Воював проти турків, захищав селян, повстав проти поляків: хто такий Северин Наливайко

У середині XVI ст. у подільських володіннях польської корони представник панівної знаті жорстоко розправився зі збіднілим боярином – нащадком маргіналізованої панівної верстви давньої Русі, який аби забезпечувати свою сім’ю був змушений працювати кушніром (майстер виробів з хутра). Мартин Калиновський, могутній магнат, відібрав у збіднілого боярина землю. Коли ж той намагався виступити проти можновладця, останній наказав своїм людям вбити непокірного українця. Його родина, зрозумівши небезпеку подальшого опору, втекла якомога далі від рідних місць. Серед дітей загиблого був маленький Северин, який затаїв у собі жагу помсти, що згодом вилилася у найбільшому за століття повстанні проти влади Речі Посполитої.

Насправді про ранні роки майбутнього ватажка повстання відомо вкрай мало. Зараз науці достеменно невідомо ні точне місце та рік народження Наливайка, ані навіть його точне ім’я (найчастіше науковці вказують на імена Северин або Симерій). Вважається, що він народився у середині XVI століття на Західному Поділлі. Найчастіше називають містечко Гусятин (сучасна Тернопільщина), проте висуваються й інші версії, зокрема Кам’янець, який тоді був адміністративним центром Подільського воєводства.

Суперечливе походження повстанського ватажка

Дискусії щодо походження Северина Наливайка виникли через ідеологічний дискурс – радянські історики хотіли надати повстанню під його проводом характеру класової боротьби, яка зовсім не в’язалася із його боярським походженням. Тому наголос робився на тому, ким саме був його батько за професією. Але те, що Наливайко-старший займався дрібним ремеслом, аж ніяк не заперечує його знатне походження. В цей перехідний час між Середньовіччям та Модерном невідповідність титулу та економічному положенню було типовим явищем для Європи. Колишні руські бояри не знайшли себе у Королівстві Польському, де була своя знать – шляхта. Така ціна втрати державності, до якої самі бояри й призвели двома століттями раніше.

Але попри бідність (відносну) боярський титул залишав за його носієм певні привілеї (своєрідний аналог сучасних громадянських прав), зокрема на володіння землею та можливість здобуття освіти. Старший брат Северина Дем’ян здобув якісну на той час освіту, як відкрила йому шлях до кар’єри священника та освітянина – єдиної повноцінної альтернативи військовій службі.

Вбивство боярина без суду було явним злочином за тодішнім законодавством Речі Посполитої. Але протистояти багатству на реальному впливу Мартина Калиновського родина Наливайків не могла, що вказує на високий рівень корупції державного апарату та судочинства цієї держави. Тож аби врятувати молодшого сина, мати Северина відвезла його до Острога, де його старший брат Дем’ян добився значних кар’єрних висот – він став особистим духівником тамтешнього володаря, князя Костянтина Острозького, а також був викладачем місцевої слов’яно-греко-латинської школи (відкрита у 1576 році).

Туди ж прилаштували й молодого Северина. Щоправда, він, на відміну від старшого брата надавав більшу перевагу фізичній підготовці та цікавився військовою справою. Ймовірно, на якомусь етапі свого юного життя він навіть покинув Острог та долучився до запорізьких козаків. Здобувши бойовий досвід з цими лицарями українського степу, Наливайко врешті очолив придворну сотню особистої гвардії князя Острозького.

Історичний контекст повстання Наливайка

Українські землі в цей період переживали етап політичної турбулентності. Від слави давньоруської держави уже не залишилося й сліду. Жалюгідне становище нащадків її знаті – найкраща тому ілюстрація. Галичина та Західне Поділля (батьківщина Наливайка) з середини XV століття знаходилися у складі Королівства Польського. Решта українських земель перейшли до складу цієї держави у 1569 році, але Волинські магнати, серед яких наймогутнішим був князь Костянтин Острозький, виторгували для себе особливі права. При чому не лише на Волині, а й на інших землях колишньої Русі, що увійшли до складу Польщі. Вже тоді ці території стали називати Україною.

Натомість польська знать мала свої плани на нові території, які не передбачали збереження статусу-кво. В цей час і відбувся конфлікт між родами Наливайків та Калиновських. Паралельно відбувалося закріпачення селянського населення. Власне можливість закріпачити селян, тобто змусити їх безоплатно працювати у своїх маєтках фільварках було одним з тих "пряників" на які спокусилися Волинські магнати переходячи під владу польської корони.

Процес закріпачення тривав до самого кінця століття. Звичайно він не проходив мирно. Селяни бунтували, а інколи просто тікали у світ за очі. Цю і так складну мозаїку доповнювало сусідство зі степовими ордами, які ледь не щороку нападали на українські землі, забираючи тисячі українців у вже справжнє рабство – від турецьких гаремів до єгипетських копалень. В таких обставин перманентних воєн на кордоні між степом та землеробськими державами виник цілий новий суспільний стан — козаки.

Польська корона активно залучала козаків до оборони кордонів. А для селян податися у козаки було можливістю уникнути кріпацького статусу. Захланні магнати прагнули всіляко обмежити відхід уже "їхніх" кріпаків у козацтво і байдуже, що оборона королівства від ворогів це був їх прямий обов’язок за який їхнім предкам і надавалися особливі привілеї. Шляхта – це був стан військових, який і правив Польщею, але судячи зі щорічних татарських набігів, оборона королівства перебувала у жалюгідному стані.

Тим не менше шляхта намагалася усіляко обмежити як розширення козацького реєстру (козаків, офіційно взятих на королівську службу, яким надавалися привілеї, схожі на ті, які мала шляхта) так і самих привілеїв, які надавалися козацтву. Також шляхтичі всіляко ускладнювали перехід селян у козаки.

Перше повстання козаків проти шляхти

За умов, коли у країні існують фактично дві армії, служба в яких надавала її носіям значні привілеї конфлікт був неминучим. І він спалахнув.

Сталося це у 1591 році. Що цікаво виник він між творіннями уже часів Речі Посполитої – тим самим князем Костянтином Острозьким (а точніше його сином Янушем) та полковником реєстрового козацтва Кшиштофом Косинським. Останній не вірячи у польське правосуддя, одразу подався шукати справедливості до козаків, розуміючи їхнє невдоволення чинною системою. Іскра спалахнула у хліві повністю обкладеному сіном.

Польська шляхта відмовилася допомогти Острозькому, який виступав проти ініціатив, пов’язаних з ополяченням України. Тож "некоронованому королю Русі" довелося справлятися самотужки. І він це зробив, розправившись із повсталим козацтвом у битві під П’яткою у січні 1593 року. Наливайко як сотник його гвардії тоді взяв участь у придушенні цього козацького повстання.

Європейський похід Наливайка

В цей час у Європі набирала обертів війна проти турків, яка затягнеться аж до 1606 року. Імператор Священної Римської імперії Рудольф II збирав війська найманців для розширення фронту війни проти імперії Османів. Пізніше така манера ведення бойових дій отримала найменування "тактика тисячі порізів" — атака ворога відносно невеликими групами по різних напрямках аби розпорошити його війська. Дав своє благословення на такий своєрідний "Хрестовий похід" й Папа Римський Климент VIII.

Для деморалізованих поразкою запорожців похід на турків і татар був хорошим способом компенсувати біль поразки, тим паче татари знищили Запорізьку Січ на острові Томаківка, тож удар у відповідь так чи інакше був неминучим.

В той же час Северин Наливайко організував військо із "охочих людей" для захисту кордонів Речі Посполитої від татарської орди, яка планувала йти на війну проти європейців, що відбувалася на території Угорщини через Поділля та Галичину. Чи він це зробив із власної ініціативи, покинувши службу в Острозького, чи це сам князь доручив таке зробити своєму сотнику, розуміючи байдужість та некомпетентність шляхти, думки істориків різняться. Хоча напрошується логічне запитання – де простий сотник міг взяти ресурс для найму двох тисяч вояків, а саме таку чисельність загону, зібраного ним на Брацлавщині називають історичні джерела.

Очоливши по суті цілу армію, весною 1594 року Наливайко зайняв доволі проактивну позицію – він не став чекати на прихід ворогів до нього, а сам пішов в наступ на турецькі фортеці, а згодом і рушив на окуповану турками Молдову, де спричинив зміну влади на пропольську. Повернувшись із вдалого походу, де він отримав як озброєння (зокрема коней та гармати), так і ресурси для подальшої боротьби, він почав грабувати маєтки шляхти західного Поділля, ймовірно мстячи за батька, адже сам володів своїми землями кривдник роду Наливайків Мартин Калиновський.

Найбільше за XVI століття козацьке повстання

Наступного року Наливайко уже воює в Угорщині проти турків як повноцінний армійський командир, а повернувшись із походу, масштабував своє повстання до нечуваних висот, розгорнувши його на території Волині, Київщини та навіть Білорусі. В ході цього повстання отаман "охочих людей" набирав до своїх лав селян, які бажали позбутися кріпацької залежності та об’єднався із запорозькими та реєстровими козаками у єдине військо проти шляхетського війська Речі Посполитої, яке очолив один із лідерів польської шляхти гетьман Станіслав Жолкевський.

Воювати проти регулярного війська Речі Посполитої, яке тоді вважалося одним із наймогутніших у Європі (хоча й важким на підйом) було не простим рішенням. Але перед лицем спільної загрози козаки Наливайка (в основному "вчорашні селяни", що нещодавно приєдналися до його загону, ядро якого становили "солдати удачі") та запорозькі козаки (люди, які все своє життя проводили у степу та різноманітних битвах) об’єдналися. Долучилися до них і реєстрові козаки (запорожці, яких взяли на державну службу). Сам Наливайко передав командування об’єднаними військами Матвію Шаулі, а згодом отаманом став Григорій Лобода. Тобто повстання Наливайко завершував уже не лідером.

Польські війська відтісняли козаків на Лівий берег Дніпра, завдаючи їм болісних втрат шквальним вогнем артилерії, зокрема так вдалося важко поранити Матвія Шаулу, що призвело до зміни командування. Частина козаків хотіли взагалі перейти кордон із Московією та отримати уже там привілеї від сина Івана Грозного Федора Блаженного (цікаво що такий задум реалізують козаки уже через пів століття, заснувавши Слобідську Україну, але це вже зовсім інша історія). Інша частина була готовою воювати з поляками до кінця. Сам кошовий отаман, тверезо оцінюючи сили, намагався якось домовитися із поляками – його армію громили та відтісняли в глухий кут! А це породжувало недовіру до командувача, яку ймовірно стимулювали самі поляки, поширюючи "зрадоносні" чутки серед козацьких лав.

Програна генеральна битва

У травні 1596 року козацький табір таки опинився в оточенні неподалік фортеці Лубни. При спробі вирватися, в урочищі Солониця відбулося щось схоже на генеральний бій. На жаль, значна частина цивільних людей, спонтанно набрана до козацького табору в ході повстання, зіграла свою роль.

Більшість повстанців не витримали психологічного напруження битви, яка розгорталася не за їхнім сценарієм, і в паніці повстали проти власних ватажків. Наливайка, Лободу та інших ватажків повстання було заарештовано та видано полякам, які обіцяли амністію в обмін на зраду своїх командирів. Але коли вони отримали своє, Станіслав Жолкевський всунув нову вимогу – тепер кожен кріпак мав повернутися до свого пана. Ймовірно поляки спеціально висунули таку заздалегідь неприйнятну вимогу аби не відпускати повстанців. Звичайно самі бунтарі, серед яких майже усі були колишніми кріпаками, не готові були повертатися в неволю, але уже було пізно сперечатися – деморалізоване та дезорганізоване військо стало легкою мішенню для шляхетського війська Жолкевського. Поляки вбили усіх, окрім організованого загону запорожців, які встигли в усьому цьому безладі обрати собі нового ватажка, який і вивів їх із такої вкрай скрутної ситуації.

Наливайка разом з іншими лідерами повстання закували у кайдани та відправили у своєрідний тріумфальний тур країною через Львів до нової столиці Речі Посполитої – Варшави. Лише тріумф цей був його ворогів, а самого повстанського лідера демонстрували юрбі як воєнний трофей. Після тривалих катувань у Варшавській в’язниці його публічно стратили на центральній площі міста майже через рік після взяття у полон – у квітні 1597 року.

Героїчна смерть, що стала легендою

Щодо його страти є різні версії. Історики в цілому дотримуються офіційного трактування із записів тодішніх документів. За ним повстанця четвертували, а його рештки демонстративно порозвішували по різних частинах міста для загального залякування охочих повстати. Але майже одразу після страти з’явилася інша версія подій, за якою Наливайка позбавили життя у вкрай витончений і жорстокий спосіб – живцем запекли у розпеченій статуї бика.

Цікаво що версію про більш жорстоку страту спочатку розвивали самі поляки, а потім її підхопив й український фольклор. Так вона стала цікавою обом сторонам – першим аби залякати народ та таким чином запобігати наступним повстанням, а для українців смерть улюбленого лідера повстання стала зразком мучеництва за віру, народ та символом незламності козацького духу.

Так ким насправді був Северин Наливайко? Борцем за волю України, захисником поневолених селян, зброєю в руках могутніх магнатів чи звичайним грабіжником, який оскаженів від здобутої влади? Для кожної з цих версій можна знайти відповідні аргументи, аналізуючи його дії.

В радянські часи наголос робили на соціальній боротьбі, адже це відповідало тодішній провідній ідеології, яка сповідувала класову боротьбу. Водночас класова боротьба легко транслюється й у національний спротив, адже тодішня українська еліта обрала шлях асиміляції. Та ж родина Острозьких врешті перейшла у католицизм, тобто ополячилася – ім’я (Януш) сина князя Острозького уже багато чого говорить про шлях, який він обрав. Тож лише збіднілі бояри та звичайні селяни залишалися соціальною базою боротьби за національну ідентичність українців.

Чи був він грабіжником або знаряддям в руках могутньої родини Острозьких – це вже питання інтерпретації. Так, Наливайко грабував шляхетські маєтки, але це неодмінний елемент будь-якого повстання в той час. Зрештою самі шляхтичі охочі були відібрати навіть один в одного те, що "погано лежало" і сама сім’я Наливайка в роки його дитинства стала жертвою цих обставин, то ж чому він мав не відповідати тим же, тим більше для повстання потрібні були ресурси. Слова "експропріація" тоді ще не знали. Щодо інтриг Острозького, то справді під гарячу руку Наливайка потрапили вороги цієї знатної та багатої родини, але чи був це збіг, чи продумана стратегія наразі визначити неможливо. Решту додумує конспірологія. Але сам князь Костянтин Острозький не заступився за свого колишнього сотника, а його слово значило не мало в тодішній Речі Посполитій.

Окрім експропріації тоді ще не було таких слів як націоналізм чи класова боротьба. Але сам Наливайко на численних допитах заявляв, що боровся за православну віру. Це тоді було основою ідентичності. Церква формувала суспільство, а Київська православна митрополія тоді підлягала утискам та врешті організаційно була знищена на Берестейському Соборі в рік придушення повстання.

Наливайко, записуючи звичайних селян у козаки, створив соціальний ліфт, попри те, що тоді такого словосполучення теж не знали. Але його повстання було єдиним шляхом для численних селян, який щойно закріпачили уникнути цього приниженого становища. Іншого шляху тодішня держава не пропонувала.

В чому була справжня проблема Наливайка – це відсутність міцної політичної платформи. Він, розпаливши полум’я повстання, сам не розумів, як перетворити його у щось більш стале. Писав листи королю, в яких пропонував утворити щось на кшталт козацької автономії на землях тодішньої Брацлавщини, але сам побудувати стабільну політичну конструкцію, аби відбити зазіхання магнатів, не спромігся. Це змогли зробити у наступні десятиліття його ідейні наступники – Петро Сагайдачний та Богдан Хмельницький.

Сам Северин Наливайко політичним лідером так і не став. Він залишився героєм фольклору, безстрашним борцем за віру православну та захисником скривджених селян, які аж ніяк не хотіли потрапити у кріпацьку неволю та готові були заплатити за свою свободу найдорожчим, що в них було – своїм життям. Як це зрештою зробив і сам лідер повстанців – народний герой та месник Северин Наливайко.