Везуть небіжчиків до Києва. Як приватні крематорії вирішать питання нестачі місць на цвинтарях

Коли Андрій Ященко прийшов працювати в київський крематорій, спочатку йому було не по собі — тутешня атмосфера здавалася надто похмурою.

— Звісно, я ніколи не мріяв працювати у крематорії, але так вийшло, — м'яко посміхається провідний інженер спеціалізованого комунального підприємства. Андрій розповідає про те, як працював екологом у Дніпровській районній адміністрації Києва, але згодом міські департаменти екології скасували, довелося шукати нове місце. Від посади в крематорії вирішив не відмовлятися, і вже десять років працює тут. За цей час навчився абстрагуватися від того, що відбувається поза офісними стінами:

— Ти просто приходиш на своє робоче місце, і воно нічим не відрізняється від будь-якого іншого, у кабінеті ніщо не нагадує про крематорій.

Ми йдемо по галереях колумбарію, що розкинулися на пагорбі, залитим осіннім розсіяним світлом. На більшості чорних мармурових табличок, що компактно всіяли земляний укіс, датою смерті зазначаються 2020 та 2021 роки — пандемія суттєво збільшила навантаження на крематорій. Якщо до поширення коронавірусу на день проводили приблизно 60 процесій, то минулої зими їхня кількість зросла до 120. Унаслідок крематорій працював на межі можливостей: 60 кремацій укладаються у світловий день, а ось за умов пікового навантаження спалювання відбувалося і в нічну зміну. Загалом у 2020 році тут кремували 19,5 тис. померлих, за рік до цього — 16 тис.

За півтора року, що минули, під урни з прахом використовували майже всю територію поряд з адміністративним корпусом. Землі для поховань у колумбарії, за словами Ященка, вистачить ще на рік. Одним із варіантів вирішення проблеми може стати будівництво колумбарної стіни, що дозволить розміщувати урни вертикально, а не закопувати, як зараз. Але кардинально ситуацію це не змінить, тож столиці настав час замислюватися про другий крематорій із сучасним обладнанням, запевняє інженер.

Чимало клієнтів забирають порох після кремації, щоб підпоховати у могили до родичів на цвинтарях. Це зручно — в поминальні дні можна приїхати в одне місце. Лиш небагато людей вирішують просто розвіяти порох померлого. Ященко пов'язує це з культурними особливостями та релігійними традиціями українців: більшість вірян переконані, що тіло має бути поховано. До речі, комунальне підприємство надає несподівану послугу з розвіювання праху, детальний опис якої дається в прейскуранті: співробітник крематорію отримує в скриньці "пакетик із прахом" і розвіює його на відведеному для цього майданчику на відстані 500 м від будівлі. Коштує це 96 грн.

— Невже хтось замовляє таку послугу? — дивуюсь я.

Андрій Ященко незворушний:

— Не всі люди хочуть самостійно розвіювати прах. Деяким це важко зробити, тоді наші співробітники можуть допомогти.

Загалом процесія у крематорії коштує приблизно 3,5 тис. грн. Власне, кремація коштує 445–490 грн, залежно від труни, поховання — 290–364 грн (влітку та взимку відповідно). До інших витрат входять підготовка тіла покійного, оформлення свідоцтва про смерть, організація обряду прощання.

Храм неба — київський колумбарій

У центрі колумбарію біліє "черепашка" — зала прощання, побудована в 1975 році за проєктом архітекторів Авраама Мілецького, Ади Рибачук і Володимира Мельниченка. Самі вони називали своє дітище "Храмом неба". Хоча "біліє" — це вже художнє перебільшення, сьогодні будівля з бетонними напівсферами хоч і залишається шедевром радянського модернізму, всім своїм виглядом потребує капітального ремонту. У 2020 році з міськбюджету на реконструкцію крематорію виділили 20,3 млн грн, проте роботи не розпочалися. Як пояснює Андрій Ященко, проєкт був готовий, визначили підрядника, але на початку цього року будівля потрапила до списку об'єктів культурної спадщини.

— Нам сказали, що старий проєкт не годиться, потрібен новий, який треба ще раз узгоджувати. Тепер незрозуміло, коли виділять гроші на ремонт, — каже інженер.

У радянські часи ніхто не замислювався про те, що крематорій має бути оснащений очищувальними системами, довгі роки викиди з печей не фільтрувалися. Нещодавно тут встановили спеціальне обладнання. Як запевняє Ященко, усі викиди на підприємстві відповідають нормам. Кремація вважається набагато екологічнішою, ніж поховання на цвинтарях, проте в Україні своя специфіка: проблема — в ритуальній атрибутиці. На Заході все чітко регламентовано: кремувати можна лише у простих трунах, у бавовняному одязі. У нашій країні таких обмежень законодавчо не передбачено, для кремації часто купують дорогі лаковані труни, що зрештою впливає на викиди.

Кремаційний туризм

В Україні працюють лише три крематорії — у Києві, Одесі та Харкові. Для багатомільйонної країни це дуже мало. Для порівняння, у Чехії їх 27, у Польщі — 65. При цьому в 2019 році в Україні кремували 27 тис. осіб, в а 2020-му — вже 39 тис., це 8% від загальної кількості поховань.

Унаслідок у країні отримав розвиток "кремаційний туризм". У столицю везуть кремувати людей із усіх регіонів України. Схожа ситуація в Одесі та Харкові, в останній, зокрема, везуть покійників із Дніпра. Витрати на поховання при цьому виростають у два-три рази через транспортну логістику. Але нестача місць на цвинтарях змушує українців погоджуватися на такі витрати.

У Дніпрі про власний крематорій заговорили у жовтні 2017 року, але після цього почалася катавасія з перенесенням термінів. У 2018-му міськрада анонсувала будівництво на 2019-й, потім початок робіт перенесли на 2020-й, цьогоріч будівництво знову відклали. Навесні тут затвердили остаточний ескіз проєкту. За словами Михайла Лисенка, заступника мера Дніпра з питань благоустрою, для оснащення крематорію використовують найсучасніші технології.

— Ми зупинилися на німецькому варіанті, замовимо обладнання компанії IFZW International. Такого обладнання ще немає в жодній із країн СНД, — наголошує у розмові з Фокусом Лисенко. По-перше, воно дозволяє значною мірою мінімізувати витрати газу для роботи печей. По-друге, екологічність всіх процесів забезпечується трьома системами очищення. Якщо за українськими нормами, що залишилися з часів Радянського Союзу, крематорій має розташовуватися на відстані щонайменше 500 м від житлових будинків, то в Німеччині — лише 50 м. У Дніпрі вирішили перестрахуватися: новий комплекс збудують на Запорізькому шосе на відстані 1 350 м від найближчого житлового будинку.

Ідея будівництва крематорію в Дніпрі, як запевняє Лисенко, приватним ритуальним конторам не до вподоби.

— Вони прикинули, що якщо в місті з'явиться крематорій, то вони не зможуть "оквитковувати" людей за місця на цвинтарі, труни будуть нікому не потрібні, як і вінки, огорожі, пам'ятники. І що вони почали робити? Ходити по дворах будинків, що знаходяться в 1,5 км [від місця майбутнього будівництва], і проводити опитування на тему: "А як ви ставитеся до того, що в дворі вашого будинку стоятиме крематорій?" Звичайно, будь-яка людина на таке запитання одразу скаже: "Я не хочу". Людей спеціально накручували, а нам всіляко заважали, навіть тендер провести не давали, — розповідає чиновник.

Водночас мерія неодноразово публікувала інформацію про те, де саме збудують комплекс, а Лисенко у соцмережах показував відео з німецького крематорію та пояснював принцип його роботи. Цікаво, що тепло, яке виробляється від кремацій, у Німеччині використовується для обігріву житлових будинків і соціальних установ. У Дніпрі до такої ідеї навряд чи ставитимуться з розумінням, тому в мерії продумують інший проєкт: генерувати з тепла електроенергію і скидати в спільну мережу за зеленим тарифом.

— Ми створюватимемо не щось похмуре, чорне, страшне. Це буде звичайна сучасна будівля, тож якщо людина не знатиме, то вона навіть не здогадається, що це крематорій, — коментує Лисенко. За його словами, завод-виробник встановив крематорії у 15 країнах світу, вони керуються дистанційно з німецького офісу. Якщо відбувається збій у роботі або викиди у довкілля перевищують допустиму норму, крематорій автоматично вимикається. Компанії IFZW International доведеться щороку платити за обслуговування крематорію, проте у мерії не можуть назвати суму.

Проєктна документація повністю готова. Вартість обладнання коштуватиме місту €3 млн, будівництво об'єкта — приблизно €600 тис. Як зазначає Лисенко, серйозні фінансові витрати — це ще одна причина, через яку реалізація проєкту затягнулася, але кошти вже закладені до бюджету на 2022 рік.

З надією на інвестора: крематорій у Львові

Дніпро — не єдине місто в Україні, де вже багато років планують побудувати ритуальний комплекс. Торік Львівська міськрада погодила виділення двох гектарів землі під крематорій на Голосківському цвинтарі. Однак цієї весни бюджетна комісія мерії відмовилася виділити гроші на розробку архітектурного проєкту. Місцеві ЗМІ пов'язували це рішення із висловлюваннями члена комісії Руслана Кошулинського про те, що 90% львів'ян сповідують християнство, де немає традиції кремації.

Як пояснює Олександр Одинець, який очолює департамент житлового господарства й інфраструктури Львівської міськради, насправді причина відмови комісії полягала у технічних моментах, які швидко вирішили. Архітектурний конкурс на проєкт крематорію у Львові все ж таки відбувся, днями мерія опублікувала його результати: переможцем стала команда з Маріуполя, яка працює зараз у Берліні.

Будівництво крематорію у Львові зумовлене конкретною причиною: на цвинтарі гострий дефіцит землі для поховань. За словами Олександра Одинця, території вистачить ще на рік-півтора.

— Зараз ми працюємо у двох напрямках — як будівництва крематорію, так і розширення цвинтарів, що діють. Все ж таки ми зобов'язані забезпечити можливість традиційних поховань як альтернативу кремації, — пояснює чиновник. У найближчій перспективі йдеться про розширення Голосківського цвинтаря на 10 га та Сихівського цвинтаря — на 16 га.

Катастрофічний брак землі на цвинтарях — загальна проблема. Про дефіцит території говорять і Михайло Лисенко у Дніпрі, й Андрій Ященко у Києві, та й в інших містах ситуація не краща. Крематорії можуть стати реальним вирішенням проблеми, але витрачати бюджетні гроші на їхнє будівництво більшість регіонів не готові.

У Львові не називають можливої вартості крематорію. Точних термінів початку робіт теж немає, але, як зазначає Одинець, розробка проєктної документації триватиме майже півроку, власне будівництво ще рік. За словами чиновника, все залежить від того, які кошти залучать до реалізації проєкту.

— Якщо це буде державно-приватне партнерство, то процедура може затягтися через пошук приватного інвестора. У будь-якому випадку це можна зробити протягом двох років, коментує представник мерії.

Проблема в тому, що за законом будівництво ні приватних, ні навіть партнерських крематоріїв в Україні неможливе, такі об'єкти можуть бути лише комунальною формою власності. У Львові це розуміють, але сподіваються, що найближчим часом законодавство зміниться, і це дозволить залучити інвесторів.

Закон суворий. Чи з'являться в Україні приватні крематорії?

Кілька років тому Міністерство розвитку громад і територій, а також Антимонопольний комітет намагалися змінити ситуацію. Вони розробили зміни до закону про поховання та похоронну справу, які давали можливість будувати приватні крематорії. У квітні 2018 року законопроєкт зареєстрували у парламенті, рівно через рік Комітет Верховної Ради з питань містобудування розглянув документ та рекомендував ухвалити його у першому читанні. Проте до сесійної зали проєкт закону потрапити не встиг: склад парламенту змінився, документ автоматично повернувся в Мінрегіону для доопрацювання.

Як розповідає Андрій Ведмідь, начальник департаменту комунальних послуг і комунального обслуговування Мінрегіону, у 2020 році міністерство розробило новий законопроєкт, який реформує сферу поховання в країні. Документ має пройти правову експертизу в Мін'юсті, потім його передадуть на розгляд Кабміну.

Паралельно Комітет ВР з питань місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування створив робочу групу щодо розробки законопроєкту про реформування сфери поховання та демонополізації ринку ритуальних послуг. У вересні пройшло її чергове засідання, на якому обговорювали питання розвитку мережі крематоріїв, досвідом запуску такого ринку ділилися литовські колеги.

Про те, що крематорії в Україні мають бути приватними, говорить і заступник мера Дніпра Михайло Лисенко:

— У всьому цивілізованому світі крематорії належать приватним власникам, так має бути і в Україні. Навіщо місту вкладати €3–4 млн у таке будівництво, коли це можуть зробити приватні компанії та займатися аутсорсингом? Місто краще витратить кошти на дитячі лікарні чи школи.

Галина Верцімаха, експертка освітнього проєкту "Ліга антитрасту", впевнена, що готовність інвесторів будувати крематорії залежатиме від того, наскільки простими та зрозумілими будуть правила гри.

— Цей бізнес не відрізняється від інших, — наголошує вона. — Для будь-якого інвестора найголовніше — зрозуміти, за якими правилами він гратиме, чи збережуться ці правила на тривалий час і чи не змінить влада своїх рішень на кардинально протилежні.

Важливо

Кладовища на Марсі. Як людські тіла будуть розкладатися на Червоній планеті

Як вважає експертка, питання розвитку кремації в Україні не просто дозріло, а перезріло, але саме собою розв'язатися не може. Тут важлива роль держави, вона має пропагувати серед населення альтернативні види поховань, зокрема біопоховання [прах міститься в урну з паростком, з якого виростає дерево], можливість яких також закладалася у минулому законопроєкті. В ідеалі, зазначає Верцімаха, до такої роз'яснювальної роботи треба залучати громадських і культурних діячів, лідерів думок і відомих людей. Важливою є і взаємодія з релігійними організаціями, оскільки релігійний чинник також впливає на використання і поширення екологічніших способів поховання людей, ніж традиційне поховання.