Тактика удушення. Чому для Тайваню головна загроза — не вторгнення Китаю

Що становить найбільшу загрозу миру і стабільності в Тайванській протоці? Для дедалі більшої кількості аналітиків і офіційних осіб у столицях різних країн світу відповідь очевидна: вторгнення або блокада Тайваню Народно-визвольною армією Китаю.

Фокус переклав статтю Джуда Бланшетта і Бонні Глейзера про головну загрозу для Тайвані.

Такі побоювання небезпідставні. Відкрита військова загроза з боку Китаю постійно зростає з 2016 року, коли китайський уряд перервав офіційні контакти з Тайбеєм після інавгурації Цай Ін-вен на посаду президентки. Китайські військові регулярно проводять навчання в Тайванській протоці, щоб продемонструвати рішучість і вдосконалити свої можливості щодо захоплення і контролю Тайваню. Спільні повітряні та морські навчання, які Народно-визвольна армія провела після поїздки спікерки Палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі на Тайвань у серпні 2022 року, багато хто розцінив як репетицію блокади. І хоча китайський лідер Сі Цзіньпін не називав точних термінів вторгнення на Тайвань, в авторитетних заявах і документах чітко простежується загроза застосування військової сили для примусу до "возз'єднання", якщо Пекін дійде висновку, що у нього немає інших варіантів.

Підготовка до можливого вторгнення або блокади, включно із забезпеченням Тайваню і США можливостями для стримування і поразки китайських збройних сил, залишається вкрай важливою. Дійсно, будь-який ефективний підхід до підтримання миру і стабільності в Тайванській протоці виходить з того, як китайська компартія оцінює засоби і рішучість США відповісти на китайський військовий напад.

Однак, хоча вторгнення і є найбільш логічним сценарієм, ми не вважаємо його найвірогіднішим, до того ж розглядати його завжди доводиться ціною відволікання уваги від короткострокових і найближчих викликів миру і стабільності в Тайванській протоці. Пекін прагне змусити Тайбей почати офіційні переговори про "возз'єднання" і для досягнення цієї мети проводить дедалі агресивнішу кампанію політичного, психологічного, економічного та дипломатичного примусу в "сірій зоні", спрямовану на те, щоб громадяни Тайваню почувалися безсилими, розділеними та ізольованими. Якщо Китай зможе помітно підірвати довіру до підтримки та допомоги в забезпеченні безпеки з боку США і водночас продемонструвати народу Тайваню, що в його уряду немає ні бажання, ні можливості відповісти на китайський тиск, то вторгнення навіть не знадобиться.

Ба більше, те, як Пекін "відрізає хвіст по шматочках" сьогодні, віщує ще більшу проблему завтра. Послідовна й успішна кампанія економічного примусу та інформаційної війни дає китайському уряду можливість формувати стратегічний ландшафт можливого майбутнього конфлікту. Наприклад, китайська компартія спробувала використати "провокацію" у вигляді візиту Пелосі для стирання осьової лінії в Тайванській протоці та нормалізації повітряних і морських операцій до кордону прилеглої зони, що простягається на 24 морські милі від берегової лінії Тайваню. Небажання США і Тайваню агресивно протистояти примусу в пороговій частині спектра призведе лише до того, що китайська компартія почуватиметься впевнено, роблячи ще більш агресивні кроки. Таким чином, стримування в "сірій зоні" є не окремим заходом від запобігання блокади або вторгнення, а радше важливим початковим кроком у цьому напрямку.

Хоча США і Тайвань повинні продовжувати приділяти основну увагу нарощуванню військового потенціалу, їм також слід розробити агресивну кампанію з протидії активності Китаю в "сірій зоні". Така кампанія має включати в себе підвищення толерантності до дій у відповідь проти Китаю, активніші зусилля з викриття китайських ініціатив, які зараз здебільшого залишаються в тіні, та активізацію боротьби з китайською інформаційною війною.

Визначення "сірої зони"

Що таке "сіра зона"? В одній із доповідей Центру стратегічної та міжнародної безпеки "сіра зона" визначається як "спірна царина, що знаходиться між звичайним державним управлінням і відкритою війною", на якій суб'єкт намагається отримати переваги та вигоди, не "переступаючи порога, що веде до відкритої війни". Можливо, найпростіше визначення – це політична стратегія, спрямована на отримання економічних, військових, дипломатичних або політичних переваг, не спричиняючи дорогої і прямої відповіді з боку противника. Тоді як великі акції в "сірій зоні" привертають увагу ЗМІ, як, наприклад, реакція Народно-визвольної армії на минулорічну поїздку Пелосі на Тайвань, накопичення незначних вигод за рахунок тонких дій може мати не менш згубні наслідки. Саме такої стратегії дотримується Пекін щодо Тайваню впродовж десятиліть, прагнучи викликати психологічний розпач і переконати уряд Тайваню розпочати офіційні політичні переговори про входження острова де-юре до складу КНР. Хоча у відносинах між двома країнами були періоди відносної стабільності та поліпшення відносин, наприклад, під час президентства Ма Інцзю від Націоналістичної партії або Гоміньдану (2008-2016 рр.), з 2016 року китайський уряд використовує цілу низку інструментів примусу, включно з дезінформацією, когнітивною війною, економічним і дипломатичним тиском, кібератаками, діяльністю "єдиного фронту" та військовими операціями в розпізнавальній зоні ППО Тайваню.

Розглянемо дезінформацію. У червні офіційний представник КНР Чжу Фенлянь заявив, що США готуються "кинути" Тайвань, перетворивши його на "мінне поле" і "склад боєприпасів". За іншою версією, США прагнуть спровокувати війну в Тайванській протоці, щоб захистити свій регіональний вплив від зростаючої китайської могутності, і тайванці мають побоюватися стати американським "гарматним м'ясом". Звісно, самі по собі такі думки не є "дезінформацією", і на Тайвані є чимало тих, хто самі по собі дотримується подібних поглядів. Але масштаби і координація цих наративів вказують на пряме китайське інсценування. І що ще більш тривожно, ця інформаційна кампанія сприяє поширенню "скептицизму до Америки" (疑美论) і супутньому зниженню віри в те, що США прийдуть на захист Тайваню, про що свідчить низка останніх опитувань на острові.

Китайський уряд також використовує свої глибокі економічні зв'язки з Тайванем для здійснення впливу на певні політичні групи на острові. На початку цього року Міністерство торгівлі КНР розпочало "розслідування торговельних бар'єрів" щодо більш ніж 2 тисяч імпортованих з Тайваню товарів, які, на його думку, не відповідають вимогам Світової організації торгівлі. Політичний характер цього розслідування був лише злегка завуальований, оскільки воно має завершитися 12 січня 2024 року, тобто лише за день до того, як тайванські виборці прийдуть на виборчі дільниці, щоб обрати нового президента. Ці заходи доповнюють попередні фактичні заборони на імпорт ананасів, цукрових і воскових яблук, риби групер і манго, які входять до переліку основних експортних товарів Тайваню до Китаю та вирощуються на півдні Тайваню, що історично є оплотом правлячої Демократичної прогресивної партії. Пекін також натякнув, що може скасувати Рамкову угоду про економічне співробітництво, яка була підписана за президентства Ма і передбачала значне зниження тарифів для майже 600 тайванських товарів, що надходять на китайський ринок. Хоча такий крок матиме відносно обмежений вплив на економіку Тайваню загалом, він, тим не менш, є неприкритою спробою змістити політичні уподобання напередодні президентських виборів 2024 року.

У лютому несподівано обірвалися два підводні кабелі, що з'єднують тайванський острів Мацзу, що призвело до зриву доступу в Інтернет для майже 14 тисяч жителів острова. Хоча Тайбей утримується від офіційних звинувачень на адресу Пекіна, широко поширена думка, що в обриві кабелів винне китайське риболовецьке судно і вантажний корабель. Крім того, на острові Мацу різко зросла кількість китайських земснарядів, що працюють біля його берегів, а також у водах, розташованих поблизу осьової лінії Тайванської протоки. За наявними даними, тільки 2020 року берегова охорона Тайваню зіткнулася з понад 4 тисячами китайських земснарядів і транспортних засобів, що їх супроводжують, для перевезення піску. Подібні дії не тільки буквально змінюють територію навколо Тайваню, а й є потужним політичним сигналом для мешканців острова Мацзу і прилеглого острова Кінмен про те, що Китайська Народна Республіка домінує у водах, що оточують Тайвань.

Усе це лише поверхово характеризує набір інструментів примусу китайського уряду, що розширюється. Серед інших напрямів – використання правових та адміністративних засобів для нормалізації територіальних претензій Китаю (так звана "юридична війна"), використання доступу на ринок (або відмови в ньому) для примусу тайванських компаній до лобіювання інтересів Китаю, а також дипломатичний тиск на треті країни з метою змусити їх дистанціюватися від Тайваню на публічних форумах і в міжнародних органах. У сукупності все це являє собою систематичну і невпинну кампанію, спрямовану на підрив внутрішньої згуртованості і рішучості Тайваню, а також на розкол і ослаблення міжнародної підтримки автономії Тайваню.

Як Тайвань і Захід можуть відповісти?

Першим кроком до вироблення заходів у відповідь має стати розуміння того, що саме виклики китайського уряду в "сірій зоні", а не вторгнення Народно-визвольної армії, являють собою найзначнішу і найближчу загрозу Тайваню, його майбутньому, а також миру та стабільності в Тайванській протоці в ширшому сенсі. Як ідеться в нещодавно опублікованій доповіді Міністерства оборони про військову міць Китаю, мета Китаю – "змусити Тайвань капітулювати перед об'єднанням або змусити керівництво Тайваню сісти за стіл переговорів на умовах КНР". На думку авторів доповіді, тотальне вторгнення на острів стане "однією з найскладніших і найважчих військових операцій для НВАК", а також потягне за собою "значний політичний і військовий ризик для Сі і КПК…". Найімовірніше, Пекін наважиться на такий крок тільки в тому разі, якщо всі інші варіанти будуть вичерпані, або якщо Тайвань піде на радикальний крок – офіційно оголосить про свою незалежність. Хоча важливо розуміти, що автократи можуть чинити ризиковані та навіть нерозумні дії, як це наочно продемонструвало вторгнення Володимира Путіна до України, наразі немає жодних ознак того, що Сі відійшов від довгострокової стратегії Пекіна, спрямованої на ізоляцію та придушення Тайбея з метою запобігти незалежності Тайваню та змусити його уряд вступити в офіційні перемовини про "возз'єднання".

Дійсно, китайському уряду не буде потрібно наносити кінетичний удар, якщо він зможе безперешкодно продовжувати реалізацію своєї нинішньої стратегії. Звісно, Тайваню необхідно продовжувати значні інвестиції в оборонний потенціал, включно з асиметричними можливостями, як-от мінами, протикорабельними ракетами та іншими засобами ППО, здатними сповільнити просування вторгнутих військових, а також запасами продовольства, медикаментів та енергії для подолання блокади. Однак, як невпинно нагадують офіційні особи в Тайбеї гучному хору новонавернених "друзів Тайваню", планування китайського вторгнення не може здійснюватися на шкоду протидії всьому спектру загроз, з якими стикається острів, і багато з яких уже впливають на боротьбу Тайваню за безпеку і процвітання.

Що повинен зробити Тайвань, щоб ефективніше реагувати на посилення загроз "сірої зони"? І як інші країни можуть підтримати ці зусилля? Ефективні зусилля з протидії загрозі в "сірій зоні" мають бути спрямовані на те, щоб Тайвань зробив ще агресивніші кроки з протидії китайському впливу.

Оскільки китайські військові операції в обхід Тайваню стають звичною справою, ВПС Тайваню повинні мати на озброєнні потужний парк винищувачів, здатних підніматися в повітря й перехоплювати літаки Народно-визвольної армії, що діють у розпізнавальній зоні ППО, навіть якщо вони навряд чи виживуть після перших годин конфлікту. Тайвань також потребує надводних бойових кораблів для протидії військово-морським суднам Китайської Народної Республіки, які нині діють у межах 24-мильної прилеглої зони Тайваню – демаркації, яку китайські військові напевно будуть порушувати в майбутньому, намагаючись промацати рішучість Тайбея. Не менш важливим є й те, що Пекін використовуватиме ці дії з порушення кордонів для створення сценаріїв, у яких він спробує кинути виклик Сполученим Штатам та іншим регіональним гравцям. Хоча дехто може критикувати ці дії як відволікання уваги від побудови асиметричної стратегії оборони за принципом "дикобраза", ці критики недооцінюють психологічний вплив на тайванський народ усвідомлення того, що Народно-визвольна армія не зустрічає опору, переміщаючись у повітряному і водному просторі поблизу Тайваню. Щоправда, підняття в повітря винищувачів F-16 для зустрічі з китайськими винищувачами навряд чи призведе до того, що Пекін скоротить кількість або частоту таких польотів, але ці дії послужать важливим сигналом для тайванського народу та інших міжнародних спостерігачів, що Тайбей не збирається поступатися китайській тактиці примусу.

США та інші регіональні партнери можуть підтримати ці зусилля, зберігаючи спокійну, але наполегливу присутність у міжнародних водах навколо Тайваню, зокрема в Тайванській протоці. Австралійські та французькі військові кораблі повинні продовжувати періодично заходити в Тайванську протоку, а канадські кораблі берегової охорони можуть знову приєднатися до американських есмінців, що проходять через протоку. Інші країни також повинні розглянути таку можливість, але не тому, що вони хочуть йти на більший ризик, а тому, що такі знаки солідарності є важливими сигналами стримування для китайського керівництва.

Крім того, Сполученим Штатам слід підвищити ефективність своєї комунікаційної стратегії щодо деяких видів повітряної та військово-морської активності в Тайванській протоці, щоб безпосередньо пов'язати її зі зростаючою войовничістю Пекіна. Нещодавні зусилля філіппінського уряду з фіксації та оприлюднення китайської агресії в районі Другої мілини Томаса подають гарний приклад того, як можна протистояти – або, принаймні, проблематизувати – інструментарій Пекіна в "сірій зоні". Комуністична партія Китаю не любить розголосу, і для Тайванської протоки слід розробити новий підхід, що передбачає агресивну прозорість усіх дій.

Що більше Пекін схилятиметься до демонстрації військової агресії, включно з імітацією блокади, ракетними випробуваннями і переслідуванням безпілотників, то більше він очікуватиме від США поставок зброї і навчання Тайваню. Згідно із Законом про відносини з Тайванем 1979 року, США постачатимуть Тайваню "оборонні вироби та послуги оборонного характеру", сумірні з тією загрозою, з якою він стикається. Народно-визвольна армія посилила цю загрозу, збільшивши свою присутність на Тайвані й навколо нього і здійснивши зухваліші й агресивніші дії. Це вимагає ще рішучішої підтримки з боку США, включно з більш активною і прямою взаємодією з тайванськими військовими, а також постачанням Тайваню техніки і навчання, необхідних для більш ефективного реагування. Тайванські військові, а також США і регіональні партнери не повинні замикатися в рамках жорсткої реакції на військові дії Китаю за принципом "око за око", але вони повинні підвищити ціну для Пекіна за його зростаючу зухвалість у Тайванській протоці. Найголовніше – Пекін повинен побачити більш чіткий прямий зв'язок між власною поганою поведінкою і результатами, які працюють проти його інтересів.

З цим пов'язане питання про те, як сформувати ефективні наративи навколо дедалі більшої поширеності небезпечних маневрів Народно-визвольної армії, спрямовані не тільки проти тайванських військових, а й проти США та інших партнерів, які діють у регіоні. Реакція США полягає в публічному осуді китайських військових за небезпечні та непрофесійні дії, як-от прохід на небезпечній відстані від американських кораблі з кораблем USS Chung-Hoon у червні минулого року або інцидент, що трапився у травні 2023 року, коли літак J-16 ВПС Народно-визвольної армії пролетів у небезпечній близькості від американського літака спостереження над Південно-Китайським морем. Такий підхід покликаний завдати Пекіну більшої репутаційної шкоди, і ці зусилля необхідно розширювати. Сполучені Штати та інші партнери в регіоні повинні також посилити аргументацію на користь того, що китайська стратегія навмисної ескалації націлена на стримування країн від дій у міжнародному повітряному просторі та водах поблизу Тайваню.

Тайвань за підтримки США та інших партнерів має також підвищити безпеку і надійність своєї електромережі та телекомунікаційної системи, які вразливі для кібератак і саботажу з боку китайського уряду. Наразі енергосистема Тайваню схильна до відключень і збоїв, а її мережа дуже вразлива, оскільки вона спирається на 15 підводних кабелів, які виходять на берег лише через сім станцій. Для острівної економіки це дуже хитке становище. Створення дублюючих або резервних систем, що спираються на низько- і середньоорбітальні супутники, – один із кроків, який Тайвань має зробити за підтримки США та інших партнерів. Здійснення необхідних інвестицій у модернізацію цих систем і демонстрація терміновості в цьому питанні не тільки сприятливо позначиться на економічній стійкості Тайваню, а й слугуватиме потужним сигналом для Пекіна і зовнішнього світу, що Тайбей серйозно налаштований на те, щоб економіка Тайваню могла протистояти тиску Китаю.

За словами Цай, щомісяця на уряд острова здійснюють близько 30 млн кібератак, причому більше половини з них — з боку Китайської Народної Республіки. Пекін використовує кібернетичні засоби для поширення дезінформації, хаосу і демонстрації своєї здатності поставити острів на коліна. У разі вторгнення кібератаки, найімовірніше, будуть використані для швидкого захоплення острова. Оскільки критично важлива інфраструктура Тайваню, включно з газо-, водо- та електропостачанням, значною мірою оцифрована, її системи дуже вразливі для ефективних кібератак. Під час візиту Пелосі торік телевізійні екрани у всіх більш ніж 6500 тайванських магазинах 7-Eleven було зламано, і на них з'явилося повідомлення: "Розпалювачко війни Пелосі, забирайся з Тайваню". За кілька годин до прибуття Пелосі на острів кілька вебсайтів уряду Тайваню були виведені з ладу внаслідок розподілених атак, а відразу після її від'їзду Міністерство національної оборони Тайваню заявило, що його мережу також було виведено з ладу внаслідок подібної атаки.

Сполучені Штати негласно допомагають Тайваню зміцнювати свої кібернетичні сили. Наприклад, з 2019 року вони проводять спільні з Тайванем навчання з кібервійськ. Однак можна зробити ще більше для того, щоб Тайбей мав цифрові можливості для захисту військових і економічних мереж та інфраструктури острова від шкідливих атак. Крім надання Тайваню навчання і технологій, США мають проводити з Тайванем навчання з кібербезпеки і використовувати американські технології кібербезпеки для захисту Тайваню. Сполучені Штати також мають допомогти Тайваню у виявленні вторгнень і забезпеченні максимальної стійкості своїх мереж, надіславши на острів свої кіберкоманди, як це робиться щодо інших союзників і партнерів.

На Тайвані широко поширена дезінформація, поширювана як усередині країни, так і китайськими структурами. Дослідження Пуми Шен, директора тайванської лабораторії Double Think Lab, засвідчили, що дезінформація в Інтернеті може суттєво вплинути на демократичний процес на Тайвані, особливо якщо вона підкріплює чутки, які поширюють у мережі. Китайські дезінформаційні кампанії часто поширюють чутки, покликані знизити довіру населення Тайваню до уряду країни та посіяти страх і паніку в суспільстві. Під час виборів такі дезінформаційні кампанії часто спрямовані на виборців, що може вплинути на результат виборів.

Висновок

Уряд Тайваню, законодавчі органи, громадські організації та ЗМІ ведуть активну роботу з викриття та протидії дезінформації, а також з підвищення рівня медіаграмотності населення. Сполучені Штати повинні зробити все можливе, щоб підтримати зусилля Тайваню з підвищення стійкості до дезінформаційних кампаній. Для зміцнення американо-тайванського співробітництва та ефективнішого реагування на китайську дезінформацію Шень виступив за створення Вашингтоном і Тайбеєм "центру передового досвіду" з аналізу та реагування на дезінформаційні кампанії, зокрема з виявлення їхніх джерел шляхом ідентифікації IP-адрес. Сполучені Штати та їхні союзники повинні також домагатися участі Тайваню в міжнародних і неурядових організаціях, що створюють правила і норми управління Інтернетом і бездротовим зв'язком.

З огляду на дисбаланс сил у Тайванській протоці та інструментарій Пекіна, що постійно розвивається, нереально очікувати, що Тайвань коли-небудь зможе повністю побороти китайську тактику "сірої зони". Однак Тайбей разом із зовнішніми партнерами має приділяти першочергову увагу створенню потенціалу, що дає змогу послабити найбільш згубні аспекти кампанії тиску з боку Китайської Народної Республіки. Хоча Сполучені Штати повинні розвивати потенціал для стримування і поразки китайського десантного вторгнення, ймовірність такого сценарію залишається низькою. Ба більше, Тайвань день у день зазнає проблем, пов'язаних з описаними вище методами залякування, промацування кордонів і примусу. Обговорення і підготовка до стримування прямого нападу або блокади не можуть йти на шкоду інвестиціям, необхідним для забезпечення стійкості і впевненості Тайваню в завтрашньому дні.

Про авторів

Джуд Бланшетт – завідувачка кафедри китайських досліджень Фрімена в Центрі стратегічних і міжнародних досліджень.

Бонні Ґлейзер – керуюча директорка Індо-Тихоокеанської програми Німецького фонду Маршалла.