На вагу золота: чому шерстисті собаки Північної Америки не дожили до наших днів (фото)

Понад 10 000 років собаки були вірними супутниками людини на американському континенті, ще до приходу європейців. У прибережних районах сучасного штату Вашингтон і південно-західної частини Британської Колумбії археологи виявили сліди одомашнення собак приблизно 5 000 років тому, пише Ancient Origins.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Ці собаки виконували різноманітні функції в громадах північноамериканських індіанців, зокрема, транспортні, на відміну від ролей, які виконували різні домашні тварини в інших частинах світу.

Серед останніх відкриттів — існування шерстистих собак у народності берегових салішів на північному заході Тихого океану. Цих довгошерстих собак вибірково розводили заради їхньої шерсті, подібно до того, як в інших регіонах розводили альпак і лам.

Шерстисті собаки були особливими, більшими за сучасних американських ескімосів, із закрученими хвостами, настовбурченими вухами і лисячою мордою. Замість того, щоб гавкати, вони спілкувалися за допомогою характерного виття.

Традиційно лише високопоставлені жінки узбережжя Саліш доглядали за шерстистими собаками, і багатство жінки вимірювалося кількістю собак, якими вона володіла. Шерсть собак Саліш, яку зістригали щороку, була важливою для ткацтва ковдр, часто з додаванням матеріалів з гірських кіз, водоплавних птахів або рослин.

Однак до XIX століття практика утримання шерстяних собак і виготовлення текстилю з їхньої пряжі занепала, що призвело до того, що на початку XX століття ці собаки вимерли. Єдиний підтверджений екземпляр шерстистого собаки на ім'я "Муттон" зберігається в колекції Смітсонівського музею з моменту його смерті в 1859 році.

Муттон, супутник натураліста Джорджа Гіббса, став важливою ланкою в розумінні походження, селекції та утримання шерстистих собак. Співпрацюючи з корінними громадами, істориками та науковцями, дослідницька група використала поєднання знань корінних народів та західної науки — концепцію, відому як "бачення двома очима", щоб відродити історію Муттона.

Вивчення останків Муттона включало різні методи, зокрема аналіз стабільних ізотопів і генетичне секвенування. Аналіз стабільних ізотопів дозволив дізнатися про раціон, виділивши унікальну їжу, призначену для шерстистих собак, таку як лосось, лось або місцеві рослини. Генетичний аналіз виявив доколоніальне корінне походження, ізольоване від інших собак протягом тисяч років. Крім того, ознаки інбридингу та наявність ДНК європейських собак підкреслюють складну історію цих тварин.

Зникнення шерстистих собак не пояснюється лише економічними факторами, такими як доступність ковдр машинного виробництва. Старійшини племені коста-саліш виділяють вплив колоніалізму, коли репресивна урядова політика придушувала культурні практики корінних народів, зокрема й утримання шерстистих собак.

Дослідження також відкриває шляхи для практичного застосування. Співробітники з громад узбережжя Саліш висловлюють зацікавленість у розумінні техніки створення традиційних ковдр, які зберігаються в музеях, що потенційно може відродити ці складні практики. Хоча клонування Муттона неможливе через деградацію ДНК, є надія на відродження нового виду шерстистих собак шляхом селекційного розведення.

Насамкінець, історія Муттона — це свідчення стійкості мешканців узбережжя Саліш у збереженні своїх культурних практик, попри виклики європейської колонізації. Складний життєвий шлях Муттона — від собаки корінного населення до компаньйона білих поселенців і, нарешті, музейного артефакту — дає цінне уявлення про історію та потенційне майбутнє стародавніх шерстистих собак Північної Америки.

Раніше Фокус розповідав про унікальний артефакт, знайдений у Туреччині. У світі відомо тільки про 22 схожі реліквії.

А також ми розповідали про докази масштабних і повторюваних жертвоприношень залізного віку, які археологи виявили в Іспанії.