Швидкість та натиск. Три найуспішніші наступальні операції ЗСУ

Цього літа та восени ЗСУ провели низку блискучих контрнаступів, показавши й довівши всім, що заклик до повернення до кордонів 1991 року це не порожній звук, що Україна може повертати відібрані силою території, звільняти міста і рятувати своїх громадян. Напередодні нового року я хотів би ще раз нагадати про три по-справжньому блискучі наступальні операції ЗСУ.

Балаклійсько-Куп'янська наступальна операція

Ця операція вже увійшла до військових та історичних підручників і є блискучим прикладом наступальної операції. Востаннє щось таке за зухвалістю та розмахом проводила Армія оборони Ізраїлю в далекому 1973 році (мова про операцію "Абір-Лев"), тобто, половину століття тому.

Балаклійсько-Куп'янська наступальна операція розпочалася із загальної дезінформації ворога та з вкидів про те, що великий контрнаступ ЗСУ готують саме на півдні, на Херсонському напрямку. Цю тему форсували усі — від вищого керівництва до низових військових блогерів та оглядачів. Росіяни повелися на ці вкидання і стягнули на південь до 40 своїх батальйонів (до того ж до 20-30 батальйонів, які там вже були), включаючи ПДВ та морську піхоту, тобто найдосвідченіші та бойові частини. Цим вони послабили інші ділянки фронту і особливо — Харківський й Ізюмський напрямки. Не використати це було просто нереально.

Український бліцкриг розпочався 6 вересня і тривав лічені дні. 7 вересня оточили та звільнили Балаклію, а вже 9 вересня українські підрозділи підійшли до Куп'янська (пізніше звільнили і його), а 11-13 вересня вже звільнили Ізюм.

Цього вдалося досягти завдяки виявленню найслабшої ланки на лінії російської оборони. Слабкою ланкою виявились слабкі позиції з проросійських бойовиків ОРДЛО в один ешелон — без належного зв'язку і без резервів. Механізовані підрозділи ЗСУ безперешкодно вийшли на десятки кілометрів углиб, тим самим створивши для ізюмського угруповання ворога загрозу оточення. У результаті ворог біг, кинувши сотні одиниць справної техніки — включаючи танки і бойові машини. Цю подію згодом ще прозвали "кремлівським ленд-лізом".

Безперечно, ця операція — блискучий зразок військового мистецтва. Україна показала, що вона здатна проводити великі та складні наступальні операції стратегічного масштабу.

Лиманська операція

Ця операція фактично є продовженням і частиною Балаклійсько-Куп'янської наступальної операції, але варта того, щоб розглядати її як окрему самодостатню операцію, оскільки проводилася вона у складних умовах (форсування річки та охоплення міста по флангах) та при спробі утримати місто ворогом.

Якщо з Ізюма росіяни втекли, то Лиман вони намагалися утримати і в жодному разі не втратити місто. Це важливо, оскільки злі язики почали розповсюджувати байку, що, мовляв, втеча ворога з Харківської області — це все договірняк, а ЗСУ не здатні на великі та складні операції. Лиманська операція показала протилежне — навіть коли ворог запекло опирається, українська армія здатна провести операцію з деокупації міста. Причому не штурмуючи його в лоб (як це роблять росіяни), а охоплюючи його в кліщі й беручи ворога в оперативне оточення, мінімізуючи цим вплив на місто. Справді, ЗСУ звільнили Лиман із мінімальними пошкодженнями міської забудови, максимально знизивши загрозу цивільним.

Лиманська операція — гарний приклад того, як досвідчене та грамотне військове управління здатне приносити плоди та успіхи без руйнування цивільної інфраструктури та зайвих страждань тих, хто чекає на звільнення.

Контрнаступ у Херсонській області та звільнення Херсона

Коли стало відомо, що контрнаступ на Херсонському напрямку — це інформаційний вкид, який здійснюється для того, щоб росіяни стягнули туди якнайбільше сил, у цивільних, особливо тих, хто перебував під окупацією, залишився неприємний присмак покинутості. Мовляв, нібито їх використовували як приманку, а Херсон звільнений у найближчому майбутньому не буде. Це не було правдою, а реальність виявилася набагато складнішою, ніж могло здатися на перший погляд.

Операція з деокупації Херсона (а принагідно і всього правого берега Херсонщини) розпочалася ще рано влітку і тривала довгі місяці. Мета була — повністю розвалити логістику окупантів та перетворити перебування десятків їхніх батальйонів та тисяч їхніх солдатів у Херсоні та правому березі Дніпра з бойової сили на тягар. Позбавити їх не просто наступального потенціалу, а боєздатності взагалі.

Херсонське угруповання ворога забезпечувалося через три артерії: це дамба (і міст) у районі Нової Каховки та два мости в районі самого міста Херсон, автомобільний та залізничний. ЗСУ місяць за місяцем постійно завдавали ударів по цих мостах, зробивши їх фактично непридатними до використання, а оскільки логістика ЗС РФ ґрунтується лише на залізничному сполученні (і меншою мірою спирається на колісний транспорт), тисячі окупантів залишилися з логістикою, яка за фактом живила їх по краплі.

Росіяни не використовують (і не мають для цього засобів) постачання повітрям за допомогою великих вантажних вертольотів (як це роблять США, наприклад). Тому восени перед ними став вибір: або залишатися в Херсоні без постачання і під постійними ударами ЗСУ, втрачаючи свої найкращі кадрові частини, або здати місто і піти з правого берега Дніпра, проте зберегти частину своїх досвідчених частин. Вони обрали друге, хоч і покидали велику кількість техніки. "Кремлівський ленд-ліз" знайшов своє друге дихання — тепер уже на Херсонському напрямку.

Підбиваючи підсумки

Вищеописані операції — це найважливіша віха у російсько-українській війні. Вони показали, що ЗСУ здатні деокупувати свої землі та повертати назад великі міста із сотнями тисяч мешканців. Українська армія набула сили і показала те, як повернуть окуповані регіони Донбасу та захоплений півострів Крим. Погрози Росії виявилися простим струсом повітря, а її збройні сили — гнилим будинком, який тріскається і розсипається за належного та грамотного тиску.

Але разом з усім цим слід не забувати, що за будь-якими блискучими операціями та за кожним звільненим селом чи містом стоять легіони українських воїнів, їхня праця, героїзм та пролита кров. Що б жодна операція не була можлива без людей, бо армія України — це насамперед про людей. Як і прагнення і воля до звільнення захоплених територій, теж про людей і заради людей.

Важливо

Які нові виклики чекають на Україну після звільнення Херсона