Глибоководні арктичні губки для виживання живляться давньою екосистемою, — вчені

Найчисленніша група серед виду губок, що мешкає в Арктиці, споживає залишки стародавньої екосистеми, щоб вижити. Дослідники припускають, що мертвій субстанції під губками від двох до трьох тисяч років, і колись вона процвітала як спільнота тварин, які жили в багатих на поживні речовини умовах, створених під час останнього періоду вулканічної активності, повідомляє Science News.

Губки переважно нерухомі, однак у 2021 році міжнародна група дослідників повідомила, що представники цих видів повільно пересуваються, використовуючи свої спікули — мікроскопічні скелетні структури, від яких залишаються товсті коричневі смуги в їхніх слідах.

У новому дослідженні, Тереза ​​Морганті, морська біологиня з Інституту морської мікробіології Макса Планка в Бремені, Німеччина, та її колеги, звернули свою увагу на сплутаний шар під колонією губок, шведський стіл з викинутих спікул та почорнілих скам'янілостей, як от порожні трубки червів та раковини молюсків. Щоб з'ясувати, чи цей товстий шар був джерелом їжі, команда проаналізувала зразки губок, матеріалу самого шару і навколишньої води.

Дослідники також вивчили генетичний склад мікробів, що живуть у тканинах губки та у відкладеннях неподалік. Ізотопи вуглецю та азоту — атоми з різним числом нейтронів — у тканинах губки майже відповідали таким у мертвій речовині внизу, що дозволяє припустити, що тварини споживали його.

Генетичні ознаки мікробів показали, що вони мають ферменти, здатні розщеплювати матеріал і, ймовірно, розчиняти мертві органічні речовини в їжу, придатну для губок.

Вчені виявили, що сплутаний шар подекуди має товщину до 15 сантиметрів. Припускаючи, що товщина шару в середньому перевищує 4 сантиметри, і він може забезпечити майже вп'ятеро більше вуглецю, ніж потрібно губкам для виживання, підрахувала команда.

Відкриття того, що губки харчуються знизу, означає, що вони, ймовірно, переміщаються, щоб отримати більше їжі, припускають Морганті та її колеги. Вчені також виявили, що багато губок відбруньковуються або відламуються від своїх частин, утворюючи нових особин і демонструючи активне розмноження.

Радіовуглецевий аналіз показав, що дорослим губкам, розкиданим на площі понад 15 квадратних кілометрів на вершинах підводного вулканічного хребта, в середньому понад 300 років.

Губки часто використовують джерела вуглецю, концентрація якого може змінитися, оскільки глобальне потепління змінює склад океанів. "Одне велике питання полягатиме в тому, наскільки гнучкими в плані пристосованості є асоціації губок і мікробів, щоб використовувати переваги джерел вуглецю, що міняються", — говорить екологиня Стефані Арчер з Морського консорціуму університетів Луїзіани в Шовені.

Губки, про які говорять, належать до видів Geodia parva, G. hentscheli та Stelletta rhaphidiophora, вони живуть на глибині від 700 до 1000 метрів у центральній частині Північного Льодовитого океану, де практично немає течій, що забезпечують їжу, а морський лід покриває воду цілий рік.

Раніше Фокус повідомляв, що біля узбережжя Нової Англії вчені знайшли квадратну жовту губку та п'ятикутну рожеву морську зірку.

Австралійські пляшкові дельфіни вміють використовувати морських губок для полювання.

На честь мультиплікаційного героя Губки Боба вчені назвали новий вид грибів. Вони помаранчевого кольору, і ростуть у малайзійських тропічних лісах.