Мовчання чоловіків. Чому ніхто не говорить про проблеми насильства над "сильною статтю" в Україні

Під час навчання в школі у Станіслава [ім'я змінено] було довге волосся, і не всім педагогам це подобалося. Одного разу вчитель фізкультури вирішив насильно підстригти хлопця.

"Він сказав моїм однокласникам, щоб ті тримали мене за руки. Може, відрізав якесь пасмо. Це було неприємне відчуття", — згадує 44-річний чоловік з Дніпра. Нападали на Станіслава і після закінчення школи. Коли йому було років 18-20, на вулиці до нього підійшли кілька підлітків і попросили цигарку. Він відмовив, а через кілька хвилин його наздогнала компанія з 15 осіб і почала бити по голові.

Це лише одна із зібраних дослідницьким агентством Info Sapiens історій на замовлення правозахисної організації Amnesty International в Україні. І якщо тема насильства стосовно жінок останнім часом перестала бути табуйованою, то насильство, з яким стикаються чоловіки, українське суспільство обговорювати не готове. Хоча б тому, що самі жертви бояться про це поширюватися, соромлячись того, що сталося, і можливого засудження.

"Чоловіки періодично стикаються з насильством, але комплексних досліджень цієї проблеми досі не вистачає", — коментує Оксана Покальчук, директор Amnesty International в Україні.

В глибинних інтерв'ю, представлених у дослідженні, йдеться переважно про насильство у дитячому віці. Про історії, пережиті в дорослому житті, чоловіки не готові розповідати навіть на умовах анонімності. Правозахисниця пов'язує це з токсичною маскулінністю, вкоріненої в українському суспільстві.

"Це бажання виглядати крутим, — коментує вона. — Говорячи про пережите насильство, чоловік немов визнає свою умовну слабкість. У чоловічому світі ти повинен бути найкращим, Джеймс Бонд. Але життя показує, що чоловіки теж зроблені не з заліза".

Загроза реальна і потенційна

Коли 25-річний Артем з Луганської обл. [ім'я змінене] був дитиною, йому нерідко діставалося від вітчима.

"Одного разу мене сильно відшмагали, — згадує чоловік. — У мене залишилися сильні синці на попереку і сідницях. Це було літо, ми з друзями їздили на річку купатися, і всі з мене сміялися. Я був підлітком, перехідний вік, так що таке сприймалося дуже важко. Були навіть думки про самогубство".

В опитуванні, проведеному у квітні-травні цього року, взяло участь 2016 респондентів віком від 18 років і старше, які проживають у різних регіонах країни. Кожен четвертий чоловік повідомив, що стикався з фізичним насильством на вулиці у віці старше 16 років. Від дій сексуального характеру у фізичній або словесній формі на роботі з боку колег або начальства постраждало 5% опитаних.

"Це можуть бути будь-які дії, які людина сприймає як небажані і неприйнятні для себе сексуальні прояви. Іншими словами, це жарти, натяки, дотики, ляскання, щипки. Робоче місце має бути безпечним для людини незалежно від її статі", — коментує Покальчук.

Від домашнього насильства страждають 6% дорослих чоловіків. Найчастіше вони стикаються з образами, погрозами, побоями, позбавленням житла, одягу, документів, грошей, відмовою в лікуванні чи піклуванні, з небажаними сексуальними дотиками. Абʼюзерами часто стають батьки, 15% страждають від насильства з боку дружини або постійної партнерки. Йдеться не тільки про те, що жінка може побити свого партнера.

"Не всі розуміють, що, наприклад, обмеження можливості спілкуватися з друзями — це теж насильство", — пояснює правозахисниця. Ще одна з форм абʼюзу — фінансові обмеження, коли у чоловіка можуть забирати всю зарплату.

Алкоголь як виправдання

Найбільш небезпечним місцем, де можна піддатися насильству, 67% чоловіків називають вулицю або кримінальний район населеного пункту. 59% респондентів такої локацією вважають закриту установу — інтернат, військове училище або армію. 15% опитаних впевнені, що загроза агресії існує вдома, всередині сім'ї. До слова, у віці до 16 років досвід сексуальних дотиків або домагань з боку членів сім'ї пережили 4% опитаних.

Тільки 9% зізналися, що ризик значною мірою йде з боку жінок, переважно над чоловіками знущаються інші чоловіки. При цьому 34% вважають, що агресорами виступають знайомі жінки або родички, 32% — злочинниці, 22% — незнайомі жінки на вулиці. Загрозу вони бачать і в представницях силових структур.

Якщо говорити про насильство з боку інших чоловіків, то у цьому випадку небезпека, на думку 72% респондентів, виходить від кримінальних осіб, на думку 54% — від незнайомців на вулиці. Ще 51% вважають, що найбільшу загрозу являють силові структури, 10% — знайомі чоловіки-ровесники і друзі.

Цікаво, що частина чоловіків виправдовують насильство, якщо агресор перебуває в стані алкогольного сп'яніння (про це говорять 11% респондентів), або причиною стали ревнощі (5%), або партнер відмовив у сексі (2%). Більше того, 5% опитаних вважають, що в шлюбі людина не має права відмовляти в статевому акті своїй дружині/чоловіку через втому або небажання.

За останні десять років в країні збільшилася кількість шелтерів, де жінки в кризових ситуаціях можуть знайти тимчасовий притулок, однак лише одиниці з них готові прийняти постраждалих чоловіків.

"В Україні спостерігається глобальна нестача місць для людей, які страждають від домашнього насильства, — підкреслює Покальчук. — Якби держава порахувала, скільки нам потрібно шелтерів і забезпечила ними, ми змогли б зрозуміти, скільки в таких центрах має бути місць для жінок, а скільки — для чоловіків. Зараз через відсутність подібних притулків міркувати про це немає сенсу".