Від покемонів до "Гри престолів": вчені розповіли, як дракони захопили всі культури та цивілізації

Дракони відомі у всьому світі, з'являючись у міфологіях Європи, Азії, Африки та Америки. Попри те, що ці істоти ніколи не існували, їх можна знайти буквально всюди. Теорії припускають, що вони виникли на основі неправильно інтерпретованих скам'янілостей або наших первісних інстинктів.

Дракони зуміли вплестися в гобелен міфологій усього світу, подолавши географічні кордони й полонивши уяву різних цивілізацій. Ці легендарні істоти з їхніми жилавими тілами рептилій, гострими кігтями та пронизливим поглядом залишили незгладимий слід у колективній людській психіці, пише IFLScience.

Але чому, попри те, що дракони не існують в реальності, вони стали наскрізною темою в наративах численних культур?

У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Почнемо з того, що було б надто спрощено припустити, що всі дракони однакові. В літописах середньовічної Європи дракони мають вигляд вогнедишних, ящіркоподібних звірів, прикрашених міцним панциром, кажанячими крилами та загрозливими рогами.

Часто зображувані як злісні істоти, ці європейські дракони стають центральними фігурами у фольклорі, де йдеться про відважних героїв, які перемагають грізних створінь, щоб забрати їхні скарби або звільнити охоплені терором королівства. Навіть у європейських зображеннях драконів існує багата палітра розмаїття.

У східноазійських легендах дракони відіграють дещо іншу роль. Часто просякнуті містичним ореолом, вони символізують владу, силу та удачу. Тяньлун, "небесний дракон" китайської культури, є відомим прикладом, який, як вважається, дрейфує серед хмар, охороняючи небеса.

Мезоамериканська цивілізація шанує божество, відоме як Кетцалькоатль, що означає "пернатий змій". Ця драконоподібна істота посідає чільне місце в їхніх духовних віруваннях, їй приписують фундаментальну роль у створенні людства.

Попри наявні відмінності, дивовижна схожість між цими міфологічними звірами стає очевидною, якщо врахувати географічну відокремленість і обмежений культурний обмін між цими цивілізаціями під час зародження їхніх міфів.

Різні теорії намагаються пояснити цю конвергенцію легенд про драконів. Адрієнн Майор, класичний фольклорист та історик стародавньої науки зі Стенфордського університету, припускає, що давні люди, натрапляючи на скам'янілості вимерлих істот, мимоволі викликали в уяві міфічних створінь. Не важко уявити, як можна натрапити на останки страхітливого тиранозавра Рекса і прийняти його за грізну істоту, схожу на дракона.

Інша гіпотеза стверджує, що дракони — це архетип, глибоко вкорінений у людській психіці. У своїй книзі "Інстинкт дракона" антрополог доктор Девід Е. Джонс з Університету Центральної Флориди стверджує, що поширеність міфів про драконів зумовлена еволюційним розвитком нашого ментального відбитка загрозливих хижаків.

Джонс стверджує, що дракон охоплює мотиви, яких наші ранні предки вроджено боялися в диких тваринах. Отже, наша уява поєднала ці грізні риси крокодилів, змій, хижих птахів і великих котячих, викувавши архетипну істоту, яка резонує з нашими первісними інстинктами.

Якою б не була першопричина всюдисущості цього міфу, дракони, безперечно, міцно тримають владу над нашою колективною свідомістю. Протягом тисячоліть ці фантастичні істоти залишаються захопливими сюжетами, населяючи сторінки улюблених художніх творів, таких як "Гобіт" і серія про Гаррі Поттера, а також зачаровуючи аудиторію через популярні медіа, такі як "Гра престолів" і покемони.

Раніше Фокус писав про Дерево крові дракона. Легенда про Каїна та Авеля живе на неспокійному острові Сокотра і нині.

А також ми розповідали про виявлені артефакти, пов'язані із загубленим королівством з міфів. Його порівнюють з Атлантидою.