Прірва між Африкою та Азією збільшується: вважалося, цей процес зупинився 5 млн років тому

Близько 28 мільйонів Аравійська та Африканська тектонічні плити розділилися, утворивши Суецьку затоку. Саме в подібних рифтогенезах, як правило, зароджуються океани, проте близько 5 мільйонів років тому рифтогенез припинився, а Суецька затока так і залишилася затокою, не ставши океаном. Принаймні, так вважалося раніше, пише Live Science.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

У новому дослідженні вчені виявили, що Суецька затока, яка частково розділяє Африку та Азію, схоже все ще розширюється. Вважається, що це відбувається зі швидкістю близько 0,5 міліметра на рік. За словами провідного автора дослідження Девіда Фернандес-Бланко, геолога з Інституту глибоководних досліджень і техніки Китайської академії наук, їхнє відкриття змінює усталені уявлення про еволюцію рифтів.

Загальноприйнята концептуальна модель досить бінарна: рифти або розвиваються успішно, утворюючи нові океанічні басейни, або руйнуються, перестаючи бути активними. Однак нове дослідження показує, що існує середній шлях, згідно з яким, рифти можуть сповільнюватися, не зупиняючись остаточно.

Суецьку затоку раніше розглядали як класичний приклад рифту, що не відбувся, проте тепер усе вказує на те, що регіон може продовжувати розвиватися. Висновки вчених ґрунтуються на таких факторах, як:

• у деяких місцях уздовж затоки стародавні коралові рифи піднялися над рівнем моря;
• часом у регіоні фіксують невеликі землетруси;
• спостерігаються ознаки розломів, що підіймають ділянки земної кори.

Під час нового дослідження, вчені вивчили рифтову зону протяжністю 300 кілометрів, вивчивши рельєф і шляхи річок, що прорізають гірські породи. Це дало змогу виявити незвичайні профілі, які не пояснюються лише ерозією, а отже є наслідком тектонічних рухів. Команда також вивчила висоту коралових рифів, що утворилися біля рівня моря в теплі міжльодовикові періоди, але тепер підносяться над затокою до 18,5 метра.

У сукупності всі ці дані вказують на те, що рифтогенез у регіоні не зупинявся, а лише сповільнився близько 5 мільйонів років тому, коли рух плит змінився, а тектонічна активність змістилася до Мертвого моря, де формувалася нова межа між Африканською та Аравійською плитами.

Тепер автори дослідження стверджують, що рифтогенез насправді не припинявся і продовжує розривати Суецьку затоку з тією ж швидкістю, що й нинішнє розширення західної частини США. За словами Фернандес-Бланко, зміна умов на кордонах плит не обов'язково зупиняє рифтогенез. Сили, що викликають рифтогенез, більш стійкі та складні, ніж можна було б припустити, виходячи з простого руху плит.

Висновки вчених також вказують на те, що регіони, подібні до Суецької затоки, насправді можуть бути більш схильні до руйнівних землетрусів, ніж вважалося раніше. Це також припускає, що інші імовірно зруйновані рифтогенези, можливо, заслуговують на повторне вивчення з використанням сучасних інструментів, щоб з'ясувати, чи дійсно вони припинили рифтогенез.

Нагадаємо, раніше ми писали про те, що вчені пояснили, як створити море в найбільшій пустелі світу.

Раніше Фокус писав про те, що все живе в Червоному морі перебуває під загрозою: вода в ньому може стати токсичною.