Стратегічна висота. Що відбувається в Лисичанську та чим важлива його оборона

Бої у Лисичанську: під обстрілами артилерії

На фото кореспондента AFP Аріса Мессініса — жінка похилого віку з розірваною, закривавленою рукою. Цю страшну травму мешканка Лисичанська Луганської області отримала 11 червня під час чергового обстрілу міста. Через значну перевагу в артилерії російська армія може "накривати" цілі його райони. І так кожного дня. І щодня гинуть мирні люди — люди похилого віку, діти. Днями голова Луганської ОВА Сергій Гайдай повідомив про смерть 6-річної дитини.

"Після звільнення в 2014-му (Лисичанськ перебував під контролем проросійських сил із середини травня по кінець липня) місто відновилося, стало красивим. Цієї весни воно перетворилося на руїни: адміністративні будівлі пошкоджені, будинки знищені, цілі вулиці зникли. Усе горить. Щохвилини чути гуркіт артилерійських снарядів", — каже волонтерка Христина Феціца. У червні вона вже кілька разів побувала на фронті, зокрема й у Лисичанську.

Христина показує фото та відео. На них — спустошені вулиці. У Лисичанську давно немає електрики, газу та води: жителі, які залишилися, їжу готують на вогнищі, а воду набирають у водоймах. Мобільного зв'язку теж немає, а отже, немає і зв'язку із зовнішнім світом.

"Це на перший погляд людей немає, але вони є у підвалах", — розповідає Фокусу Кирило Сазонов. У звичайному житті він — політичний експерт, а нині зі зброєю на передовій.

"Місто здається вимерлим. Учора сильно горіло, сьогодні пожеж менше. Щодня обстрілюють — то інтенсивніше, то менше. Але досі працюють кілька магазинчиків, черги стоять біля криниць, іноді люди пересуваються вулицею пішки або велосипедами. Люди в Лисичанську є (за оцінками влади, там сьогодні залишається приблизно 15 тисяч громадян зі 100 тисяч, які проживали раніше. — Ред.) Хоча ті, хто хотів поїхати і жити в Україні, вже давно поїхали, залишилися ті, кому все одно, або ті, хто відверто, називатимемо речі своїми іменами, чекає на росіян. Ідейні здають наші позиції, а пасивні сидять і чекають на Росію. І таких вистачає. Хтось каже: невже їх так багато? Ні, їх не багато, вони просто залишилися", — каже Кирило.

Карта бойових дій навколо Лисичанська

Лисичанськ — останнє місто Луганської області, яке повністю контролює українська армія. Розташоване воно серед лісів, пагорбів і вугільних шахт на березі Сіверського Дінця, навпроти Сєвєродонецька, за який уже третій тиждень тривають запеклі вуличні бої, 70% його території контролюють росіяни.

Сєвєродонецьк — один із напрямків, звідки війська РФ могли б наступати на Лисичанськ. Але зараз для них завдання ускладнилося. Останній, третій міст, що веде із Сєвєродонецька в Лисичанськ, підірвано 13 червня.

"Навіщо росіяни підірвали мости — незрозуміло. Тобто ми розуміли, що це могло статися, але навіщо? Якщо вони думають про захоплення Лисичанська, то прагматичнішим було б залишити мости для кращої логістики, — каже Фокусу військовий експерт Дмитро Снєгирьов. — Та й взагалі наявність контрольованих мостів давала б деякі переваги, але тепер росіяни повинні будуть форсувати річку. Чим це закінчиться, можна судити за Білогорівкою і Серебрянкою (у середині травня російська армія уже намагалась форсувати Сіверський Донець і змушена була відступити. — Ред.) Тоді було знищено до ста одиниць важкої бронетехніки".

Якщо Сєвєродонецьк не надто важливий з військового погляду (але важливий швидше з політичного — втрачаючи контроль над ним, Україна втрачає контроль над ще більшою частиною Луганської області, що дозволяє РФ заявити про наближення до мети — вихід на адміністративні кордони), то Лисичанськ — навпаки. Він розташований вигідно — на висоті. З одного боку — річка, з іншого — дорога на Бахмут. З високого берега можна забезпечити спостереження і вести вогонь по Сіверському Дінцю.

Лисичанськ не в оточенні

Кирило Сазонов зараз у Лисичанську. Він каже: ситуація у місті досить важка, але контрольована. Противник наступає з кількох сторін.

"Зараз росіяни зосередилися на здійсненні своєї давньої мрії — відрізати Збройні Сили України в Лисичанську від великої України з боку Попасної. Вони намагаються перекрити дорогу для підвезення постачання, продуктів, боєкомплекту та можливості евакуації поранених, замкнути так нас у котлі та вийти на адміністративні кордони Луганській області. Але вони вперлися в наші сили в Тошківці. Біля цього села кілька разів на день ворог намагається штурмувати українські позиції, і зазнає великих втрат, тільки за перший день він втратив сім-вісім БМП, два танки і понад вісімдесят осіб особового складу. Противнику не вдається вийти з того боку на Лисичанськ", — розповідає Сазонов.

Наступають росіяни і з боку Привілля (місто у складі Лисичанської міськради на заході Луганської області), але теж безуспішно, кажуть експерти.

"Крім того, росіяни намагаються встановити вогневий контроль над трасами Лисичанськ-Бахмут і Лисичанськ-Золоте, але про перерізання не йдеться, — запевняє Снєгирьов. — Нещодавно на трасу Золоте-Лисичанськ кинули ПВК "Вагнер", вони не змогли її взяти під контроль. Після з'явилися офіційні повідомлення, мовляв, не дуже й хотіли. Насправді — отримали відсіч".

Хто штурмує Лисичанськ. Вагнерівці, донські козаки та далекосхідні призовники

Мабуть, зараз у районі Сєвєродонецька та Лисичанська сконцентровані найбільші сили армії РФ. За повідомленнями українського Генштабу, туди перекидаються усе нові й нові батальйонні тактичні групи.

"Втрати не рахують, ломляться вперед. Таке враження, що десь за рогом причалив пором і з нього йде безперервна хвиля. Кидають усі резерви. У нас теж є втрати, поранені. Але вони втрачають багато вбитих, але йдуть і йдуть — сил багато", — каже Кирило Сазонов. Він розповідає, що в Лисичанськ прориваються ворожі диверсійно-розвідувальні групи.

"Але ми відповідаємо досить жорстко, — каже Сазонов. — Поки що всі їхні спроби вийти з боку Попасної на Бахмут закінчуються однаково — отримують міцно. Ми спостерігаємо, як щотижня у них відбувається ротація. Заходять не лише нові солдати, а й нові командири нижчої ланки. Тоді змінюється тактика. Але всі й завжди починають з бадьорого наступу вночі: щасливі, впевнені, накачені пропагандою, що тут ми вмираємо, не чинимо опір, залякані, йдуть уперед усіма силами — одержують відсіч, втрачають багато людей".

За словами Сазонова, мобілізованих з окупованих територій серед тих, хто наступає, стає все менше: "Ми бачимо документи вбитих. Слов'янське прізвище — приблизно кожне десяте, 90% жителів Зауралля з іменами, які ми з першого разу не можемо вимовити. Із Сибіру та з Далекого Сходу вони женуть людей боротися за "російський Донбас". Генерал, якого тут убили два тижні тому (йдеться про загибель генерал-майора російської армії Романа Кутузова. — Ред.), формально командував 1-м армійським корпусом "ДНР", а реально виконував обов'язки командира 5-ї загальновійськової армії, яка дислокувалася в Уссурійську".

Свою регулярну армію Росія в районі Сєвєродонецька та Лисичанська використовує менш активно. Військовослужбовці РФ йдуть у другому ешелоні, щоб зменшити кількість втрат. Втрати — основний демотивувальний фактор.

Основну ударну функцію взяли він бійці ПВК "Вагнер". Про це зазначає й Дмитро Снєгирьов, військовий експерт. Він пояснює: поряд із ними йдуть представники так званих армійських корпусів "ЛДНР", мобілізовані. "Серед них багато "добровольців" із території Росії. Щотижня їх прибуває від тисячі до півтори людей. Це накачені пропагандою люди, готові вмирати за цей "російський Донбас". Серед них є й представники різних козацьких формувань, зокрема Оренбурзького військового козачого товариства, військового козацького товариства "Всевелике військо Донське". Усього — понад чотири тисячі людей", — додає він.

Завдання з утримання Сєвєродонецька та Лисичанська

"Основне завдання сєвєродонецького та лисичанського гарнізонів — максимальне відтягування російських сил на себе. Необхідно максимально довго утримувати ці території, щоб потім відійти на підготовлені позиції, зміцненням яких зараз займається українська армія, — розмірковує Дмитро Снєгирьов. — А ще треба підтягнути свіжі сили і виграти час для переозброєння. Зараз ще у росіян перевага в засобах ураження і живій силі. Поки що є всі передумови для довгострокової оборони міст. Досвід Маріуполя говорить про те, що це може зайняти якийсь час".

Окрім іншого, експерти кажуть: не треба розглядати Сєвєродонецьк і Лисичанськ окремо від подій, що розвиваються на півдні, у Херсонській області. Оборона Сєвєродонецька дає можливість українським силам наступати в інших напрямках: форсувати річку Інгулець та вести деякі наступальні дії у бік Нової Каховки. Також є можливість діяти на ізюмському напрямі.

Снєгирьов зауважує: зараз тактика росіян змінилася.

"Раніше це були лобові удари, як у Рубіжному та Попасній — вони по два місяці штурмували місто, але зараз йдеться про флангові охоплення. Вони криють усе артилерією, — продовжує військовий експерт. — Раніше працювали "Піонами", "Гіацинтами", а зараз привезли нову російську розробку — самохідні артилерійські установки "Малки". Але таких на озброєнні російської армії всього 60 штук. Також працюють осколково-фугасними снарядами, щоб досягти максимальних руйнувань. Для обстрілу прифронтової Врубівки російські війська використовували важку вогнеметну систему "Солнцепек" — страшну термобаричну зброю. Використовують фронтову авіацію. Працюють як гелікоптерами з території луганського аеропорту, так і з РФ. Тобто використовують тактику випаленої землі".

Щоправда, експерт зазначає, що в росіян закінчується боєкомплект — змінився калібр, а із Забайкалля йдуть 12 вагонів із боєприпасами. "Така логістика свідчить про те, що ближче до Лисичанська все вже може закінчуватися", — підсумовує він.