Українська тактика наступу – погляд з Ізраїлю

Українська армія не воює, як звичайна регулярна армія і не концентрує одразу всі свої сили. Атака починається на багатьох напрямках невеликими силами — росіяни просто не можуть зрозуміти, чи це звичайний рейд чи передвісник великої атаки.

Коли російський солдат бачить кілька одиниць української техніки, він думає, що це рейд і повідомляє про це (якщо взагалі він має можливість повідомити). Те саме бачать і на інших ділянках. Унаслідок ефір забитий купою спам-повідомлень про один танк тут, два ББМ там, три "Хамві" десь ще тощо. Старші командири такі повідомлення просто ігнорують: не буде ж командир батальйону чи полку відволікатися аж на цілий окремий танк чи кілька шалених багі. Мовляв, нехай на місцях і знищують їх власними засобами.

Насправді це все — частини великого наступу, і коли росіяни вже думають, що це не більше, ніж ДРГ, всі ці підрозділи об'єднуються в кулак і разом виходять на прорив і штурм. Повідомляти про це вже пізно, тому що порядки ворога вже громять і потрібно оперативно реагувати на ситуацію. А з оперативністю, гнучкістю та ініціативністю у росіян, як відомо, дуже великі проблеми.

Вирішити цю проблему могли б розвідувальні БПЛА у належній кількості та якості, але з ними у ЗС РФ все максимально паршиво.

ЗС РФ сліпі; їх розвідка нікчемна, а артилерія і далекобійні засоби ураження не вміють діяти на ураження рухомих цілей. Тобто, коли українські частини вже перейшли в атаку і мчать уперед, російським підрозділам просто нічим це крити. Гелікоптери й авіація теж не рятують, оскільки росіяни не вміють їх використовувати і постійно втрачають дорогі машини, уражені українськими ЗРК та ПЗРК.

Таке ось поєднання факторів плюс відсутність бойового духу російських солдат — усе це щоразу призводить український наступ до успіху та подальшої поетапної деокупації своєї території.

Важливо

Україна будуватиме систему безпеки на зразок ізраїльської: що це означає?