Обманув цілу націю. Чи насправді мангуст Джеф міг говорити: вчені нарешті знайшли пояснення

Історія почалася з невинних, на перший погляд, явищ у 1931 році, коли сім'я Ірвінгів — Джеймс, Маргарет та їхня донька Вуррі — почала переживати низку містичних подій у своєму фермерському будинку, розташованому неподалік від села Далбі. Незвичайні звуки, включаючи шкрябання, шарудіння та незрозумілі "голосові шуми", здавалося, долинали зі стін. Спочатку вважаючи, що ці звуки спричинені нашестям гризунів, сім'я розставила пастки, намагаючись зловити невловимого зловмисника. Однак ці зусилля не дали жодних результатів, оскільки дивні явища не припинялися, пише IFLScience.

У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Цікаво, що їхні зусилля стримати джерело шумів ненавмисно спровокували подальшу взаємодію з таємничою сутністю. Невидимий відвідувач посилив свою активність, перейшовши від дряпання і шкрябання до тривожніших звуків, таких як гавкіт і навіть імітація людської мови, що нагадувало спроби маленької дитини спілкуватися.

Ця невидима сутність, яка пізніше представилася Джефом, стверджувала, що вона є мангустом. Він розмовляє і має заплутану передісторію. За словами Джефа, він народився в Нью-Делі в 1852 році і прожив насичене життя, згадуючи, що в нього "стріляли індійці".

Мангуст не обмежувася розмовами; він демонстрував цілу низку талантів. Почуваючись комфортно в родині Ірвінгів, він нібито займався співом, танцями і, що особливо важливо, говорив на багатьох мовах. Ірвінги засвідчили, що Джеф міг розмовляти різними мовами або, принаймні, пропонувати уривки з різних мов, включаючи російську, мансійську, іврит, валлійську, індуїстську, фламандську, італійську та арабську.

Донька Ірвінгів поділилася описом загадкової істоти. Вона сказала, що Джеф за розміром нагадує невеликого щура, прикрашеного жовтуватою шерстю і з помітним кущистим хвостом. Як стверджується, дівчинка навіть намагалася зафіксувати невловиму істоту за допомогою фотографії, хоча Джеф демонстрував небажання, сприймаючи камеру як потенційну пастку.

Виникає питання, як Джефу вдавалося здійснювати такі подвиги, залишаючись непоміченим. За словами істоти, він володів здатністю змінювати свою форму і ставати невидимим, що свідчить про його самопроголошений статус "надзвичайно розумного мангуста", який іноді називав себе духом і навіть "привидом у вигляді ласки". Ця притаманна йому непослідовність у самоописах здавалася несуттєвою для багатогранних здібностей цієї істоти.

Історія швидко набула розголосу і привернула увагу журналістів та дослідників паранормальних явищ. Серед тих, хто прагнув з перших рук дізнатися про дивні події в ізольованому фермерському будинку, був відомий дослідник-екстрасенс Гаррі Прайс. У 1935 році Прайс у супроводі Р.С. Ламберта, редактора журналу Бі-Бі-Сі "Слухач", відправився на острів Мен, щоб перевірити ці заяви.

На жаль, розслідування Прайса і Ламберта не дало жодних вагомих доказів. Джеф загадково і зручно зник після їхнього приїзду, залишаючись "невидимим" до самого їхнього від'їзду. Мангуст пояснював свою ухильну поведінку скептицизмом Ламберта, не розуміючи, як просто розв'язати цю проблему за допомогою комунікації.

Прайс ретельно вивчив відбитки зубів і лап, нібито залишені Джефом. Він помітив розбіжності в розмірах передньої і задньої лап, причому остання була значно меншою за першу.

Попри твердження Ірвінгів, що мангуст мав руки, подібні до людських, аналіз Зоологічного товариства суперечив цьому твердженню, зазначаючи, що жодна відома тварина не мала лап такого розміру по відношенню до свого тіла.

Зрештою, загадка Джефа залишається оповитою скептицизмом. Існуванню загадкового мангуста бракувало незалежної перевірки, а коли інтерес громадськості до нього згас наприкінці 1930-х років, зник і ймовірний дух. Жодних подальших звітів чи посмертних дій, які приписують Джефу, не з'явилося.

Один ціквий факт стосується самої дівчинки, пов'язаний із її талантами до черевомовлення. Її вважали неймовірно здібною, хоча, за словами Вуррі, вміння блякнуть на фоні здібностей Джефа. Навіть під час подій місцеві жителі відкидали розповіді Ірвінгів як ретельно продуману містифікацію, а представники експертизи острова Мен нібито зловили Вуррі на тому, що вона видавала дивні звуки, які її батько намагався пояснити як такі, що походять із зовнішнього джерела.

Раніше Фокус писав, що гра в класики виявилася стародавнім винаходом зовсім не для дітей.

А також ми розповідали, як італійський зломщик шифрів, який жив у 16 столітті, писав секретні повідомлення на варених яйцях.