Як вирватися з пекла домашнього насильства. Репортаж про роботу шелтера св. Ольги

— Мамо, я їсти хочу! — непосидюче дівчисько з двома хвостиками й уважним поглядом смикає Олесю [імена героїнь у тексті змінені] за руку. Молода брюнетка з тонкими рисами обличчя безтурботно посміхається дитині, обіцяє, що обід буде за десять хвилин, і продовжує свою непросту розповідь про те, що їй та дитині довелося пережити за останні роки. В якісь моменти її очі зволожуються, здається, що ще кілька подробиць з колишнього життя — і вона розридається, але щоразу Олесі вдається впоратися з емоціями.

Шелтери: притулки для жінок, які страждають від насильства

Із чоловіком вона прожила понад десять років. Як і в багатьох інших подібних історіях, спочатку все було добре: він її не кривдив, шлюб здавався звичайнісіньким. Через два роки спільного життя, коли Олеся завагітніла, чоловік змінився: проблеми з алкоголем робили його агресивним і жорстоким. Від словесних образ він швидко перейшов до фізичного насильства та почав бити вагітну дружину. Після народження дитини ситуація лише погіршилась. Тепер діставалося не тільки Олесі, а й малечі, навіть коли та була зовсім маленькою.

— Чому не йшла? — жінка робить паузу, намагаючись підібрати слова і пояснити, що вона відчувала тоді. Розповідає про свекруху, яка продовжувала твердити Олесі, що її син добрий і що йому треба дати шанс. Каже, що сама виросла без батька і не хотіла такого для своєї доньки, мріяла, щоб у неї була повноцінна сім'я з мамою і татом. Згадує про те, як важко їй було повірити, що впорається з усім у цьому житті сама, без чоловіка.

Переломним став момент, коли дівчинка, котра вже підросла, почала проявляти таку ж агресію щодо матері, як і її батько. Олеся не готувала втечу з дому, в неї не було "тривожної валізки" з документами та грошима. Просто відразу, скориставшись відсутністю чоловіка, схопила доньку та пішла. Спробувала влаштуватися в одному з найближчих шелтерів — притулків для жінок, які пережили насильство, — але її не прийняли. У своєї мами залишитись теж не могла, побоюючись, що там їх одразу знайде чоловік. Якось жінці розповіли про шелтер св. Ольги на Київщині, зрештою Олеся разом із донькою прожила тут три місяці. Протягом цього часу з нею працював психолог, вона відновлювала документи та й загалом спробувала перезапустити своє життя: влаштувалася на роботу, зняла квартиру, подала на розлучення. Тепер жінка працює в цьому притулку, допомагаючи іншим, які пережили аб'юз.

Безіменні. Хто живе в шелтері святої Ольги

Шелтер св. Ольги це нічим не примітний двоповерховий будинок, тут немає вивісок або інших розпізнавальних знаків. Його адресу не розголошують, щоб жінки, які постраждали від сімейного насильства, могли сховатися від кривдників і нарешті відчути себе в безпеці. З цієї причини не можна називати імен клієнток, та й більшість з них не готові говорити із журналістами.

Притулок відкрився пів року тому з ініціативи платформи "Елеос-Україна" під егідою Православної церкви України та за фінансової підтримки міжнародного фонду "Відродження". Як розповідає отець Сергій (Дмитрієв), капелан і голова правління "Елеос-Україна", зараз шелтер сподівається отримати фінансування з державного бюджету. Найближчим часом платформа планує відкрити ще кілька притулків у різних регіонах країни. Шелтер розрахований на 12 осіб, хоча були моменти, коли тут одночасно мешкали 14 клієнток (тут їх називають гостями).

— Ми відкриті, зокрема, для жінок, які потрапляють сюди в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, — зазначає отець Сергій. Він пояснює, що в стані стресу постраждалі можуть випити чи іншими способами спробувати заглушити біль, і це не повинно завадити надати людям допомогу та підтримку.

За шість місяців роботи шелтер прийняв 16 жінок і 17 дітей. Максимальний термін, на який вони можуть зупинитися, — пів року, але буває, що жінки встають на ноги швидше і вже готові до самостійного життя поза стінами цього будинку. Наталія Дресвяннікова, директорка шелтера св. Ольги розповідає, що після того, як клієнтка потрапляє у притулок, співробітники складають так званий акт оцінки потреб: визначають її соціальні зв'язки, наявність освіти, роботи, чого вона потребує насамперед. Це допомагає скласти індивідуальний план кожної гості.

За словами Дресв'яннікової, приблизно третина жінок, які побували тут, все одно повернулися до своїх партнерів із колишнього життя.

— Я реагую на це з розумінням, — зізнається співрозмовниця. — Ще до того, як шелтер відкрився, ми спілкувалися з нашими колегами, котрі не перший рік займаються соціальною роботою, і вони підготували нас до того, що такий варіант можливий. Те, що жінки повертаються [до своїх кривдників], — це теж нормально, це їхнє життя та їхній вибір.

"Викинь мотлох із життя". Як вирватися з пекла домашнього насильства

Поруч із шелтером росте береза — тонкий білий стовбур, залишки сонячно-жовтого, майже прозорого листя, що обсипається з кожним поривом вітру.

— Знаєте, я себе з нею асоціюю. Адже вона теж тримається з останніх сил, — киває на дерево Марія — худенька жінка в джинсовому комбінезоні, яскраво-руде пасмо волосся витончено падає на обличчя. Вона погоджується поділитися історією про домашнє насильство, але під час розповіді уникає подробиць зі свого минулого життя. Та й історія ця схожа на сотні інших: чоловік-тиран, який емоційно та фізично мучив її кілька років. Фінансово залежна від нього Марія боялася розірвати ці стосунки, каже, чекала, коли підросте старший син. Після того як хлопчик закінчив школу і почав самостійне життя, жінка нарешті наважилася піти від чоловіка. Тепер вона разом із молодшим сином живе у шелтері та будує плани на майбутнє. Сподівається знайти житло та повністю забезпечувати себе. А поки що багато читає. Коли її просять попозувати з книгою, вона навмання витягує з полиці одну, це виявляється "Викинь мотлох із життя" — нашуміла книга Марі Кондо про те, як позбавлятися зайвих речей.

— Як символічно! — сором'язливо посміхається Марія, побачивши заголовок.

Незважаючи на те, що система притулків для людей, які постраждали від насильства, в Україні безперервно розростається, наявні установи все одно не можуть вмістити всіх охочих. Станом на 1 квітня поточного року в країні діяло 37 шелтерів, а також 298 мобільних бригад для соціально-психологічної допомоги жертвам агресії. Вважають, що притулки повинні працювати з розрахунку один шелтер на 10–15 тис. населення. Для України зараз це майже недосяжна мета, але в усіх обласних центрах країни такі центри вже функціонують, з регіонами ситуація, як і раніше, є плачевною.

Великі надії громадські діячі та чиновники покладали на створену кілька років тому "Поліну" — підрозділ поліції з протидії домашньому насильству. Як зазначає Наталія Дресв'яннікова, дієво вона працює лише там, де набирали нових співробітників і спеціально готували їх для такого напряму. У тих же місцях, де кістяк "Поліни" склали колишні патрульні та дільничні, кардинальних змін не відбулося, і постраждалим, як і раніше, важко розраховувати на допомогу правоохоронних органів.

Телефон шелтера св. Ольги: +38 (099) 226-90-13 (цілодобово)