Бої, як у Сталінграді. Особливості оборони Сєвєродонецька та три завдання ЗСУ

З 24 лютого Сєвєродонецьк під вогнем

Сєвєродонецьк — типове для сходу України місто. Виникло в радянські часи на місці селища, в якому мешкали працівники найбільшого хімічного комбінату "Азот" (в останні роки належав олігарху Дмитру Фірташу), підприємства, яке виготовляло азотні добрива. Назву отримав від розташованої поруч річки Сіверський Донець.

Після захоплення військами РФ та її проксі-силами Луганська у 2014 році, Сєвєродонецьк ненадовго опинився на непідконтрольних уряду України територіях, а після звільнення став адміністративною столицею області. До 24 лютого 2022 року в місті було майже 100 тисяч мешканців.

Обстріл Сєвєродонецька почався 24 лютого з повітря: тоді російська армія завдала ракетного удару по місцевому аеропорту. Волонтер Аріф Багіров, з яким розмовляє Фокус, згадує: містяни побачили чорний дим і подумали, що цього разу війна буде справжньою.

Уже на початку весни Сєвєродонецьк став свідком масового обстрілу з артилерії та систем реактивного залпового вогню "Град". 8 березня снаряди прилетіли в район вулиці Курчатова, до дитячого садка. Від хаотичних обстрілів загинули десятеро місцевих жителів. З кожним днем кількість обстрілів зростала.

Волонтер каже, що навесні 2022 року в Сєвєродонецьку могли загинути приблизно тисячі містян — серед міста з'явилося багато могил.

"З початку травня, коли росіяни підтягнули сили з київського напрямку, почалося пекло. Ми вже навіть волонтерити не могли: голову не піднімеш, обстріли по всіх районах. Раніше локально обстрілювали, ми знали, що якщо працюють по одній ділянці, значить, на іншій можна їхати... Але в середині травня вже ніяких "вікон" для поїздок не було. Незабаром я подумав: міномети — це був лише дитячий садок, з'явилося щось "супердзижчальне". Неможливо було сховатися навіть у підвалі. Одну місцеву жінку осколком дістало навіть там", — розповідає Фокусові волонтер. Він до останнього не залишав рідний Сєвєродонецьк, допомагаючи місцевим жителям.

"Я це місто будував, хочу тут і померти"

Востаннє Аріфу вдалося зв'язатися з колегами, які залишилися у Сєвєродонецьку, 1 червня. Тоді він дізнався, що штурмують гуманітарний штаб: "Зв'язок був через Starlink, але зараз він знищений чи потрапив не в ті руки. Тому інформації немає. Знаю, йдуть жорстокі міські бої, через мій Сєвєродонецьк проходить лінія фронту".

Сьогодні у місті — не більше десяти тисяч мешканців. Частина виїхала на підконтрольні уряду України території, інша — в окупацію чи Росію.

"Дивишся — місто порожнє, а заходиш у підвал, а там десятки, а то й сотні людей ховаються. Залишилися пенсіонери, є молодь, з дітьми, — продовжує волонтер. — Я всі три місяці тільки тим і займався, що питав: чого ви чекаєте? Хтось казав, що боїться їхати, у когось немає фінансової можливості та віри в те, що їх десь безкоштовно приймуть, нагодують. Пенсіонери мені відкрито казали: "Аріф, я це місто побудував, я хочу тут і померти, не заважай мені". І що я скажу? Поки міг, чимось допомагав — ліками, продуктами, котиків годував. Якщо це їх останні дні, намагався покращити".

Майже всі місцеві жителі перебувають у підвалах. Декілька сотень — у бомбосховищах "Азота". Туди перебралися люди з нових районів, бо їхні помешкання повністю зруйновані.

"Інфраструктурно місто знищене. Воно без ознак життя — немає електрики, газу, води, зв'язку. А будинки стоять. Ну як стоять? Коробки. Десь наполовину зруйновані. Коли перестали працювати пожежники, квартири вигоріли повністю. Влучило в одну з них, спалахнули інші, вогонь пішов по всьому будинку. Сєвєродонецьк — мертвий. У нього кров не циркулює, нервова система не функціонує, мозок помер. Повертатися людям нікуди, і росіянам взяти з нього нічого. Але вони так люблять, це їхній стиль — звільнили, називається, повністю. Вони ж прийшли вбивати і знищувати все в нуль. Подивіться на Попасну та Рубіжне. Від них нічого не залишилося", — каже волонтер.

За словами Аріфа, виїхати із Сєвєродонецька неможливо. За трасу, що з'єднує Лисичанськ із Бахмутом, йдуть бої. Сам Багіров встиг проскочити буквально в останній день — 21 травня сів на свій велосипед і проїхав на ньому 65 кілометрів.

"Спочатку там просто були артилерійські дуелі, а потім почали виходити диверсійні групи, я б потім і не смикався. Снаряд витрачати на мене ніхто б не став, а з посадки зі стрілецької легко б підстрелили", — припускає співрозмовник.

Оборона Сєвєродонецька: міські бої, як у Сталінграді

Російська армія увійшла в Сєвєродонецьк ще на початку минулого тижня, у різні дні під її контролем опинялися від 50% до 70% міста. Спочатку британська розвідка попереджала: навколо Сєвєродонецька сконцентрована велика кількість військ та артилерійських знарядь; мабуть, росіяни незабаром візьмуть під свій контроль не лише Сєвєродонецьк, а й усю Луганську область, хоч би як дорого їм це не коштувало.

Декілька днів тому прогноз змінився: Збройні Сили України провели у Сєвєродонецьку успішні контратаки, зумівши зупинити просування російських сил.

"Ситуація змінюється постійно. Там як у Сталінграді: кожна вулиця переходить з рук у руки. І так буде продовжуватися доти, доки одна зі сторін не видихнеться. Але поки що в нас більше сил і засобів утримувати Сєвєродонецьк, ніж в армії РФ. Росіяни що в полі, що в місті воюють однаково — за принципом вогневого валу: вперед пускають артилерію та авіацію, коли вона все знищує, вони йдуть у наступ. І з ними така тактика грає злий жарт. Коли їхній контрнаступ українські сили зупиняють, їм немає за що зачепитися — вони відкочуються назад. І тоді якщо наші переходять у контратаку, то вони женуть їх до першого оборонного рубежу", — каже Фокусу військовий експерт Олег Жданов.

Водночас кількість артилерійських систем в української сторони не дозволяють поки що тримати супротивника на відкритій місцевості. Тому командування ЗСУ вирішило вести складні міські бої.

"Росіянам непросто. Наші сили виглядають більш підготовленими до таких контактних боїв в урбанізованих районах: вони намагаються завдати максимальних втрат противнику та максимально зберегти життя наших військових. Що дозволило призупинити російський наступ", — каже Фокусу Олександр Мусієнко, керівник Центру військово-правових досліджень.

Три завдання ЗСУ в Сєвєродонецьку

На сьогодні, за оцінками Олександра Мусієнка, українська армія має три завдання:

• По-перше, зміцнитись на тих позиціях, де це можливо. Швидше за все, в промзоні заводу "Азот", і звідти, чекаючи на резерви, які весь час підходять, постаратися виходити в контратакувальні рейди з метою завдати супротивникові якомога значніших втрат.
• По-друге, утримати фланги на північ і південь від Сєвєродонецька, щоб запобігти оточенню міста.
• По-третє, не дати припинити логістичне забезпечення українських сил, тобто не втратити контроль над трасою Лисичанськ-Бахмут, по якій йде постачання українських військових і донедавна точилася евакуація цивільних.

І перспективи Збройні Сили мають. Навіть незважаючи на те, що деякі операції не дають очікуваних результатів.

Насамперед, це відбувається через обмежені резерви росіян. Противнику доводиться перекидати підрозділи з інших ділянок фронту. До того ж, кількість не означає якість. Російські сили біля Сєвєродонецька складаються з регулярних військ РФ і сил, мобілізованих на окупованій території, які погано підготовлені.

"Використання проксі-піхоти для операцій із зачистки міст — це російська тактика, яка раніше застосовувалася в Сирії, де Росія задіяла 5-й корпус сирійської армії для нападу на міські райони. Такий підхід, ймовірно, вказує на бажання обмежити втрати, завдані регулярним російським силам", — наголошується у звіті британської розвідки.

Регулярні російські війська використовують мобілізованих у Донецькій і Луганській області як живий щит. За їхніми спинами стоять російські війська. І вже відомо, що виникають конфлікти: наприклад, мешканці Донецької області відмовлялися йти воювати в Луганську.

Битва за Сєвєродонецьк. Військовий і політичний задум Росії

Росія намагається реалізувати свій задум щодо повного захоплення Сєвєродонецька, а потім і Лисичанська.

"Сьогодні утримати Сєвєродонецьк — не стільки військове завдання, скільки політичне. Якщо ми втратимо контроль над Сєвєродонецьком, а згодом — над сусіднім Лисичанськом, то втратимо контроль над усією Луганською областю. І росіяни подаватимуть це як свою символічну перемогу після значних невдач", — продовжує Олег Жданов.

Такий стан справ дозволив би Кремлю заявити про прогрес у досягненні заявленої мети щодо "звільнення" Донбасу.

А ще війська РФ хочуть взяти паузу, щоб поповнити свої сили за цим напрямом і за іншими, просуватися на захід, у бік Краматорська — адміністративного центру в Донецькій області, який також хоче захопити російська армія.

Експерти зазначають, що з військового погляду Сєвєродонецьк не має якогось важливого значення.

"Лисичанськ має більш ефективне та вигідне становище у плані географії місцевості. З одного боку — річка, а саме місто знаходиться на вищому березі, з нього обстрілювати заплаву річки можна зверху вниз", — пояснює Жданов.

Протриматися ще тиждень

Олександр Мусієнко припускає, що можливий тактичний відступ Збройних Сил України, якщо наша сторона побачить, що оточення не вдається уникнути або це необхідно для вирівнювання лінії фронту.

"І тоді, можливо, українська армія зможе отримати кращі позиції, вигідніші, у тому ж Лисичанську, щоб продовжувати захист і переходити до контратак, — каже керівник Центру військово-правових досліджень. — Росіяни також розуміють, що якщо вони змусять українські сили відступити, то перед ними знову виникне перешкода — річка, яку доведеться форсувати".

Закрити кільце росіяни не можуть, бо ми використовуємо всю артилерію, яка прийшла із Заходу. Вона потужніша та точніша. У цьому впевнений Жданов: "І якщо ми протримаємося ще тиждень, то прийде додаткова зброя. З військової бази США в Європі вже їдуть в Україну реактивні системи залпового вогню HIMARS і боєприпаси до них. І це до початку реалізації програми Lend-Lease, постачання згідно з якою будуть через кілька тижнів. Якщо HIMARS через кілька днів опиняться в районі Сєвєродонецька, то ситуація різко змінюватиметься на нашу користь. На сьогодні відомо, що США дають чотири. Ще три ракетні системи M270 MLRS, виробництва США, обіцяє Великобританія. І тоді ми можемо зламати прогноз британської розвідки. Сєвєродонецьк можна утримувати за рахунок цих реактивних систем, використовуючи їх дальність до 80 кілометрів. За допомогою цих систем ми почнемо громити постачання росіян. Тоді натиск російських військ може ослабнути, а в нас будуть додаткові сили, щоб утримувати Сєвєродонецьк".

Експерти кажуть, що утримати Сєвєродонецьк дуже важливо для української армії, але навряд чи після цього вона піде в наступ. А якщо й піде, то на іншій ділянці — на захід від Лимана, в районі Ізюма, щоб вирівняти лінію фронт. Тоді загрозу оточення було б знято.