63 дні в крижаному ув'язненні: провівши два місяці у печері геолог відкрив нову галузь біології

Історія Сіффра почалася 1939 року в Ніцці, на середземноморському узбережжі Франції, але події, що зробили його знаменитим, відбулися 1962 року в льодовиковій печері у Французьких Альпах, пише IFLScience.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Відкриття нової галузі біології

У той час випускник Сорбонни повернувся додому, щоб дослідити геологічні властивості нещодавно виявленого льодовика. Спочатку він планував геологічну експедицію тривалістю близько 15 днів, однак потім вирішив, що цього недостатньо. У результаті геолог провів на глибині 130 метрів під землею, у крижаній печері, позбавленій природного світла і будь-яких приладів для вимірювання часу 63 дні.

Вологість повітря в льодовиковій печері становила 98% і в ученого не було зв'язку із зовнішнім світом. За словами самого Сіффра, у нього було лише погане спорядження і невеликий табір, ноги постійно були мокрими, а температура тіла опускалася до 34°C.

Але схоже воно того варте було. Піднявшись на поверхню, вчений випадково відкрив абсолютно нову галузь наукових досліджень — настільки значущу, що одного разу вона принесла Нобелівську премію його академічним наступникам. Утім, у той час сам Сіффр навряд чи розумів, наскільки значущим буде його відкриття.

Насправді Сіффр виявив, що в людського тіла є свій власний внутрішній "годинник", незалежний від ритму Сонця. За словами вченого, за час перебування під землею в його сприйнятті часу відбулося сильне порушення — по суті, його "психологічний час стиснувся вдвічі",

Наприклад, у психологічних тестах під час перебування Сіффра під землею підрахунок до 120 займав у нього 6 хвилин, що відповідає внутрішньому годиннику, який у 2,5 раза повільніший за зовнішній час. Це також проявлялося і в довгостроковій перспективі: учений спустився в печеру 16 липня і планував піднятися на поверхню 14 вересня. Коли команда на поверхні повідомила вченому, що час настав, йому здавалося, що настало лише 20 серпня.

Однак, мабуть, найочевиднішим існування внутрішнього годинника було в циркадному ритмі Сіффра, а точніше, в його відсутності. Звільнившись від часових орієнтирів годинників, розкладів і навіть самого Сонця, тіло Сіффра втратило зв'язок із 24-годинним циклом Землі, поступившись місцем тривалішому циклу сну і неспання.

Дані вказують на те, що спочатку його доба змінилася з 24 до 24,5 години, а через 10 років, у другий період перебування в печері, вона розтягнулася до 48 годин. За словами вченого, у нього було 36 годин безперервного неспання, за якими слідували 12 годин сну.

Зазначимо, що після експерименту Сіффра, багато вчених наслідували його приклад — усі вони повідомляли про дивні, нерегулярні та непередбачувані зміни у своєму циклі сну і неспання.

Критика експерименту Сіффра

Відкриття Сіффра зіткнулося з критикою, і не завжди вона була безпідставною. Вченого звинувачували в нерозважливому ставленні до власного життя, а також життя інших людей. Спелеологи та інші вчені побоювалися, що подібні експерименти можуть порушити тендітні підземні екосистеми.

Деякі також стверджували, що результати його роботи сумнівні, оскільки він не є фахівцем у біології. Однак ці нападки виявилися необґрунтованими. Робота Сіффра дала поштовх розвитку всієї галузі хронобіології людини — галузі, яка сьогодні надає нові знання в питаннях зміни часових поясів, транскрипції генів і навіть того, як можуть розвиватися й поширюватися деякі види раку.

Нагадаємо, раніше ми писали про те, що ізольовані в Антарктиді вчені просять негайно повернути їх додому.

Раніше Фокус писав про те, як з'явилося життя на Землі: вчені вважають, що наблизилися до відповіді.