Останнє місто римської Великобританії: відновлено стародавні ворота віком 2 тис. років

За 360-370 років римської окупації Річборо перетворився зі швидко збудованого плацдарму на успішне портове місто, а потім знову на фортецю. Зараз Англійська спадщина вдихнула нове життя в це місце, реконструювавши й переосмисливши його для того, щоб відвідувачі могли відчути чимало прошарків римської присутності, пише the Telegraph.

У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найцікавіші новини зі світу науки!

Провідний історик Англійської спадщини Пол Паттисон проводить через оборонні рови і через пролом у неймовірній фортечній стіні третього століття, яка сягає дев'яти метрів у своєму найвищому місці, прикрашена червоною римською плиткою і коричневою та білою цеглою, що чергуються.

Відомо, що маршрут Ватлінг-стріт це одна з перших римських доріг у Британії, яка вела з Річборо до Кентербері, Лондона та Вроксетера у Шропширі.

Використовуючи інформацію з розкопок 1920-х років і невеликого дослідження 2020 року, а також документальні свідчення і зображення колони Траяна в Римі, ворота і вежа побудували з використанням римських теслярських технік і залізних цвяхів ручної роботи, щоб якомога точніше відтворити те, що колись стояло на цьому місці.

На сході лінія дерев позначає те місце, де колись було узбережжя, коли зводили форт. Сьогодні море видніється лише на відстані 3 км. На півночі римляни теж могли бачити воду — Ванцумський морський канал (Wantsum Channel) (зараз це лише частина річки Стур), ідеальний сховок для завойовницького флоту імператора Клавдія.

У центрі — великий хрест у формі піднятої землі, що колись був доріжкою під чотириколонною монументальною аркою, однією з найбільших у всій Римській імперії. Побудована між 85 і 150 роками нашої ери, її облицювали високоякісним каррарським мармуром, статуями і рельєфами. На той час Рутупія (Rutupiae) перетворилася на жвавий центр міжнародної торгівлі, що славився найкращими устрицями в імперії.

Нижче можна зустріти руїни довгих прямокутних форм військових складів першого століття, затишні кімнати у внутрішньому дворику будинку мансіо, басейн і кахельну систему водопостачання сусідньої лазні четвертого століття. Кожна будівля має нову інформаційну табличку зі стислим описом і фотографією того, як вона виглядала спочатку.

У четвертому столітті в Річборо знову панували військові, місто було частково розчищене, щоб звільнити частину для масивного Саксонського берегового форту. Торгівля, ймовірно, перемістилася в Дувр і Лондон, але будинки і магазини залишилися тут, як і амфітеатр, один з 14 відомих у римській Британії.

Річборо залишався римським, навіть коли більша частина Британії втратила зв'язок з імперією на початку п'ятого століття. Це було останнє відоме місце в Британії, куди офіційно надходили римські монети. Зокрема, тут знайшли 56 000 монет, кілька з яких виставили в новому музеї. Торговці піском продовжували використовувати Річборо як порт ще в п'ятому столітті, як і саксонці, коли вони почали селитися в Кенті.

Згодом сакси заснували тут свої поселення, і Річборо занепав. Однак місто використовували як місце висадки для різних вторгнень, зокрема данців і норманів.

У 19 столітті археологи почали досліджувати цю територію і виявили багато римських артефактів та руїн, частина з яких зараз виставлена в музеї. Під час розкопок знайшли великий військовий табір, цивільне поселення і храм, присвячений богу Нептуну.

Сьогодні Річборо є популярним туристичним місцем і важливим джерелом для розуміння римської Британії. Відвідувачі можуть оглянути руїни укріплень, амфітеатру і храму, а також ознайомитися з великою колекцією артефактів того часу.

На додаток до свого історичного значення, Річборо також є місцем великої природної краси, з якого відкривається приголомшливий вид на Ла-Манш і навколишню сільську місцевість.

Раніше Фокус писав про древній розпис зі шматочків, який виявили дослідники. Фахівці продовжують реставрувати римський театр, присвячений Гаю Цезарю.

А також ми розповідали, де саме могли поховати королеву Боудіку. Попри відсутність точних даних, історики мають певні теорії щодо місця її спочинку.