"Вдома немає жодної надії". Чому іракські курди тікають в Європу та як вирішити цю проблему

Чергова гуманітарна криза стоїть на порозі Європи, цього разу — на кордоні з Білоруссю. Як і раніше, більшість мігрантів, які прагнуть перетнути кордон з Європейським Союзом, є вихідцями з Близького Сходу: повідомляється, що більшість із них — іракські курди. На відміну від 2015 року, вони не тікають від ІДІЛ чи війни, а рятуються від ситуації, породженої політичними зловживаннями та зневагою з боку власного уряду. Європа та США також зіграли свою роль у посиленні кризи.

Фокус переклав текст Саркавта Шамсулддіна — колишнього члена Палати представників Іраку.

Чому мігранти із Сирії та Іраку тікають в Європу та як вирішити цю проблему

За останніми даними, майже 5 тисяч мігрантів застрягли на кордоні Білорусі з Польщею. Мігранти їдуть в Білорусь як в одну з небагатьох країн, де громадяни Іраку можуть отримати візу після прибуття. Це нововведення Олександр Лукашенко використав, щоб перетворити міграцію на зброю помсти ЄС за критику ситуації з правами людини у його країні. Білорусь має протяжний кордон із Польщею, і цей шлях до ЄС вважається безпечнішим порівняно з маршрутом через Егейське море. У відповідь Польща розмістила на своєму кордоні 15 тисяч солдатів, щоб не допустити проникнення цих біженців до країни. Декілька біженців загинули через погіршення погодних умов.

Як член Палати представників Іраку, я отримав десятки телефонних дзвінків від своїх виборців, які просили допомоги своїм близьким на кордоні з Білоруссю. Раніше я мав справу з курдськими біженцями, котрі опинилися в сирійському місті Азаз, що під контролем сирійських повстанців. Однією з найскладніших була ситуація з курдськими біженцями у Лівії. Крім того, курди страждали в італійських чи французьких таборах для біженців. Незважаючи на ці ризики, кількість курдських сімей, які виїжджають з регіону в Європу, продовжує зростати з кожним днем.

Щоб владнати ситуацію на білоруському кордоні, у серпні 2021 року іракський уряд вирішив припинити прямі рейси між Іраком і Білоруссю та призупинив оформлення білоруських віз. Крім того, він запустив інформаційну кампанію щодо роз'яснення ризиків, пов'язаних із нелегальною міграцією. Але ці кроки не зупинили людей, які знайшли обхідні маршрути через Бейрут або Стамбул.

Мігранти публікують відео й оновлення на Facebook, проклинаючи Регіональний уряд Курдистану та висловлюючи свою рішучість дістатися до Європи за будь-яку ціну. Так, літній біженець з Іракського Курдистану у французькому Дюнкерку нещодавно виступив у соціальних мережах, заявивши, що "у Курдистані немає жодної надії… Зараз ми в боргах, але коли ми дістанемося [до Великобританії], все буде добре… Я закликаю всіх їхати".

Але чому ці люди ризикують усім, щоб дістатися Європи?

За останні кілька років середній клас Іракського Курдистану пережив сильну фінансову кризу, яка посилила наявну раніше нерівність і несправедливість. Працівники Регіонального уряду Курдистану місяцями не отримували зарплату, а на тлі суперечок із Багдадом щодо розподілу доходів від продажу нафти їхні зарплати скоротилися на 50%.

Безробіття знаходиться на рекордно високому рівні, причому соціального захисту практично немає. Ціни на пальне, товари першої необхідності та нерухомість різко зросли. До того ж багато державних послуг, враховуючи енергетику, охорону здоров'я та освіту, приватизуються. Доходи середніх курдських сімей продовжують знижуватися, а ціни зростають. Більшість із цих змін здійснюються під керівництвом Світового банку та Міжнародного валютного фонду в межах так званих пакетів реформ регіонального уряду Курдистану. ЄС і США схвалюють реформи, закликаючи Регіональний уряд Курдистану не зупинятися на досягнутому.

Ці неоліберальні реформи є основною причиною бідності в Курдистані, але вони посилюють нерівність. Місцеві та міжнародні спостерігачі критикують керівну еліту за корупцію, непотизм і монополізацію. Однак у минулому, незважаючи на корупцію, населення користувалося субсидіями на паливо, безкоштовною охороною здоров'я та освітою, державними кредитами на житлові та сільськогосподарські проєкти, а також відчувало певний політичний оптимізм завдяки більш активній ролі парламенту та вільній пресі. Останнім часом усе це відійшло на другий план.

Проте ЄС і США продовжують підтримувати Регіональний уряд Курдистану, воліючи мовчати у відповідь на всі його порушення принципів демократії та верховенства закону. Тому багато хто вважає, що ці країни стали співучасниками курдської керівної еліти. Люди знають, що Сполучені Штати та ЄС дозволяють курдським політикам купувати нерухомість та підприємства на Заході на десятки мільйонів доларів, отриманих корупційним шляхом.

Минулого місяця, коли я знову балотувався на виборах, більшість виборців говорили, що довіряють мені, але не хочуть ні за кого голосувати, оскільки вважають, що за нинішньої керівної еліти вибори нічого для них не змінять.

Вони обговорювали два варіанти: усунути наявні керівні партії силою чи назавжди покинути країну. Багато хто вибрав останнє, але тих, хто вірить у перший варіант, із кожним днем стає все більше. Якщо не знайдеться способу змінити ситуацію мирним шляхом, то рано чи пізно проблеми, які можна було б вирішити всередині країни, вирішуватимуться на порогах ЄС і США.

Про автора

Саркавт Шамсулддін був членом Палати представників Іраку та заступником голови Комітету дружби між Іраком і США.