Марна надія на мир: як президент Колумбії саботує власну армію

Менш ніж за рік після вступу на посаду президент Колумбії Густаво Петро зіткнувся із серйозною проблемою: кризою у сфері безпеки, яка загрожує відновленням конфлікту з Революційними збройними силами Колумбії (FARC) і поверненням до широкомасштабного насильства. На папері "Загальний мир", план Петро з досягнення територіальної та інституційної стабільності, являє собою практичне вирішення історичних проблем Колумбії. Він покликаний запропонувати всеосяжну та стійку дорожню карту для досягнення миру після закінчення збройного конфлікту, усуваючи фундаментальні причини насильства та нерівності. Однак на практиці концепція миру Петро є неповною, оскільки не бере до уваги, що роззброєння повстанських угруповань і підписання мирних угод є недостатнім без здійснення права держави на насилля для підтримання стабільності.

Фокус переклав статтю Альфонсо Камачо-Мартінеса про те, як Густаво Петро саботує національну армію.

У цьому контексті ставлення Петро до регулярної армії Колумбії докорінно суперечить його прагненням. За час його правління збройні сили постраждали від скорочення чисельності особового складу, недостатнього оснащення, зниження розвідувальних можливостей, недостатньої підготовки, некомпетентності цивільного керівництва та наслідків невигідних угод, від яких виграють кримінальні структури та страждають збройні сили.

Колумбійський уряд щонайменше п'ять разів намагався вести переговори зі збройними угрупованнями, перебуваючи в стані недостатньої військової потужності, і всі вони закінчилися невдачею. Наразі злочинні угруповання користуються безпечним притулком у Венесуелі, мають відносний військовий паритет або близькі до нього, а також отримують рекордні доходи від продажу кокаїну й інших видів незаконної діяльності. Отже, у них мало стимулів для ведення переговорів. Для Колумбії зараз не час іти на невигідні угоди з кримінальними структурами, погоджуючись на значні поступки та не отримуючи натомість нічого. Замість цього адміністрації Петро слід перебудувати систему військової розвідки та мобільності, поліпшити підготовку та набір особового складу, а також призначити ефективніше цивільне керівництво.

Думки, висловлені в цій статті, ґрунтуються на десятирічних спостереженнях і роботі з військовими, аналітиками, науковцями та політиками в Колумбії. Я, безумовно, критично ставлюся до нинішньої адміністрації. Але, як і у випадку з критикою попередніх адміністрацій, я сподіваюся, що висловлення конкретних побоювань щодо можливостей збройних сил зрештою зміцнить позиції уряду у розв'язанні проблем безпеки, що постали перед Колумбією.

Незадовільний стан армії

Попередник Петро, Іван Дуке, залишив після себе розкладені й ослаблені збройні сили. Петро успадкував цю проблему й швидко погіршив її, звільнивши досвідчених офіцерів, призначивши некомпетентне цивільне керівництво та спричинивши хвилю дострокових добровільних відставок офіцерів середньої ланки.

У приватних бесідах співробітники розвідувального апарату розповідають про проблеми, з якими вони стикаються за уряду Петро. Унаслідок нещодавнього рішення Кабінету Міністрів колумбійська армія цього року скоротила кількість тактичних розвідувальних підрозділів із 48 до 24. Раніше цього місяця відбулися переведення керівництва всіх армійських розвідувальних командувань, включно з контррозвідкою та бригадами армійської розвідки, що стало третьою перестановкою командирів менш ніж за рік. У сукупності це призвело до порушення спадкоємності, підриву морального духу, утруднення координації та затримки в ухваленні рішень.

Зокрема, значно знизився потенціал мобільності, що підтверджують бесіди з високопоставленими військовими чиновниками. Цього року пілоти налітали менше навчальних годин, до того ж часто на дуже старих платформах, схильних до аварій і механічних несправностей. На піку оперативної готовності Колумбії льотчик міг розраховувати на 100-120 годин нальоту за місяць. Сьогодні ж пілотам щастить, якщо вдається налітати 10 годин, до того ж жодна з годин не проходить уночі або в складних умовах, що імітують складну тактичну ситуацію введення та виведення військ. Погіршує ситуацію те, що підготовка пілотів ведеться в недостатній кількості, а підполковників і полковників набагато більше, ніж лейтенантів і капітанів, які нині літають. Такий дисбаланс у структурі ієрархії позначається на кар'єрному зростанні та призводить до зниження кваліфікації.

Ще однією проблемою є канібалізація гвинтокрилих машин на запчастини. Колумбійські вертольоти Мі-17 і "Антонов" повністю зняті з озброєння, що обмежує можливості великих перевезень. Кількість гвинтокрилів UH-60 Black Hawk, що колись становили основу парку колумбійської армії, скоротилася: для прикриття понад 1 млн кв. км є не більше ніж 14 одиниць. Накопичуються проблеми з навчанням і набором особового складу: за останні дев'ять місяців набір в армію скоротився приблизно на 50%, а кількість боєприпасів для навчання обмежена, що призводить до зниження боєготовності в умовах зростання втрат. Військові операції значно скорочуються, щоб пристосуватися до зниження ефективності, а це точний спосіб уникнути втрат, але сумнівний шлях до досягнення оперативних результатів.

За словами високопоставлених військових джерел, наступальні можливості Колумбії також ослаблені. Навмисно чи ні, але нинішня адміністрація позбавляє пріоритетності сили спеціальних операцій, що перебувають на вістрі боротьби з незаконними суб'єктами. Колумбія знизила рівень їхніх розвідувальних можливостей і мобільності, що фактично означає зниження ефективності. Це відбивається у втратах серед спецпризначенців, які збільшилися за останні вісім місяців, і в дедалі більшій кількості засідок проти регулярних військ.

Розплата за слабкість

На тлі цих обмежень для армії Петро ініціював низку невдалих угод про припинення вогню з Армією національного визволення (NLA), кланом дель Гольфо й дисидентами FARC. Попри зусилля Петро, всі три організації продовжують займатися вербуванням дітей, здирництвом, викраденням людей і наркоторгівлею. Відповідь уряду на ескалацію злочинності неадекватна та просто шкідлива. Петро заявив про намір платити злочинним угрупованням, щоб "вони не вбивали", і навіть пішов на те, щоб оголосити про можливе створення міжнародного донорського фонду для виплати компенсації Національній визвольній армії за припинення злочинних дій.

У результаті збройні формування стають дедалі сильнішими. Клан дель Гольфо здійснює територіальний контроль над 30% території Колумбії. У квітні він оголосив збройний страйк, унаслідок якого близько 250 тис. осіб понад місяць не могли вільно пересуватися по країні, зросла кількість вимагань, а також було завдано ударів по об'єктах громадської інфраструктури, включно з водопостачанням. На тлі оголошеної цього місяця нової угоди про припинення вогню Армія національного визволення продовжує напади на поліцію та, можливо, стоїть за нещодавнім вибухом автомобіля на армійському блокпосту. Угруповання, що відкололися від FARC, також продовжують активно діяти, що викликає різку критику з боку громадян і політиків. На початку цього року 22 з 32 губернаторів оголосили у Twitter протест під гаслом "свободи й порядку".

На практиці передбачувані двосторонні перемир'я Петро — це односторонні відмова держави від застосування сили. Після його першої заяви про припинення вогню на початку цього року Національно-визвольна армія швидко спростувала згоду на перемир'я, а безперервне насильство з боку клану дель Гольфо в підсумку змусило Петро віддати наказ про відновлення "наступальних військових операцій". Зростання насильства навіть змусило одного з колишніх командирів FARC забити на сполох, заявивши, що початкова мирна угода перебуває під загрозою. За іронією долі, дисиденти FARC практично повністю проігнорували угоду про припинення вогню, так що Петро був змушений відновити військові операції проти них наприкінці травня.

Незадовільні результати цих відновлених операцій свідчать про втрату військовими оперативного потенціалу, що відображає недоліки, які лежать в основі нинішньої стратегії адміністрації в галузі безпеки. Унаслідок описаних вище проблем колумбійським підрозділам не вдалося ефективно повторно атакувати цілі, і вони зазнають труднощів із застосуванням сили в ізольованих районах. Замість цього операції мають спорадичний характер, що свідчить про глибокі організаційні, розвідувальні й оперативні недоліки.

Нова політика безпеки

Усе це відбувається в контексті нової політики безпеки, оголошеної міністром оборони Іваном Веласкесом навесні цього року. Згідно з нею, в оборонній стратегії Колумбії відбувається відхід від "дорогих цілей", таких як захист населених пунктів, боротьба з вирубкою лісів і поліпшення стану збройних сил. Від переслідування організованих збройних угруповань відбудеться перехід до надання гуманітарної допомоги в регіонах, які постраждали від злочинної діяльності. У боротьбі з наркотиками уряд переключився зі знищення незаконних посівів на посилення заходів із припинення незаконного обігу, ліквідацію кокаїнових лабораторій і переслідування нелегальних фінансових потоків. Однак усі ці заходи потребують потужної мобілізаційної та розвідувальної складової, якої зараз гостро бракує. Водночас виробництво кокаїну перебуває на піку: поставлено нові рекорди з припинення незаконного обігу, але й обсяги виробництва вражають уяву.

Ця безпекова стратегія має й міжнародну складову, в якій Венесуела із загрози перетворилася на "стратегічного союзника з безпеки". Попри цей ребрендинг, шлях до безпеки неможливий, якщо злочинні угруповання продовжуватимуть безперешкодно проникати через кордон. Велике занепокоєння викликає оприлюднення факту обміну розвідувальними даними між Колумбією та Венесуелою під виглядом боротьби з транскордонною організованою злочинністю. Колумбійський уряд стверджує, що йдеться лише про розвіддані, зібрані колумбійськими спецслужбами, і не враховує інформацію, передану Колумбії Сполученими Штатами. Це навряд чи заспокоїть Вашингтон.

Замість того, щоб за будь-яку ціну йти на переговори, Петро має зробити більше для збереження сили державного примусу. Для подолання кризи, що насувається, Петро повинен відновити основу логістики та розвідки, яка забезпечувала військові успіхи в минулому, поліпшити підготовку та навчання військовослужбовців, а також налагодити партнерські відносини з іншими урядами, щоб допомогти країні оновити обладнання й техніку. Не маючи потужного збройного потенціалу, Колумбія перебуває на межі втрати найважливішої можливості для досягнення миру. Якщо цей курс не буде виправлено, то на Колумбію, найімовірніше, чекає нова епоха насильства.

Про автора

Альфонсо Камачо-Мартінес (@RenaissanceAlf) — науковий співробітник Інституту міжнародних досліджень Міддлбері з питань трансформації конфліктів імені Кетрін Вассерман. Він займається оцінкою ризиків і загроз, працюючи над питаннями безпеки зі службовцями ССО в Латинській Америці й інших регіонах світу.

Важливо

Східний похід Піднебесної. Чому для Латинської Америки "Захід" — це Китай, а не США