Допомогли муміфіковані вовки. Учені розкрили нові подробиці родоводу собак

ДНК із тіл стародавніх вовків, що збереглися, в процесі нещодавнього дослідження показала експертам походження кращого друга людини — домашнього собаки, пише IFLS.

Як з'ясували вчені, всі сучасні собаки мають подвійне походження, яке можна простежити щонайменше до двох популяцій стародавніх вовків.

Незважаючи на наші тісні стосунки із собаками, фахівці досі не зовсім упевнені, як собаки стали домашніми. Поточний консенсус свідчить, що собаки були вперше одомашнені з нині вимерлої популяції вовків у період неоліту десь між 29 000 і 14 000 років тому, але багато глав цієї історії відсутні.

Щоб пролити світло на цю історію, група вчених з Інституту Френсіса Кріка проаналізувала 72 стародавні геноми вовків, що охоплюють останні 100 000 років, з усієї Євразії та Північної Америки. Враховуючи зразки ДНК із лабораторій по всьому світу, зокрема генетичний матеріал, взятий із фізичних останків вовків стародавнього льодовикового періоду, які майже ідеально збереглися.

З усіх цих стародавніх муміфікованих вовків найбільш разючим є голова сибірського вовка, який жив 32 000 років тому.

Ще одним приголомшливим зразком у дослідженні є чудово збережене 18 000-річне вовченя на ім'я Догор, що означає "друг" якутською мовою, якою говорять у Сибіру, де він був виявлений.

Вивчивши 72 геноми, вчені з'ясували, що майже 100% предків ранніх собак у Сибіру, Америці, Східній Азії та Європі можуть бути безпосередньо пов'язані зі східноєвразійськими видами вовків.

Тим часом, ранні собаки на Близькому Сході та в Африці розвинулися від східно-євразійських видів, а половина, що залишилася, від іншої популяції, пов'язаної із сучасними південно-західними євразійськими вовками. Це могло статися внаслідок незалежного одомашнення на Близькому Сході та в Африці або через те, що собаки схрещувалися з місцевими вовками.

Загалом, собаки тісно пов'язані зі стародавніми вовками зі східної Євразії, ніж із вовками із західної Євразії, що свідчить про те, що одомашнювання могло відбуватися помітно на сході.

"Під час нашого дослідження ми з'ясували, що собаки походять як мінімум від двох окремих популяцій вовків — східних, які сприяли появі всіх собак, та окремих західніших, які призвели до появи лише деяких окремих видів собак", — розповів учений Андерс Бергстрем з Інституту Френсіса Кріка.

Також експерти з'ясували, що варіант гена, відомий як IFT88, раптово став надзвичайно поширеним як у вовків, так і собак по всьому світу між 40 000 і 30 000 років тому. Колись рідкісний варіант, IFT88 досі зустрічається у всіх вовків та собак і продовжує визначати розвиток кісток черепа та щелепи.

Як зазначають дослідники, повсюдне поширення цього варіанта гена вказує на те, що світова популяція вовків була тісно пов'язана на великих відстанях у доісторичні часи, що, можливо, допомогло їм отримати перевагу в суворі часи льодовикового періоду.

"Цей зв'язок, можливо, є причиною того, чому вовкам вдалося пережити льодовиковий період, у той час як багато інших великих хижаків зникли", — сказав учений Понтус Скоглунд з Інституту Френсіса Кріка.

Нагадаємо, що раніше в процесі іншого дослідження експерти з'ясували, як собаки сприймають свої іграшки. Як з'ясувалося, для цього чотирилапі використовують різні органи почуттів, враховуючи запах, нюх, зір і сенсорику.