Намагався врятувати свій народ. Вчені з'ясували, чому Аттіла прославився, як жадібний до золота варвар

Нове дослідження, яке відтворює кліматичні дані за кільцями дерев, припускає, що напівкочові народи не просто так здійснювали набіги та вдиралися у східні римські провінції. Усьому виною голод, пише ScienceAlert.

У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Згідно з лініями росту дубів з Чехії та Баварії, початок п'ятого століття на Великій Угорській рівнині ознаменувався серією дуже посушливих літніх періодів. Археологи з Кембриджського університету вважають, між 420 і 450 роками н.е. люди, що жили в євразійських степах, повинні були пережити суворий клімат.

Зі свого боку, такі умови змусили б племена гунів переходити від землеробства на певному місці до перегону тварин на родючіші пасовища. Дійсно, зуби стародавніх людських останків, знайдених у Великих угорських степах, свідчать про те, що гуни пережили кілька змін раціону протягом свого життя.

Археологиня Сюзанна Хакенбек вважає: "Якщо дефіцит ресурсів ставав надто критичним, осілому населенню потрібно було змінювати місце проживання, урізноманітнювати звичаї та переходити від землеробства до кочового скотарства".

Аттілу, який прийшов до влади в 430-х роках, часто звинувачують у провокуванні найгірших війн. Римські історики стверджують, що під час свого правління вождь гунів вимагав все більше золота і земель, регулярно здійснюючи набіги на їхні міста-держави.

Разом з тим його зображують жадібним лідером, який прагнув спустошити Римську імперію досуха. Однак варто зазначити, що його набіги на східний кордон відбувалися якраз в період найбільшої засухи в Карпатському басейні.

Як вважають дослідники з Кембриджу, найспустошливіші вторгнення гунів у 447, 451 і 452 роках н.е. сталися під час надзвичайно посушливого літа, якщо, звісно, датування цих подій правильні. Це зі свого боку порушує питання, чи не спровокували зміни довкілля адаптацію до засобів існування, економіки і, можливо, навіть соціальної організації.

Щоб підтвердити цю гіпотезу потрібні конкретні археологічні докази та подальші дослідження. Якщо автори мають рацію, то агресія Аттіли до Римської імперії могла бути останньою спробою зберегти життя власного народу.

Вчені підозрюють, замість того, щоб нападати на римські провінції насамперед заради золота, набіги Аттіла здійснював, щоб здобувати їжу та скот під час посухи.

За його правління гуни успішно вдерлися в Галлію і північну Італію, зрештою захопивши місто Мілан. Однак раптова смерть Аттіли у 453 році призвела до боротьби за владу між його синами. Вже наступного року гунів остаточно розгромили.

Як це заведено, історію писали переможці. Багато в чому завдяки римським описам гуни стали відомі як потворні і злі люди, які були невиправдано жорстокими та жадібними. Цей негативний імідж існує й донині.

Хакенбек додає: "Клімат змінює те, що може забезпечити довкілля, і це може спонукати людей приймати рішення, які впливають на їхню економіку, соціальну і політичну організацію".

За її словами, цей приклад з історії показує, що люди реагують на кліматичний стрес у складні і непередбачувані способи, короткострокові рішення можуть мати негативні наслідки в довгостроковій перспективі.

Раніше Фокус писав про те, що гробницю вождя гунів Аттіли ще й досі не знайшли. Що трапилося з його тілом й де його поховали, досі не відомо. Відомо, що знаменитий древній воєначальник помер у віці 58 років у першу шлюбну ніч після весілля зі своєю новою дружиною.

Однак археологи не здаються і наводять нові теорії її місцезнаходження.