До Землі наближаються уламки космічної ракети, місце падіння — невідомо

Великий шматок космічного сміття, завважки в кілька тонн, наразі на стадії неконтрольованого входу в атмосферу. Очікується, що його частини впадуть на Землю протягом наступних кількох днів, пише Science Alert.

Крім того, учені не можуть точно передбачити, де приземляться частини, які не згорять в атмосфері. З огляду на орбіту об'єкта, можливі точки його приземлення величезні. Вони перебувають у діапазоні трохи на північ від Нью-Йорка, Мадрида і Пекіна, а потім далі на південь до Чилі і Нової Зеландії.

За даними Космічного командування, вона увійде в атмосферу орієнтовно 8-9 травня. Уламки є частиною ракети Long March 5B, яка нещодавно запустила перший китайський модуль для своєї космічної станції.

Інцидент стався приблизно через рік після того, як інша аналогічна китайська ракета впала на Землю, приземлившись в Атлантичному океані. При цьому вона залишила за собою слід з уламків в африканській країні Кот-д'Івуар. У той час експерти зазначали, що це був один з найбільших уламків, створених людиною, який коли-небудь падав на Землю.

Поки вчені не можуть з упевненістю сказати, чого нам варто очікувати від цього наближення уламків. З кінця 70-х років на Землю регулярно падають залишки космічного сміття. З кожним разом вони викликають усе більше побоювання.

Незважаючи на те, що понад 70% нашої планети покрито океанами, і лише мала частина решти 30% — землею, наслідки можуть бути воістину катастрофічними.

Важливо зазначити, що в міру того, як дослідники будуть відправляти в космос усе більше об'єктів, ймовірність трагічної аварійної посадки буде тільки збільшуватися.

Хто понесе відповідальність за це сміття?

Міжнародне право встановлює компенсації, які будуть застосовуватися в багатьох випадках земних ушкоджень, а також при зіткненні супутників у космосі.

Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами, 1972 року — договір ООН, що накладає відповідальність на "держави, що запускають" за шкоду, заподіяну їхніми космічними об'єктами, у тому числі за космічне сміття.

Важливо зазначити, що "держава, що запускає" — це будь-яка держава-учасник Договору про космос 1967 року або Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами 1972 року, що запускає або забезпечує запуск об'єкта в космічний простір, і будь-яка інша держава, з території якої відбувається запуск.

У випадку з Long March 5B потенційну відповідальність повинні накласти на Китай. Раніше на договір посилалися тільки один раз (у зв'язку з інцидентом радянського супутника Космос-954), і тому його не можна розглядати як потужний стримувальний фактор.

Проте, він, ймовірно, буде залучений у майбутньому, коли космічне середовище стане більш забрудненим і з'являться більш неконтрольовані повторні входи. До того ж договір може застосовуватися тільки після заподіяння шкоди.

Інші міжнародні рекомендації щодо зменшення утворення сміття і забезпечення довгострокової стійкості космічної діяльності, встановлюють добровільні стандарти, призначені для обмеження ймовірності зіткнень у космосі і зведення до мінімуму неполадок супутників під час або після їхнього польоту.

У кінці терміну експлуатації деякі супутники можуть перевести в зону поховання — орбіта штучних космічних об'єктів, на яку здійснюється їхнє відведення після закінчення активної роботи.

Однак це добре працює тільки на певних орбітах на відносно великій висоті, тому з практичної точки зору небезпечно переміщати переважну більшість супутників між орбітальними площинами.

Що відбувається з космічним сміттям?

Більшості мільйонів уламків космічного сміття судилося або безконтрольно обертатися на орбіті протягом багатьох років, або, якщо вони на низькій навколоземній орбіті, поступово спускатися до Землі, згораючи до контакту з грунтом в атмосфері.

Координувальна на глобальному рівні система управління космічним рухом, що має життєво важливе значення для запобігання зіткнень, які можуть спровокувати втрату контролю над супутниками. Це може призвести до того, що вони опиняться безпорадними на орбіті або впадуть назад на Землю.

Всебічне відстеження руху і функціональності кожного супутника ще складніше, тому що цей процес неминуче вимагатиме від країн готовності ділитися конфіденційною інформацією.

Але як би там не було, глобальна співпраця має важливе значення, якщо ми хочемо підтримувати стабільний стан нашої космічної діяльності.