Російські військові в Україні: деморалізовані й обмануті. Воєнний психолог розповів деталі

В Україні триває четвертий тиждень війни. У Генштабі ЗСУ, розказують, що за останні декілька діб українським військовим вдалося завдати нищівних ударів по ворожих угрупованнях на тимчасово зайнятих територіях, а також перейти в наступ на деяких напрямках. Військові зазначають, що російські війська продовжують зазнавати втрат і на деяких напрямах відступають, а їх особовий склад деморалізований, тому значно збільшилась кількість випадків дезертирства та мародерства.

Психолог Андрій Козинчук, розказав Фокусу, як сьогодні психологічно почуваються російські військові, яку мету собі ставлять кадирівці та що чекає на Росію, після того як полонені повернуться додому.

Які фактори впливають на те, що російські військові стають все більш деморалізованими?

— Кожен військовослужбовець від самого початку служить виконуючи дуже чіткий наказ свого керівництва. О котрій прокидатися, коли їсти, скільки разів віджатися, коли військовослужбовець вішає рушник на вішак, йому кажуть яка відстань має бути від края цього вішака, тобто це про чіткість поставленого завдання і порядок. У тих військовослужбовців, які прийшли на нашу землю, у них немає розуміння, що треба робити. На початку деяким казали, що вони їдуть на навчання, іншим, що треба змінити режим у Києві та що на них тут чекають люди, які будуть зустрічати оплесками. А реальність виявилася іншою, їх просто кинули, і вони це тепер розуміють.

Я не знаю чи наші читачі знають, що таке аптечка українського військовослужбовця, вона подібна до аптечки IFAK — це натівський стандарт для виживання, базовий набір, щоб людина з пораненнями залишилася жива. У російських аптечках якийсь жах, там є знеболювальний шприц і жгут, і якісь таблетки. У таких умовах вони почуваються "м'ясом", а не військовослужбовцями, без чітких завдань і ресурсів у них немає мотивації.

А якщо говорити про тих солдат, які вже знають, що відбувається насправді?

— Інформаційні полюси Росії такі, що унеможливлюють будь-яке критичне мислення. Нові солдати, які під'їжджають, вони бояться своєї влади більше, ніж смерті, бо вони знають, те що їх посадять у в'язницю — це 100%, а те що вони загинуть — не 100%. Мотивація страх — це дуже погана мотивація для бою, це тільки хороша мотивація для виживання.

Подивитися на обличчя наших військовослужбовців. Я не кажу що нам не страшно, страшно іноді буває, але їхня мотивація — це все ж таки злість, лють, бажання справедливості — це прекрасні емоції для війни.

Єдине, що для мене незрозуміле — це білоруси, яка їх мотивація. Якщо росіян я вивчав вісім років, то мотивацію білорусів я не розумію. Страху Лукашенка там немає, у білоруса скоріш за все відсутня будь-яка інформація. В РФ є хоч поганий, але хоч якийсь бойовий досвід, у білорусів немає взагалі. Те, що росіяни деморалізовані, це дійсно так.

Фактор погодних умов: холодна весна, морози — теж є плюсом для нас, і мінусом для них.

Давайте поговоримо про кадирівців?

— У кадирівців більше бажання "здаватися" ніж "реально бути". У них нічого немає, ні пілотників, ні артилеристів. Їхня мотивація — показати, які вони класні воїни, але в зв'язку з тим, що росіяни слабші духом навіть, ніж кадирівці, то в них виходить здаватися "крутими" на їхньому фоні, але тільки через те, що росіяни набагато морально слабші. Тому кадирівцям треба утвердитися в цих епічних традиціях. Але в бою, як уже ми побачили, вони слабкі, тому що після того як вони програли свою війну, і Росія купила Кадирова, по суті вони з того часу, не мали жодного успішного бою.

Ці селфі в соцмережах, погрожувальні дописи — просто "показуха", так званий "селфі-десант". Убивати цивільне населення — це все, що вони можуть, і це огидно з точки зору військових, тому що кожен військовий будь-якої армії світу усвідомлює, що таке цивільне населення навіть чужої країни. Убивати мирних — це дуже соромно, бо тоді ти не є справжнім військовим. Якщо ти переміг противника, будь-якого противника, навіть слабкого, але озброєного — це твоє досягнення. А те, що вони роблять з цивільним населенням — це показує їхній панічний страх і жах, бажання прикритися неозброєними громадянами проти українських військових.

Але ж цей стан деморалізації може змінюватися? Наприклад, коли умовно кажучи, підійшла підмога, не було їжі, а тепер є і тд.

— Це ненадовго зазвичай, тому що цей стан нестабільний. Вони можуть намагатися відновити свої психологічні кордони і таким кордоном може стати захоплений будинок, заручники. Але, як бачимо, їх беруть у полон, коли вони тікають. Їх ловить місцеве населення, ЗСУ, патрульна поліція.

Окремо хочу сказати про їхні телефоні розмови з родичами, знайомими. Мені дуже сумно чути настрої їхніх родичів. З того, що я чув, коли чоловік зізнався дружині, що він займався мародерством і жінка його схвалює, що це круто. Це тенденція загарбництва. Люди по ту сторону живуть в паралельній інформаційній реальності, і навіть коли їм син говорить про те, що відбувається, насправді не вірять йому.

Друге, це те, що вони відчувають зраду офіцерів, яких залишилося дуже мало, не через те, що вони не здалися в полон, а через те, що вони втекли. Для рядового сержантського складу відчувати зраду офіцерів — це сильно збиває. Коли вони відсидять у нас у полоні, і, можливо, повернуться додому, то будуть повністю деморалізованими, а не переможцями, для військових це велика травма.

Після того, як прийшов Шойгу (Міністр оборони РФ Сергій Шойгу — Ред.), він почав робити ребрендинг армії, малюючи образ "армії переможців", але реальність показує зовсім іншу армію. Країна, яка зазнала найбільшого горя від Путіна — Росія, і їм треба усвідомити, що "король голий".

Що стосується вбивств, серед полонених багато молодих хлопців, яким 19-25 років. Вірогідно, це в них були перші випадки вбивства цивільного населення. Як змінюється психіка військового, який вбиває беззахисну людину, жінку, дитину?

— Людині не притаманно вбити людину, тим паче — жінку, дитину, це не закладено в нашій природі. Крокодил їсть антилопу не тому, що її ненавидить, а тому що він хоче їсти. Є велика різниця між вбивством і виживанням: ми не вбиваємо ми знищуємо живу силу противників. У них інша психологія — вони свідомо стріляють по цивільному мирному населенню і це ніколи не може пройти безслідно, адже в більшості з них будуть посттравматичні розлади, психологічні наслідки. Для них є добре те, що більшість із них ніколи не жили хорошим життям, і посттравма буде не такою сильною.

Ті, кому вдасться повернутися, чинитимуть дуже багато насилля, сімейного, побутового. Подібне ми бачили після Югославії, після подій на Балканах — це було потім насилля, яке найбільш часто реєстрували в світі, тоді було дуже багато серед цивільного населення втрат, і хорвати стали одними з найбільш головних експертів із попередження, бо було дуже багато біди.

Коли російські солдати повернуться додому, для суспільства це буде бомба уповільненої дії.