Атлант розправив плечі. Гренландія втрачає так багато льоду, що стає вищою

Зростання Гренландії є тривалим і добре відомим процесом. Із моменту закінчення останнього льодовикового періоду близько 11 700 років тому відступ льодовикового щита поступово послаблює тягар Гренландії. У результаті відбувається льодовиковий ізостатичний відскок — простими словами, корінна порода острова підіймається, пише Live Science.

Однак сьогодні Гренландія схильна не тільки до цього процесу, вона також страждає від втрати льоду через глобальне потепління та кліматичну кризу, що обрушилася на планету. Попередні дослідження вже показали, що гренландський крижаний щит щорічно втрачає близько 262 гігатонн льоду. Водночас до дослідження 2022 року периферійні льодовики та крижані річки, що розташовані на береговій лінії Гренландії та впадають у море, втрачають лише близько 42 гігатонн льоду.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Тепер у новому дослідженні вчені виявили, що втрата льодовикового льоду значною мірою сприяє утворенню корінної породи острова. До того ж у деяких районах Гренландії втрата льодовикового льоду є причиною майже третини загального вертикального руху суші.

За словами співавтора дослідження, аспіранта Технічного університету Данії Даньяла Лонгфорса Берга, вони з колегами виявили, що максимальне підняття суші насправді відбувається там, де спостерігається найбільша втрата маси. Ці території також розташовані максимально близько до найбільших льодовиків Гренландії.

Під час дослідження вчені використовували дані 58 GPS-моніторів, закріплених у скелях навколо Гренландії. Ці монітори були встановлені у 2007 році та використовувалися для спостереження. Після цього вчені зосередилися на розумінні того, яка частина цього руху була викликана поточною, а також попередньою втратою льоду, а яка — довгостроковим відскоком.

Результати дослідження показують, що втрата льоду льодовиків стала причиною підйому значної частини Гренландії — 32% та 27,9% від загального підйому у двох водозбірних басейнах на півночі та сході острова відповідно. Найбільша швидкість відскоку корінних порід спостерігається біля льодовика Кангерлуссуак на південному сході Гренландії: тут порода підіймається зі швидкістю близько 8 міліметрів за рік. Дані також свідчать про те, що з 1900 року цей льодовик уже відступив на 10 кілометрів і потоншав біля своєї кінцевої точки на сотні метрів.

Автори дослідження вважають, що розуміння процесу відскоку надалі може стати додатковим способом вимірювання втрати льоду в регіоні.

Раніше Фокус писав про те, що вчені довели, що Росія та Гренландія крихітніші, ніж вважалося раніше.