Мер Тернополя Надал — про вакцинацію, децентралізацію, стадіон ім. Шухевича та московську церкву

У жовтні Фокус випустив щорічний рейтинг комфортності українських міст, у якому вже другий рік поспіль перше місце займають міста правобережної України. У 2021-му це Тернопіль, що за рівнем безпеки, чистоти довкілля та загального комфорту життя обійшов великі міста лівобережної України, включно зі столицею.

У Тернополі рейтинг оцінили — повідомлення про перше місце з’явилось на сайті міської ради.

"Зараз є конкуренція між містами, і високі місця в рейтингу стимулюють до роботи", — каже Сергій Надал, міський голова й один із мерів-старожилів, який працює на цій посаді з 2010 року, двічі переобравшись від партії ВО "Свобода". Сергій Надал — відвертий і водночас дипломатичний співрозмовник, він аргументує свою позицію щодо жорстких карантинів й історичної пам’яті, відзначає поліпшення діалогу з Києвом, незважаючи на тертя центральної та місцевої влади щодо децентралізації.

Епідемічні реалії Тернополя

У минулі хвилі епідемії ви жорстко критикували карантинні обмеження. Яка ваша думка з цього приводу тепер?

— Як минулого, так і цього року будь-які рішення щодо карантинів ми приймаємо, ґрунтуючись на рекомендаціях, які дають нам фахівці. У 2020-му була паніка щодо захворюваності, ухвалювалися неадекватні рішення. Наприклад, без попередження заборонили зупинку потягів у Тернополі, люди змушені були їхати до Львова. Це неправильно. Я виступав проти алогічних, не погоджених із нами речей. І це не тільки моя думка: я уособлював й озвучував думку тернополян.

Оскільки зараз кількість хворих зростає, ми змушені приймати непопулярні, але необхідні рішення. Тиждень тому комісія з надзвичайних ситуацій посилила контроль за громадським транспортом, який покладається на правоохоронців. Раніше ми транспорт не зачіпали — Тернопіль був у зеленій зоні, і було нелогічно обмежувати кількість пасажирів тільки місцями для сидіння. Зараз ми посилили цю вимогу.

Коли ми видаємо дозволи закладам громадського харчування на роботу у вечірній час, то разом з іншими документами просимо довідки про вакцинацію, бо за вимогами 80% робітників повинні її мати. У міській раді Тернополя, у наших виконавчих органах вакциновано 95% працівників, крім тих, у кого є протипоказання за станом здоров’я.

Наскільки ефективними ви вважаєте нинішні карантинні обмеження?

— Реального ефекту день у день не буде. Ми бачимо ріст захворюваності. Як кажуть лікарі, тенденція може прослідковуватись протягом 20 днів. І заходи, які ми вживали тиждень тому, матимуть ефект набагато пізніше. Враховуйте, що ці рішення спрямовані в першу чергу на свідомість людей. Вірус ми руками не затримаємо. Ми можемо лише переконувати людей надягати маски, не ходити на масові збори та весілля. На весіллях особливі загрози. У нас є конкретні випадки, коли на весіллі було 100 людей, а потім 50 із них захворіли, і вони невакциновані. Але населення почало звикати, що живе в епідемічній реальності. Зараз у нас ситуація із захворюваністю й смертністю гірша, ніж рік тому, утім люди набагато байдужіші до ковіду. Це загальна тенденція по країні.

Тернопільщина — у десятці регіонів із найнижчим рівнем вакцинації. Чому у вас склалася така ситуація?

— Тернопільська область, станом на 21 жовтня, була на 14-му місці за вакцинацією. Це не настільки низький показник. При цьому рівень вакцинації в Тернополі вищий, ніж по області. У наших школах вакциновано 85% персоналу, у дитячих садках — 90%. Загалом по місту на 21 жовтня вакциновано 105 тис. містян [46,9% від загальної кількості]. Але в ці цифри можуть входити мешканці навколишніх сіл.

Ми даємо всі можливості для вакцинації. У місті працюють шість пунктів, розміщених у торгових центрах, поруч із зупинками транспорту, в організації виїжджають бригади. Сьогодні хворіють тільки ті, хто свідомо ігнорує вакцинацію чи слухає антивакцинаторів. Скажу відверто: зараз у лікарнях Тернополя немає жодного вакцинованого пацієнта.

Єдиний спосіб пропагувати вакцинацію — це промокампанія, роз’яснення, чому треба вакцинуватися, це інтерв’ю з лікарями, мої заклики до вакцинації. Ми не проводимо, як інші міста, розіграшів проїзних у громадському транспорті. Як на мене, це псує імідж самої логіки вакцинації. Ми намагаємось максимально використати думку фахівців і реальний стан справ у цій сфері.

Ви ввели обмеження, що допуск на роботу та відвідування міської ради й виконавчих органів можливі тільки для вакцинованих громадян і тих, хто має негативний ПЛР-тест. Як контролюєте дотримання цієї норми?

— Найбільші наші перестороги — це відвідування Центру надання адміністративних послуг, управління соціальної політики, управління державної реєстрації та відділ, який приймає звернення громадян. У ці установи приходить найбільше людей, і, відповідно, там найвищий ризик зараження. Йдеться про безпеку як відвідувачів, так і працівників цих установ, адже минулого року в нас двоє колег померло від ковіду. Тому до цих приміщень можуть заходити тільки ті, хто має сертифікат вакцинації чи негативний ПЛР-тест. Також є моє розпорядження про те, що документи можна приймати онлайн, поштою чи через віконечко. Наявність довідок наші співробітники перевіряють на вході. Будьмо відвертими, це дуже умовний контроль, ніхто на вході не буде з людьми битися. Але для містян це сигнал, щоб вони вакцинувалися.

Наскільки гостро у вас стоїть проблема підробок сертифікатів?

— Знаю, що проблема існує, такі випадки є, і з ними працює поліція. Але це поодинокі випадки, я не думаю, що ця проблема критична.

Наскільки, на вашу думку, карантинні обмеження знизять рівень вашої підтримки як мера містянами?

— Я чудово розумію, що ці заходи непопулярні. Але йдеться про здоров’я та життя людей. Думаю, кожен керівник мусить брати на себе ризик за певні рішення. Я цей ризик на себе беру. Водночас це не одноосібне рішення. Воно обговорюється на комісії з надзвичайних ситуацій і приймається спільно з медиками, правоохоронцями, епідеміологами.

Діалог із Києвом

Рік тому ви жорстко конфронтували з Києвом щодо карантинних обмежень. Які зараз ваші відносини з керівництвом країни?

— Минулого року було багато образ від посадових осіб, зокрема тих, хто займався охороною здоров’я. Але згодом ситуація стала мінятися. Головне, що ми досягли постійного діалогу про те, що і як робити. Немає штучного заганяння регіонів у різні зони. Навпаки, цього року всі намагаються уникнути жорстких обмежень, бо це питання економіки, робочих місць, зарплат і податків, загалом життєдіяльності країни. Нам приємно, що нас чують, адже є загальні обмеження, а є ті, які ми можемо приймати самі, враховуючи ситуацію на місці.

Тобто ковід посприяв поліпшенню ваших взаємин із Києвом?

— На жаль, цим хвалитись не можна. Рік тому, коли почалась епідемія, держава, можливо, була не готова до неї. І першими, хто встав на боротьбу з ковідом, були місцеве самоврядування й підприємці, які закуповували все необхідне. Хочу подякувати нашим підприємцям, бо тоді всі повели себе як сім’я: одні возили лікарів, інші робили закупки, треті готували й возили обіди. І це ще більше згуртувало нашу громаду.

Хто контактує з вами з Офісу президента?

— Щиро кажучи, постійного спілкування немає. Є люди, що відповідають за певні напрямки та регіони. Вони час від часу телефонують, запрошують на наради. Спілкування йде через голову обласної державної адміністрації. За багато років я відчуваю, що є реальне спілкування, а не суто передавання інформації. Мене чують, розуміють, можу похвалитися, що у нас добра співпраця та підтримка.

Наші відносини не політичні, а суто господарські, економічні, і це мені імпонує. Порівняно з роком тому, коли був відвертий антагонізм між центральною владою й місцевим самоврядуванням, зараз набагато краще. Нарешті в Києві зрозуміли, що місцеве самоврядування — це представники людей, які висловлюють їхню думку, і це треба враховувати.

Коли відбулася ваша остання зустріч із Володимиром Зеленським? Про що говорили?

— Ми говорили в вересні, коли був конгрес при президентові України. Тоді я подякував за "Велике будівництво" в місті та області. Там мова йде й про дороги, й про побудову водної арени, Палацу спорту в Тернополі. Також йшлося про те, що фінансовий ресурс у громад намагаються забрати: у Верховній Раді знаходиться законопроєкт, за яким місцеве самоврядування хочуть позбавити бюджетів розвитку й передати їх обласним адміністраціям. Це питання виникає наприкінці кожного бюджетного року й стає предметом торгів і домовленостей. Я просив Зеленського не робити цього, бо міста й громади тільки-но відчули можливість щось робити, використовуючи власний ресурс.

Думаю, що сьогодні в Україні відбувається щось на кшталт того, що було в середньовічній Європі з Магдебурзьким правом: за суцільного руйнування, чуми, війн сильні міста почали підіймати свої країни й Європу в цілому з руїни. Так і наші міста можуть підняти Україну, зробити її сильною. Головне, щоб децентралізацію знову не розвернули в протилежний бік. Зараз є певне тертя між центральною й місцевою владою, бо немає розуміння, де чия відповідальність, фінансова й практична. Ми відчуваємо, що кожного року намагаються перекинути все більше зобов’язань на місцеві громади, а гроші забрати. При цьому до мене приходять усі державні органи на кшталт поліції й військових комісарів із проханням допомогти. Це питання фінансового ресурсу громади, який потрібно використовувати в першу чергу для її потреб, а вже коли є надлишок, тоді фінансувати відповідні державні органи. Але ми, звісно, відшукуємо ресурси, допомагаємо, бо це питання безпеки міста, допомоги армії.

На вашу думку, Конгрес місцевої та регіональної влади, створений при президентові, корисний для регіонів чи це порожня ініціатива?

— Такі інститути створював кожен президент. Хтось досягав успіху, хтось нічого не робив, а лише намагався "перегнути" місцеву владу. Те, що відбувається зараз, я розцінюю як іще один майданчик, де ми можемо безпосередньо спілкуватися з першими особами країни і не тільки обговорювати проблематику регіонів, але й пропонувати рішення. Асоціація міст над цим системно працює, передає наші пропозиції Верховній Раді, Офісу президента, іншим владним організаціям. А тут є публічний майданчик, де збирається більшість міських голів. У нас однакові проблеми й пропозиції, як їх вирішити.

Ми працюємо у такому форматі вже рік, і я бачу зрушення. Я звертався з пропозицією щодо об’їзної дороги й водної арени — і цього року ми вже маємо їх. Минулого року озвучував проблему передачі закладів професійної освіти в комунальну власність — і ця процедура вже триває. З минулого року ми жорстко дискутували про збільшення надходжень від прибуткового податку в міста, у кінці вересня підписали меморандум, і нам збільшили податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) на 4%. Я бачу, що процес іде.

Коли було останнє засідання Конгресу? Про що говорили, які рішення прийняли?

— Наприкінці вересня головне питання було — зберегти тарифи на тепло, як того хотіли уряд і президент. Але ми не можемо це зробити самостійно, без уряду й "Нафтогазу", бо якщо раніше газ був у межах 7 тис. грн за 1 тис. куб. м, то зараз — 40 тис. грн у закупці, а 80% вартості тарифу — це саме ціна газу. У нас декілька місяців тривала дискусія, і нарешті ми дійшли згоди, що органи місцевого самоврядування гарантують збереження тарифів для населення, а держава й "Нафтогаз" гарантують ціну 7,4 тис. грн для населення та 16,8 тис. з ПДВ — для бюджетних установ. Звичайно, збитки ляжуть на бюджети міст і наші теплокомуненерго, але ми чекаємо на компенсацію з державного бюджету різниці в тарифах за попередні роки, а також збільшення ПДФО — ці компенсатори мають перекрити нам збитки протягом поточного опалювального сезону. Водночас ми розуміємо, що Росія веде проти нас енергетичну війну, це війна за нашу енергетичну незалежність. Дуже добре, що є спільне розуміння — кожен пішов на поступки, втрати, але заради такого принципу.

Партія "Свобода" має традиційно високу підтримку в Тернополі, однак втратила позиції по Україні й не має представництва в Верховній Раді. Що ви робите, аби повернути статус партії національного масштабу?

— Все ж таки в парламенті один депутат від "Свободи" залишився, але фракції немає. Для повернення національного статусу ми робимо свою роботу: членами партії є міські голови Івано-Франківська, Хмельницького, Кам’янця-Подільського, Монастириськи, багатьох малих міст і громад, де керівники успішні. Наша робота на місцях має бути прикладом для інших, тому "Свобода" повинна бути в парламенті. У рейтингу Фокуса першими є Тернопіль, Івано-Франківськ, Хмельницький. І в перших п’ятірках інших рейтингів завжди буде якесь із цих міст. Це і є показник, так? І ці мери працюють не перший термін — це теж показник. Він показує наш прагматизм і розвіює стереотипи щодо "Свободи", представники якої начебто тільки ходять у шароварах, вишиванках, кричать "Слава Україні!" і більше нічого робити не можуть.

На всю Україну відомі погані дороги Тернополя й Тернопільщини. Проте тільки 27% тернополян, за опитуванням групи "Рейтинг", вважають місцеві дороги поганими. Чому так склалося? Містяни вже призвичаїлися?

— Тут я не погоджуся, бо через роботу багато подорожую Україною. Запевняю вас, в інших містах дороги набагато гірші, ніж у Тернополі. Так, у нас дороги неідеальні, вони потребують ремонту, і ми його робимо. На жаль, до початку децентралізації міста були касами для виплати зарплат — ресурсу на щось інше практично не було. За весь період незалежності України інфраструктура тільки руйнувалась, у неї ніхто не вкладав. Ми почали робити це з 2010 року, беручи кредити в європейських банках, із 2014-го робимо ремонти в рамках децентралізації. З кожним роком ситуація покращується — найбільша частина видатків міського бюджету йде на ремонти доріг і прибудинкових територій.

Файне місто Тернопіль

У Тернополя в Україні — імідж файного міста. Який зміст ви вкладаєте в це визначення?

— Над гаслом про файне місто ми почали працювати з 2010 року. З ним Тернопіль асоціюють у всіх країнах СНД завдяки давній пісні. Сьогодні "файне місто" — це наш бренд, бо гарних міст багато, а файне — лише одне. Більше того, слово "файне" українською й англійською мовою звучить однаково й має те саме значення. Хочу подякувати "Братам Гадюкіним", бо вони погодилися нам передати у використання приспів як один із елементів бренду Тернополя. Але найголовніше — тут комфортно жити, це місто, де живуть чудові та працьовиті люди.

Яке місце туризм займає в бюджеті міста? Наскільки постраждала ця сфера через пандемію коронавірусу?

— У допандемійні часи щорічно Тернопіль приймав понад 1 млн туристів, які перебували у нас більше ніж добу. Зараз ця кількість зменшилась в рази. За минулий рік місто недоотримало 100 млн грн у результаті ковідних обмежень.

У Тернополя немає такої сильної іміджевої складової, як в інших міст Західної України, наприклад у Львова. Чи все ж є? Як ви працюєте над іміджем міста та його унікальністю?

— Тернопіль не може конкурувати зі Львовом у контексті історичних пам’яток. Бо наше місто під час Другої світової війни тричі брали й здавали німці та радянські війська. Коли армія СРСР остаточно зайшла в місто, то поставила табличку "Здесь был город Тернополь". Місто було знищено на 80%. Німці в Тернополі вперше випробували тактику вуличних боїв, яку потім активно використовували в Берліні, Дрездені. Тому в нас, на жаль, залишилися одиниці з історичних пам’яток.

Але ми намагаємося робити інші речі, яких немає в інших містах: активно проводимо фестивалі, конкурси. На нашому озері кожен рік відбуваються чемпіонати світу, Європи з водно-моторного спорту. До нас з’їжджаються гонщики із різних країн, які кажуть, що Тернопіль — найкраще місце для таких змагань. І не тільки через інфраструктуру, а й завдяки ставленню тернополян. Тисячі глядачів збираються на ці змагання, активно вболівають за спортсменів, приносять їм борщ. Ми робимо ставку в першу чергу на спортивний туризм і туризм подій.

Тернопіль знаходиться в унікальному місці — між двома значними християнськими святинями. З одного боку, це Зарваниця, що вважається однією з найбільших католицьких святинь, з другого — Почаївська лавра. У Тернополі дуже зручно зупинятися, щоб потім їхати на екскурсії до цих святинь. Такий туризм стає ще популярнішим. Також ми намагаємося відновлювати пам’ятки часів Першої світової війни з огляду на військовий туризм. У цьому зацікавлені посольства Бельгії, Австрії, бо чимало подій у той час розгорталося за участю представників цих країн.

Наскільки великий вплив на тернополян має Почаївська лавра?

— У Тернополі понад 90% містян — греко-католики. З решти є багато прихожан Української православної церкви, є євангелісти й дуже мало людей, які ходять до російської церкви. Так, ми знаємо, що Почаївська лавра — це московський патріархат, але це не відбивається на жителях міста. Лавра не має суттєвого впливу. Тернополяни обурюються, чому це московський патріархат і сподіваються, що вона повернеться до української церкви. Але ставляться до вірян Почаївської лаври толерантно, бо питання релігії дуже тонкі. Не можна переходити певну межу, це небезпечно.

Ваше весняне рішення про присвоєння міському стадіону Тернополя імені командувача УПА Романа Шухевича набуло міжнародного розголосу й мало економічні наслідки. Зокрема припинення спільного з польським Замостям проєкту на €69 тис. Як приймали це рішення, аналізували його наслідки?

— Коли ми ухвалювали це рішення, то й подумати не могли, що ситуація так розкрутиться на рівні країни й світу. У Тернополі вже понад 20 років є вулиці Степана Бандери та вояків дивізії "СС Галичина". Так само є вулиця Романа Шухевича, що проходить поряд із центральним стадіоном. Тому, коли в день народження Шухевича міська рада присвоїла його ім’я стадіону, ніхто не вагався.

Перепрошую, але це наші герої, ми маємо право це робити. На Тернопільщині, на жаль, немає жодної сім’ї, яка б не втратила своїх рідних за часів совєцької окупації з 1939 року. У нас дуже сильні національні, патріотичні, духовні традиції, які переходять із покоління в покоління. Ми знаємо нашу історію не з кіно чи книжок, а з розповідей дідусів і бабусь, бо до 1954 року в Тернополі тривали бої УПА.

Думаю, що весняна ситуація була штучно спровокована, скоріше за все, Росією. Те, що це питання підняв посол Ізраїлю перед закінченням своєї каденції, теж мало політичне значення. Я знаю, який був шалений тиск на наших партнерів у Польщі, у яких органи центральної влади влаштовували перевірки, обшуки. Мета була одна — розірвати партнерство з Тернополем. Лише одне місто, з яким ми тільки починали партнерство, це зробило. Його міський голова, прихильник нетрадиційних цінностей і стосунків, пішов на те, щоб розірвати з нами співпрацю.

Не думаю, що €69 тис. — це ціна, за яку ми відмовимось від своєї історії та пам’яті. Ми всі пам’ятаємо, як у попередні роки Польща приймала рішення, які нищили пам’ять про наших героїв, перетворювали їх на злочинців. Але ми ж не пхаємося до поляків, коли вони називають вулиці іменами своїх героїв, які сотнями вбивали українців. Це внутрішня справа кожної країни.

Тобто ви зберегли гарні відносини з польськими партнерами?

— Так, з усіма. Більше того, ми мали спілкування з представниками польського консульства в Луцьку, і вони розуміють, що це питання заполітизоване й треба мати терпіння, щоб це пережити. Ми пишаємося тим, що із поляками можемо бути прикладом для всього світу, бо, маючи складну історію, тепер тісно дружимо й підтримуємо одне одного. Наші стосунки — це не тільки спілкування між мерами, це стосунки між школами, лікарнями, між людьми. І їх ніхто не переламає.

У своїй передвиборчій кампанії минулого року ви багато уваги надавали молодій аудиторії. Скільки молоді в Тернополі? Чим місто привабливе для молодого покоління?

— У Тернополі більше 40 тис. учнівської й студентської молоді, у нас чотири великих державних університети, шість міських і ще чотири обласних професійно-технічних заклади. Тернопіль — студентська столиця України, крім того, упродовж 2020–2021 року носила статус Молодіжної столиці України. У нас активно працює молодіжна міська рада, там 42 депутати, як і в міській раді. Туди ввійшли представники всіх молодіжних громадських організацій, студентських та шкільних парламентів. У нас є молодіжний міський голова, який працює моїм радником на постійній основі. Будь-які рішення стосовно молодіжної політики пропонує молодіжна рада, так само вона узгоджує рішення мерії. Тобто всі наші рішення — це те, чого хоче молодь. Останнім часом це набуло реального змісту, бо всі кошти, що виділяють на молодь, вони розподіляють самостійно.

Цього року ми разом із ОБСЄ провели опитування й вивели індекс добробуту молоді в Тернополі. Завдяки йому ми знаємо найгостріші проблеми: безпека, цькування, гарантії працевлаштування. За цими напрямками тепер розробляємо план дій, щоб ситуація покращилася.

Зокрема, у нас шалена міграція, і навіть у профтехосвіті найкращі студенти ще до отримання диплому мають пропозиції з працевлаштування або виїжджають за кордон. Тому третій рік ми впроваджуємо програму й оплачуємо навчання студентів у магістратурі та профтехосвіті за переліком спеціальностей, які для нас пріоритетні, де є дефіцит людей. За цими спеціальностями ми оголошуємо конкурси, і ті, хто їх виграв, навчаються, а потім три роки повинні відпрацювати там, де ми вказуємо. Таким чином, діти мають гарантоване навчання й працевлаштування.