність зупинити війська.