Последний кризис в Косово, или Что Европа сделала неправильно на Балканах

Суверенітет — це абстрактне поняття, на відміну від номерних знаків. Фокус переклав новий текст Мая Б'єлоса, присвячений питанню свободи й демократії на Балканах.

Остання криза в Косові, або Ще одне нагадування про те, що Європа зробила неправильно на Балканах

Протягом останніх 15 років західні лідери й організації намагалися послабити напруженість між Косовом і Сербією, підтримуючи корумпованих "політиків за стабільність". Заради миру та спокою в регіоні західні країни підтримували чиновників у Белграді та Приштині, які обіцяли розв'язати суперечки шляхом діалогу та віддати перевагу європейській інтеграції союзництву з Росією. Натомість ці "стабілізатори" отримали міжнародну легітимність і свободу дій в управлінні своїми країнами. Це призвело до реального прогресу, наприклад, до інтеграції переважно сербського північного Косова в правову та політичну систему країни.

Однак лідери Белграда та Приштини використали цей прогрес для зміцнення свого міжнародного іміджу миротворців, уникаючи критики за недемократичну поведінку. Це дозволило їм накопичувати владу, розпалюючи націоналізм і ще більше підриваючи права людини та верховенство закону — дії, які унеможливлять реальний і міцний мир. У результаті після 11 років переговорів сербські та косовські лідери не нормалізували відносини, не наблизили свої країни до Європейського Союзу та не обмежили впливу Росії на Балканах. Натомість вони продовжують провокувати численні кризи низької інтенсивності, щоб забезпечити свою незамінність як партнерів із діалогу та миротворців.

Замість того, щоб звинувачувати Росію в бідах регіону чи множити невдалі стратегії, західні лідери мають зробити пріоритетом демократизацію Косова та Сербії. Також це передбачає демократизацію процесу діалогу між двома країнами під керівництвом ЄС, щоб зробити його прозорішим, підзвітнішим та інклюзивнішим. Оскільки Косово та Сербія значною мірою залежать від іноземного фінансування, фінансова підтримка має бути зумовлена створенням демократичних і мультиетнічних інститутів, які виконуватимуть наявні та майбутні мирні угоди.

Криза номерних знаків: чим незадоволені серби

11 років тому сербські та косовські лідери уклали в Брюсселі угоду про свободу пересування для сербів і албанців, які проживають у Косові. А проте Сербія вживає дискримінаційних заходів щодо власників автомобілів із косовськими номерами. У відповідь уряд Косова заборонив косовським сербам пересуватися на південь від річки Ібар без отримання нових національних номерів. Цього літа він знову закликав жителів муніципалітетів із сербською більшістю на півночі Косова отримати косовські номерні знаки та заявив, що сербські громадяни, які їдуть у Косово, мають отримати тимчасові в'їзні документи, видані косовською владою.

У відповідь серби в Косові, не згодні із заявами Приштини про повний суверенітет над їхнім регіоном, перекрили дороги, що ведуть до двох прикордонних переходів із Сербією. На щастя, кризу вирішили протягом кількох годин. За наявності сил НАТО й підтримки офіційних представників ЄС посол США в Косові попросив прем'єр-міністра Альбіна Курті відкласти введення нових заходів до 1 вересня. Коли він це зробив, місцеві жителі зняли барикади.

Косово та Сербія вже розв'язали питання з посвідченнями особистості, але проблема номерних знаків усе ще стоїть на порядку денному. Після чергового відстрочення косовські серби нібито мають до 31 жовтня замінити свої номерні знаки. У розмовах із автором деякі косовські серби пояснили, що вони вирішили бойкотувати нові заходи, оскільки інші зареєстрували свої автомобілі з новими номерами. Третя група застрягла в бюрократичній безвиході, оскільки не може отримати посвідчення особи, необхідні для попередньої реєстрації. Все це говорить про те, що наприкінці жовтня можуть виникнути нові проблеми.

Белград та Приштина: чому потрібно повернутися за стіл переговорів

Відразу після того, як косовські серби перекрили дороги, дипломати з Європейського Союзу, НАТО й США закликали офіційних осіб у Белграді та Приштині повернутися за стіл переговорів, щоб знайти стійке рішення. Але політичний діалог на високому рівні за сприяння Європейського Союзу зупинився на останні кілька років через відкриту ворожнечу між прем'єр-міністром Курті й президентом Сербії Александером Вучичем, а також рішення уряду Косова запровадити митний збір на товари із Сербії.

Це і є межа можливостей двостороннього діалогу без комплексного підходу. Із 2011 року Белград і Приштина уклали понад 20 угод для розв'язання низки конкретних проблем, що сприяло нормалізації їхніх відносин. Найбільшого прориву досягнуто завдяки Брюссельській угоді 2013 року, яка призвела до розпуску сербських інститутів у Косові, включаючи поліцію, судову систему та корпус цивільної оборони, поряд із інтеграцією муніципалітетів зі сербською більшістю в правову та політичну систему країни. Оскільки громада косовських сербів чинила опір цим крокам, вони стали можливими лише внаслідок серйозного тиску з боку Белграда, який включав як політичне насильство проти місцевого населення, так і гарантії з боку уряду Сербії.

Втішним призом за згоду на інтеграцію Белград також пообіцяв створити Асоціацію сербських муніципалітетів — орган, який дозволив би муніципалітетам із сербською більшістю в Косові отримати вищий рівень самоврядування. На сьогодні політики в Приштині відмовляються виконувати частину брюссельської угоди щодо асоціації, стверджуючи, що це призведе до створення ще однієї Республіки Сербської.

Усі подальші переговори між Белградом і Приштиною були зосереджені на встановленні повного суверенітету Приштини над усією територією Косова. Зрештою, діалог має завершитися підписанням юридично зобов'язувальної всеосяжної угоди й визнанням Сербією незалежності Косова. Однак сербська політична еліта розглядає будь-яку таку угоду з Приштиною як політичне самогубство. У результаті протягом майже десяти років посередники з ЄС дозволяли косовським албанцям і сербським політичним лідерам по-різному інтерпретувати свої угоди, що сприяло формуванню різних очікувань із обох сторін і зробило громадян двох країн не готовими до компромісів, які необхідні для довгострокової угоди. Так, діалог за посередництва ЄС дозволив сербським чиновникам зберегти обличчя та залишитися при владі, представивши свої компроміси як дипломатичні перемоги.

Важко буде продовжити інтеграцію сербської громади або встановити повний суверенітет Приштини без підтримки Белграда. Однак за відсутності інклюзивнішого процесу діалогу це матиме вигляд зради щодо косовських сербів, що або викличе реакцію місцевих, або змусить Белград зрештою відмовитися від цієї ідеї.

Сербські політики часто заявляють, що вони репрезентують інтереси косовських сербів на переговорах, але насправді Вучич прагне поглибити свій контроль над сербським населенням Косова. Він робить це через "Сербський список" — партію, яка має 10 місць у косовському парламенті й міністра в уряді. "Сербський список" також переміг на місцевих виборах у 2019 році, набравши понад 90 відсотків голосів сербів.

Деякі белградські лідери думок вважають, що "ці перемоги надали Вучичу сміливості вести переговори від імені багатьох сербів у Косові". Але навіть коли Вучич намагається придушити критичні голоси, невдоволення поступками, які Белград запропонував Брюсселю, лише зростає. Місцеві жителі стверджують, що "Сербський список" нічого не зробив для захисту інтересів сербів і навіть не поінформував про останні рішення уряду Косова.

Ситуація на Балканах: що далі?

Один з уроків кризи "Сербського списку" полягає в тому, що за відсутності функціонального й інклюзивного діалогу між політичними лідерами спалахи нестабільності й насильства залишаються цілком можливими. Нинішній діалог між Белградом і Приштиною — це процес, керований елітою, який проходить за зачиненими дверима в Брюсселі без участі громадян і громадянського суспільства.

Досі жоден із лідерів, які беруть участь, не виявив справжньої прихильності до створення національного консенсусу під час переговорів. Коли Альбін Курті прийшов до влади вдруге в лютому 2021 року, він заявив, що діалог із Сербією не є пріоритетом для його уряду. Замість виконання угод, досягнутих його попередниками, він наполягав на зміцненні міжнародної легітимності Косова. Це включає лобіювання членства в міжнародних організаціях і визнання з боку п'яти країн ЄС — Іспанії, Греції, Кіпру, Румунії та Словаччини, які поки не визнали Косово.

Європейський Союз і далі керує процесом, але європейські посередники представляють країни, які не визнають Косово та не мають високої довіри серед албанських громадян і політиків у Косові. Однак спеціальний представник ЄС щодо Белградсько-Приштинського діалогу очікує, що остаточну угоду про нормалізацію відносин між двома країнами досягнуть до виборів у Європейський парламент 2024 року. Дипломати ЄС вважають наступні два роки сприятливими для укладення юридично забов'язувальної угоди, оскільки дострокових виборів у Косово та Сербії не очікується.

Коротше кажучи, Європейський Союз чекає, що балканські "стабілізатори" знову виконають свої зобов'язання щодо Косова. Це потенційно небезпечна ситуація. Востаннє, коли Європейський Союз очікував від Сербії прогресу в розв'язанні косовського питання, він заплющив очі на демократію та верховенство закону. В результаті Сербія перейшла до автократії за Александара Вучича, а сама держава стала джерелом небезпеки для власних громадян і експортером нестабільності на Балканах. Після вторгнення Росії в Україну багато сербських громадян побоюються, що прагнення Заходу до стабільності за будь-яку ціну змусить Європу знову заплющити очі на авторитаризм. Це стало б серйозним ударом для громадянського суспільства, яке витратило майже 30 років на демократизацію Сербії та зміцнення верховенства закону.

Нині Косово демократичніше, ніж Сербія, і його уряд прозоріший. Але якщо Косово хоче вважатися повністю функціональною демократією, воно має гарантувати безпеку, правосуддя й основні послуги всім своїм громадянам, незалежно від їхньої етнічної приналежності. Також необхідно, щоб косовські лідери вкладалися в зміцнення довіри із сербами своєї країни, вирішували їхні проблеми та показували, що з ними поводяться як із рівними громадянами.

Демократія та верховенство закону, а не політики-стабілократи, є ключем до підтримки миру та стабільності на Балканах. Міжнародна спільнота має наполягати на законності й демократії як на передумові міцного миру між сербами й албанцями. Замість сприймати вторгнення в Україну як привід для компромісу щодо цих цінностей, його слід розглядати як приклад небезпеки, яку може становити для стабільності правління авторитарного лідера. Лише підтримуючи лідерів із демократичним потенціалом як у Сербії, так і в Косові, Захід може допомогти в створенні відповідальних інститутів, здатних реалізувати майбутні мирні угоди.

Про автора

Мая Б'єлос — старший науковий співробітник Белградського центру безпекової політики.