"Найстрашніше у моєму житті — це танк і літак": інтервʼю з командиром роти ПТРК "Джеком"
Фокус підготував велике інтервʼю з офіцером ЗСУ про ситуацію на полі бою, роль дронів на війні, улюблений ПТРК бійця, пропаганду в РФ і бойовий шлях "Джека" на війні.
Характер російсько-української війни постійно трансформується і змінюється. Традиційний "туман війни" швидко відходить у минуле, на полі бою все частіше зустрічаються бойові роботи, а FPV-дрони і РЕБ є основними темами. На тлі цього Фокус поспілкувався з командиром протитанкової роти із позивним "Джек". Темою інтервʼю стали особистий бойовий шлях військового, питання, які ПТРК найзручніші, і чи є майбутнє у протитанкових ракетних комплексів. Окрім цього ми порушили тему деградації російських військ і ситуацію на Запорізькому напрямку.
Спілкування з бійцем відбувалось онлайн, бо зараз він перебуває безпосередньо на передовій, де боронить Україну. Вже після запису "Джек" поділиться, що коли на фоні було чутно, як гавкають собаки — то були прильоти десь неподалік. Відео версію інтервʼю можна подивитися наприкінці статті.
В моєму житті є дві найстрашніші речі — це літак і танк. "Джек" про бойовий шлях
З чого почався ваш бойовий шлях, ким ви були до служби в Збройних силах?
Все почалося дуже прозаїчно. Я пішов не з перших днів війни, це було десь в травні 2022 року. Все як зазвичай: прийшла повістка, я підписав, пішов до військкомату, все зробив. Потім нас відправили на навчання. Це щоб ніхто не думав, що тебе забирають і одразу на фронт. Такого немає. Мене відправили на навчання, я пройшов курс, бо я офіцер після військової кафедри. Звісно, я взагалі не розумів, що таке війна, і як вона відбувається, як і дуже багато інших людей. Навчання на військовій кафедрі — це було ще до мого актуального призову і за радянськими підручниками. Вони не погані, в більшості своїй вони є основними відносно бачення до того часу.
Після навчання мене направили у 24-ту бригаду імені Короля Данила на посаду командира взводу. З цієї посади я почав свій бойовий шлях спочатку на Херсонщині, потім це був Бахмут, Соледар і так далі. Протягом року виконував завдання з вогневого ураження техніки противника і командування особовим складом на, як то кажуть, вказаних напрямках. Це було дуже весело і дуже, ДУЖЕ страшно. Але, на мою думку, це загартувало у багатьох сенсах.
До війни, ви не повірите, я був продавцем-консультантом в "Епіцентрі", займався продажем меблів, а ще до цього був кухарем. За шість років я поміняв дуже багато місць роботи, знаходився в постійному пошуку себе, в різних місцях, де б мої знання були б необхідними. Але от сталася в Україні така напасть, тому вітчизна мене покликала на свій захист.
Ви брали участь в контрнаступальних операціях, чи могли б ви розповісти, який з епізодів вам найбільше запамʼятався і чим саме?
Я б не називав це контрнаступальними операціями, бо я виходив на бойові завдання якраз перед цими масштабними діями. Один із найепічніших моментів стався на Херсонському напрямку. Під час виконання завдання саме по нас почав працювати літак. Я зрозумів, що в моєму житті є дві найстрашніші речі — це літак і танк. Тому що літак ти не чув, а потім почув, але ти розумієш, що він по тобі бʼє. А танк ти не чуєш, але в моменті вже розумієш, що він працює по тобі.
Отже, у нас не було можливості викопати нормальний окоп чи якесь укриття — це були "льожки" по коліна глибиною, і ми розуміли, що літак починав по нас працювати. Ми стояли на одному місці і бачили, як перед нами, а потім позаду відпрацьовував літак. І в один момент ми розуміли, що нашої машини вже може і не бути. Розуміючи, що в таких умовах неможливо триматися, ми вирішили знятися з позиції. Повертались через такі зигзагоподібні посадки — між ними ми їхали. На ходу бачили, як літак почав знижуватися надзвичайно низько. Я повертаю голову і бачу, як пілот літака голову повертає. I в цю ж мить він різко закидає ніс до гори й скидає дві бомби. В той момент ми якраз повертали в посадку, і бомби через те, що він зависоко піднявся, перелітають посадку і падають в нікуди. Нам пощастило втекти. Для мене це момент, який я запамʼятав на все життя.
Я не з тих командирів взводів, які сидять на базі й щось там думають, щось дивляться. Мені цікавіше бути з бійцями разом. Мені це було потрібно, бо я нічого про це не знав. Хлопці, які воювали з початку АТО і з початку повномасштабного вторгнення, дуже багато чому мене навчили. Дуже їм велика подяка і шана. Вони дуже багато чого дали мені зрозуміти.
Чи було у вас тоді відчуття, наче час дуже сильно сповільнився?
Так, в той момент, коли я побачив, що він спустився донизу до самої землі, час ніби зупинився. Все як у кіно. У реальності все тривало буквально секунд 15-20, але відчувалося так, ніби пів життя пройшло. Я ніколи не відчував такої свободи і безпеки, коли зрозумів, що ми поїхали звідти і все було нормально. А ще позаду були позиції піхоти. Я розумію, що вони роблять титанічну роботу і відчувають на собі це кожен день.
Це було ще до того, як РФ почала масово застосовувати КАБи?
Так, це були звичайні авіаційні бомби. Він хотів нанести максимальне вогневе ураження, тому почав працювати зі всього, що у нього було. НАРи (некеровані авіаційні ракети. – Ред.), авіаційні бомби, ракети якісь. Його завданням було забомбити нас. На той час вони авіацію підганяли з Криму, бо тоді якраз наші били дуже сильно по Чорнобаївці, вже тоді готувався плацдарм до прямого наступу на Херсон. Потім нас десь в жовтні зняли, ми звідти вийшли і тоді почалася "нормальна двіжуха". Ми виконали своє завдання на 100%, нас перемістили. Наступним напрямком стали Соледар і Бахмут — одні з найважчих і найпотужніших напрямків, на якому я побачив іншу сторону війни. Не якість посадки, а міські бої, важкість і неможливість спокійно продихнути. Надзвичайно важко, але то є війна.
Щодо Бахмута ви перед інтервʼю казали, що є історія з "вагнерівцями". Чи могли б ви її розказати?
Звісно, вже достатньо часу пройшло. На той час я, на жаль, став командиром батареї, бо мій командир загинув під час операції на Херсон. Світла йому памʼять. Через близькість до позиції ворога на наш телефон почали приходити смски в дусі: "Переходь на наш бік". Вони вже знали всі наші особисті дані, вони працюють, їхні РЕБи (радіоелектрона боротьба) та РЕРи (радіоелектронна розвідка) перехоплюють інформацію. Так само і з нашого боку — ми все перехоплюємо, всю інформацію. Періодично такі повідомлення повторювалися, і повторювалися аж допоки не дійшло до того, що на нас почалося фактичне полювання. Але і бої там були за кожну вулицю, тому полювання були фактично за кожним. Вони мали надати якусь перемогу для свого народу, що "мы победили, мы взяли Артемовск". А ми зі свого боку робили все, щоб цього їм не дати зробити. І вони так і працюють, така тенденція зберігається і тут, де я зараз знаходжусь — на Запорізькому напрямку. Вони все вишукують, намагаються знаходити контакти, залякувати, але вони не розуміють, що це наша земля і ми тут будемо стояти до кінця.
На бійців такі інформаційні напади не впливають?
Навпаки, нам дуже смішно. Хотіли написати відповідь: "Чекаємо із нетерпінням, з полумʼяним привітом".
"В чомусь ми схожі" — про специфіку роботи протитанкістів і схожість із снайперами
Чи могли б ви пояснити специфіку своєї роботи? В чому вона полягає і чим, наприклад, відрізняється від піхотинця?
Називати нас снайперами я не можу, бо в них зовсім інша специфіка роботи. Але в чомусь ми схожі: виходиш заздалегідь, займаєш собі місце, вивчаєш маршрути і вивчаєш поведінку "жертви", я так це буду називати. Далі маршрути її пересування, можливі варіанти, де вона може вилізти, як це краще зупинити. Перед тим, як вийти на бойове завдання, дуже багато треба виконати підготовчих процесів. Треба підгадати час, момент, висоту, врахувати всі властивості, навіть погодні умови та вітер. Тобто так само, як у снайперів.
Але в нас трошки інший калібр. Завдяки допомозі Заходу стало трошки легше. Ті засоби, які нам надають, це трошки простіше. Є наші комплекси, наприклад, неймовірна "Стугна", яка творить чудеса. Це річ, яка зупинила максимальну кількість наступів російських військ на моїй памʼяті. Росіяни вибухали як повітряні кульки завдяки цьому протитанковому комплексу.
Чи відрізняємось ми від піхотинців? Ні, не дуже. Багато хто думає, що ми стоїмо десь там позаду, когось прикриваємо. Ні! Насправді операції з протитанкового знищення через дефіцит боєприпасів і засобів вогневого ураження є вилазками далі, за нуль. В сіру зону, десь в якісь кущі. В таких умовах, щоб тебе ніхто не міг побачити аж до того, що треба декілька годин сидіти і не рухатись, бо з навалою дронів та FPV — це може бути дуже-дуже небезпечно. Інколи, є завдання, які можуть виконати тільки розрахунки ПТРК.
Після розформувань і перероблень з Генштабу, тепер кожна піхотна рота або батальйон повинні мати в штатному розрахунку взвод ПТРК. Це вже обовʼязково. Інколи це дуже допомагає. Це ситуативна річ, але робить свою роботу, якщо все складається дуже добре.
Щойно лунає команда "Фас", займається позиція і всі готові. Як правило, все відбувається не за книжкою в дусі: "Бачу, чую, доповідаю, стріляю". В реальності побачив — відпрацював. Один два постріли і пішов, все.
Чи могли б ви описати, як виглядає ваша робота, коли є команда, що росіяни йдуть в наступ?
Робота дуже проста. Все так само, як і у піхоти, є заздалегідь підготовлені позиції. Перед тим, як кудись їхати працювати, ми виявляємо напрямки, на яких може бути застосована техніка. Ми обираємо там, де нам зручніше, і де ми можемо бути ефективнішими. Також є хлопці, які знаходяться на місці. Немає такого, що ми сидимо-сидимо, а потім такі: "О, треба їхати". Ні. Одразу все чітко розподіляється, де, хто, куди і як. Кожен знає свої маршрути, свої дії. Щойно лунає команда "Фас", займається позиція і всі готові. Як правило, все відбувається не за книжкою в дусі: "Бачу, чую, доповідаю, стріляю". В реальності побачив — відпрацював. Один-два постріли і пішов, все. Як показує практика, головне — знищити один-два танки чи БТРи. Далі ворог, "вкакується" і починає залягати. Далі підключається або артилерія, або дрони зі скидами.
Багато зараз думають: от ці командири, що вони розуміють, але так було на початку. Зараз усі розуміють, що загинуть всі. Я як командир особисто відповідаю за те, щоб у побратимів було все: солярка, їжа, вода, було тепло, можливість сходити в душ. Зараз, дякувати Богу, погода стає нормальною, немає багато дощів. Також треба відпускати до родин. Ми розуміємо, у когось дім, у когось жінка, у когось ще щось. Всі люди. Я не збираюсь бути тираном. Ми тут всі як одна сімʼя. Але коли є робота, то є робота. А коли є можливість відпочити — є можливість відпочити. Багато чого не вистачає, це теж правда. Інколи я відкриваю збір на ремонт машини чи батареї. От нещодавно ми відкривали збір на EcoFlow, бо нам однієї не вистачає. Плануємо відкрити збір на дрони, але це все йде паралельно із забезпеченням армії. Ми прекрасно розуміємо, що просто на всіх не вистачає. Ніхто не сидить з думками: "А чому так? От держава повинна нам дати!" Такого немає. Сам собі не допоможеш — ніхто не допоможе.
Наскільки у вашій роботі є корисними безпілотники і чи використовуєте ви FPV-дрони?
На сьогодні безпілотники, якщо ми розглядаємо "Мавіки", є основним засобом для підтвердження вогневого ураження техніки ворога. Також це підказка. В ідеалі має працювати розрахунок ПТРК, розрахунок артилерії і дрон. Дрон піднімають в небо і він коригує нас, щоб ми розуміли, де можна зустріти ворога, чи зупинився він, що він робить, може, в нього є якась поломка. Або взагалі артилерії туди не дістати і ворог йтиме на нас, а ми можемо зустріти його. І звісно ж БПЛА дають ті красиві відосики, які всі так люблять дивитися.
Зараз я знаходжусь в новій бригаді, й у нас лише формується позаштатний розрахунок FPV-дронів. На мою думку, це набагато краще, актуальніше і простіше, якщо порівняти з ПТРК. Чому? Тому що виготовлення FPV-дронів, їх потужності двигунів і підйомна вага, яку вони можуть нести, дозволяє робити все те саме, що і ми. Але при цьому з більшої відстані, ніж ПТРК, і без прямої видимості для ворога. Також у більшості своїй ПТРК мають наведення по лазеру, і на російській техніці вже є багато систем, які виявляють його опромінювання. Тоді деякі розвертають башти, деякі випускають дими. Деякі розвертають башти, викидають дими і автоматично дають наводку стрілку в танку на місце твого перебування. Простіше підлетіти на дроні.
Але так, навчання дуже важке, треба багато прочитати матеріалів і розуміти матчастину. Я вважаю, що це безпечніше і збереже більше людських життів. Дрон не шкода, краще витратити гроші. Гроші — то пил порівняно з потенційною втратою людського життя.
Українська "Стугна" і російський "Корнет" — "Джек" про найзручніші протитанкові комплекси і майбутнє ПТРК
Чи могли б ви назвати, який комплекс ПТРК, з тих, що ви працювали, є улюбленим?
Тут питання в безпеці людей. Все походить від життя особового складу. Наприклад, якщо FPV дає можливість працювати з 10-12 км, то на жаль, ПТРК не дає такої можливості. У нього до 5 км. Наприклад, "Стугна" — це файна річ, бо є можливість відійти від самої піскової і за допомогою пульта керування здійснити ураження. Тобто там вистачає кабелю, щоб сховатись в якийсь бліндаж, і працювати звідти. До того ж ти зайвий раз "не палишся" довкола установки.
Також у деяких підрозділів є достатньо непогана кількість трофейних російських "Корнетів" зі 152-мм ракетами. Дуже перспективна розробка у росіян, дуже комфортна. У нас у 24-й бригаді вона була. Ми нею активно користувалися, за що я вдячний хлопцям. Вони професіонали своєї справи. Дуже потужна річ. "Корнет" один із найзручніших. Інші зразки теж непогані, але я б відмітив ці два. Бо на сьогодні вони дуже круті комплекси.
Чим російський ПТРК вам подобається? І чи підходять ракети до нього від "Стугни"?
Подобається зручністю, але боєприпаси не підходять. Вони, на жаль, йдуть тільки штатні. Ракета має свій паз, штатну роботу і механізм. "Корнет" простіший тим, що він легший і трошки менший. От візьмемо по розрахунку людей: одна людина тащить ракети, а інша — пускову установку. У "Стугни" так не вийде, бо потрібно трошки більше людей, а це час. Потрібно розставити триногу, поставити пускову, ракету, і тоді ти готовий до роботи. Отже, це швидкість розгортання і згортання для того, щоб після роботи швидко втекти. Росіяни, розуміючи, що по них працює ПТУР, починають насипати всім, що в них є: артилерія, міномети, РЗСВ, авіація. Для них це як пріоритетна ціль, яку треба знищити. Коли ми в Бахмуті працювали, то вони розуміли, де ми були, бо стежили за нами. Тому намагалися накривати артилерію, але в них це не виходило, бо вони не попадали. Хай і надалі так працюють і не влучають.
На вашу думку, чи є майбутнє у ПТРК, чи їх можуть замінити FPV-дрони?
Я, як людина, яка з цим працює, можу сказати, що ні. Звісно, FPV-дрони заберуть 80% нашої роботи, але якщо врахувати роботу РЕБів та інших речей, які можуть нашкодити сигналу, будуть моменти, коли працюватиме ПТРК. Можливо, прийдуть якісь модернізації ПТРК, які в собі щось обʼєднають. Наприклад, чув про перспективну розробку в Ізраїлі — наче про ПТРК, але у вигляді баражуючого боєприпасу. Ракета, грубо кажучи, чергує в повітрі й при появі цілі в район, атакує її. В такому плані — цілком можливо. На жаль, я не технічний спеціаліст, у мене зовсім інший диплом.
Знову ж, якщо вийде виготовлення FPV-дронів на потужний рівень, цілком та абсолютно можливо.
Тим паче, що офіційно заявляється про виробництво в цьому році понад 1 млн дронів. Наскільки я розумію, протитанкова ракета стійка до РЕБ, бо по лазеру наводиться?
Тут ще важливо розуміти, що є лазерні системи наведення, а є радянські розробки на проволоці. Якщо попереду нема ніяких кущів, то на проволоці ти спокійно можеш довести ракету. Є лазери різної дії: двофазні, трифазні, які працюють постійно. Одна частота заглушилась — він переходить на інший. Наскільки я знаю, максимальна небезпека для лазерних ПТРК — це системи виявлення лазерів, яку ставлять на техніку. Щодо РЕБ, то я не знаю, чи він впливає на ПТРК.
Якщо не підходить, то будь ласка, проволка, бум і все. Найголовніше, в чому нас перекривають FPV — це дальність. Якщо буде ПТУР на 10 км, як на ударних гелікоптерах, то так. Якщо брати Javelin, то це теж круто, бо він має функцію запамʼятовування цілі. На жаль, наша країна стала величезним полігоном, на якому можна дізнаватися можливості різних видів зброї. Я впевнений, що після війни у нас буде багато перспективних розробок, які зможуть залатати діри в обороні чи щось таке.
"Ми воюємо з Голіафом": як виглядають атаки ЗС РФ
Останнім часом в соцмережах і телеграм-каналах усе більше зʼявляються відео, як росіяни йдуть в наступ на старій техніці. В штурм кидають старі Т-55, китайські "гольфкари" і перероблені МТ-ЛБ під бронетранспортери. Проте "Джек" застерігає від думки, що окупанти деградують.
"Якщо можна, я хочу всім нагадати, що ми воюємо з Голіафом. Те, що ви бачите, що вони знімають зі зберігання Т-62, Т-55, і ви всі на дивані думаєте, що вони йдуть на фронт, ви дуже глибоко помиляєтесь. Все, що йде на фронт, це БМПТ "Термінатор", Т-90М, Т-80 — вся ця найсучасніша техніка йде сюди. Те, що вони десь в дупі закопують стару техніку, від якої стирчить лише башта, то я вибачаюсь, але це 100-мм гармата. Враховуючи їхню радянську якість виготовлення — це снайперські гвинтівки на 5-7 км, на жаль. Вся сучасна техніка йде сюди. Так, вони вже не використовують так по-дурному, як на початку, коли заганяли цілі колони. Вони також розуміють, що можна працювати з далеку, без прямої видимості, просто підтримувати піхоту. Це все можна робити з відстані. Вони не дуже нею ризикують. Але маючи на балансі FPV-дрони, ми маємо можливість їх виявити і "навідатися в гості" й влаштувати запальну вечірку.
Вони не втратили технічного панування, навпаки почали гнати більше БТРів, вони швидші та маневреніші. БМП на "гусянці" має вищу проходимість, але вони не бояться відправити БТР, бо він швидше доїде і поїде далі. Вони почали краще застосовувати бойову міць БМП-3, БМП-2. На жаль, це завдає великих проблем. Буквально нещодавно нас мали викликати на роботу через БТР-82. Його гармата не давала спокою хлопцям. Наскільки я знаю, вони змогли впоратись власними силами. В цьому їм допомогла американська розробка Javelin, хлопці нібито його зняли. Може, "фпвішники" допомогли, точно не знаю. Але зараз все так відбувається швидко, що за всім не встигаєш слідкувати, — пояснює "Джек" про технічну оснащеність окупантів.
Цікаво почути вашу думку, чому росіяни продовжують йти в мʼясні штурми попри величезні втрати?
На мою думку, дуже сильна пропаганда. Російському рівню пропаганди можна позаздрити, як вони промивають мізки. Оці наративи: "За дедов", "Как в Великую Отечественную войну", "Против котов". Чим їм коти не вгодили я не знаю, але що ти зробиш. От у них така от система. Їм треба надавати перемогу. Для них "отжать и захватить посадку — это победа! Выбили этих подлых нацистов и негодяев!". Вибили й вибили — ми відійдемо, а за 20 хвилин туди прилетить наш пакет Градів. Ми потім повернемось і скажемо: "Спасибо деду за победу, а папе — за машину". Вони дуже дивні люди, що ними керує — невідомо. Я розумію, як командир, що це наказ: вперед! Я впевнений, що і дуже багато було таких підтверджень, що позаду стоять "загранотряды" ось цих всіх "Ахмат-чаїв" і цього всього. Вони такі хлопці, люблять фотографуватися. Тому в росіян немає шляху назад: або вперед на смерть, або назад на смерть. І знову ж, людський ресурс. Ну втратили вони 200-300 бійців, ну так післязавтра стільки ж приїде і вони їх знову так відправлять. І так знову і знову. Розмір країни і населення дозволяє так робити.
Повертаючись до початку інтервʼю, щодо того, що я бачив. Бахмут, йде сніг. Перед нами сидить дронщик, і я так дивлюся на його екран і питаю: "А що це за маленькі бугорки такі?" А там поле просто засіяно ними. Виявилось, що це трупи під**ські. Вони просто лежать в полі. Їх ніхто не забирає, вони нікому не потрібні. Зараз почнеться спека і тіла почнуть гнити, смердіти. Хтось скаже, що наших нібито теж не забирають, але наших завжди стараються забирати. Намагаються зробити все, щоб забрати і поховати із почестями, як би важко не було. На їхній стороні такого просто немає. Ба більше, вони йдуть на штурм і ховаються за трупами. У них немає розуміння, що це людина. Люди — ресурс й мʼясо, тільки вперед. На жаль, за рахунок цього в них існує можливість протиснути. Кількість стволів і натиск — йому важко протистояти. У тебе також інколи закінчуються патрони, на жаль. Разом із тим хлопці роблять абсолютно все, що вони можуть.
Як виглядає типовий російський наступ: чи це малі групи, чи колони техніки з 5-6 одиниць техніки?
Пʼять-шість одиниць техніки — це вже забагато. Вони розуміють, що їх просто на підході можуть розбити. На моєму напрямку вони так не роблять. Так, вони використовують техніку, але на жаль, з розумом. Обстрілюють з відстані, піхота заходить не дуже малими групами. Це десь 10-20-30 людей вночі або під ранок. Станом на зараз ми трошки у більш вигідному положенні, бо знаходимось в обороні. Звісно, робимо деякі речі, про які ніхто не знає. Ми даємо їм "трошки покурити". І так, що збувається напис: "Куріння вбиває". Тобто вони використовують техніку так: підскочили, злізли і пішли. Техніка позаду намагається допомогти. Наші хлопці з FPV змушують їх "схлопнутись" (хлопає) на цьому "найпрекраснішому етапі житті".
Чи можна сказати, що такий термін як "туман війни" фактично вже не існує, бо з обох боків є безпілотники, всі одне одного бачать?
Безпілотник дасть побачити якусь велику картину і глобальне розгортання. Загалом це більш глобальна робота: РЕБ, РЕР, які перехоплюють ворожі переговори. Розуміють, що йде якась активність. Далі підіймаються очі, і вони вже стежать, де фіксується якийсь рух. Йде спостереження з обох сторін. Ми це бачимо і фіксуємо, і так само вони роблять. У нас, дай Боже, виходить трохи краще, ніж у ворога. Хоча є велика нестача маленьких, окопних РЕБів. Було б більше — було б дуже круто. Ну, і FPV теж малувато, бо він може не тільки нести снаряд, але його можна використати для розвідки. Як один із варіантів, коли "Мавік" не може злетіти.
Ми граємо у велику шахматну партію з безліччю фігурок і квадратів. Кожен боєць на цій дошці — окрема фігура. Всі потрошки намагаються розігрувати свою ситуацію чи маневр, аби вибороти для себе краще.
"Постійно відбувається двіж": про ситуацію на Запорізькому напрямку
А чи могли б ви розказати, яка зараз ситуація на Запорізькому напрямку? Бо може здатися, що лінія фронту плюс-мінус стала і не змінюється.
Глобально лінія фронту дійсно не змінюється. Той самий ресурс DeepState — він не буде відображати взяття однієї-двох позицій або якоїсь посадки. Це не має сенсу, а люди дивляться і думають, що нічого не відбувається. Це так само, якщо ти будеш йти вулицею і бачитимеш один-два мурашники. Ти ж не будеш дивитися, що вони там роблять. Але по факту ситуація у нас важка. Не настільки важка, як у Кринках, чи Авдіївці, чи на інших ділянках фронту. Важко всюди. Інколи є такі місця, де справжнє пекло. Я молюся за хлопців і дивуюся їхній міцності, тримаю за них кулаки. Інколи ми самі донатимо на збори для бійців, бо розуміємо, наскільки це важливо.
На моєму напрямку все відбувається відносно прозаїчно: вони наступають — ми відбиваємо; ми наступаємо — вони відбиваються. Йде така собі рубка, якщо це так можна назвати. Бої та атаки постійно відбуваються. Вони також використовують погодні умови, ландшафт, дрони, техніку тощо. У них більше артилерії, вони підвищили активність авіації. Як всі могли бачити, удари наростили по всій країні. На кожній ділянці фронту, де б вона не була, постійно відбувається двіж. Десь менше, десь більше. Все йде аж до того, що навіть 20-30 метрів можуть переходити за день по декілька разів. В деяких локальних місцях триває ось така запекла битва. Зранку так, в обід вже по-іншому, а за ніч все взагалі перевертається з ніг на голову.
Сказати, що тут така ситуація, як деякі писали, що Запоріжжя здадуть — ні. Їм зайти ніхто не дасть, я більше скажу, в них, мабуть, і немає планів заходити. Але я командир середньої ланки, не володію інформацією таких масштабів. Якби і володів, то вам би не сказав (сміється). Це вже завдання великих начальників, які бачать картину повністю. Лише в такому випадку ти можеш з неї робити стратегічні плани. Я можу лише казати про те, що тут. А тут важко, дійсно важко. Ми стараємося. Дуже багато роботи, дуже багато всього відбувається. Інколи, на жаль, несемо втрати, але без цього ніяк. Ми намагаємося нанести максимальне ураження росіянам, щоб не допустити проривів чи інших поганих речей. Ми робимо всю свою роботу. Тримаємо стрій і виконуємо завдання.
Якщо порівняти бойові дії під Бахмутом, на Херсонському напрямку з тим, що є зараз, як це відрізняється?
Я помітив схожість з Херсонським напрямком, бо відбуваються бої від посадки до посадки. На Донецькому напрямку було більше пагорбів, териконів, але і проміжок між ними був інший. Там трошки інший ландшафт. І знову ж, міська забудова. А тут це великі пагорби і поля. На Херсонщині було багато полів і там йшли від посадки до посадки. За полем наступне поле, і так далі, як ходи в шахах.
Де я зараз знаходжусь, тут залежить від сторони. Наприклад, в сторону Роботиного йдуть більше поля, але й російські війська займають висоти. Глобально ландшафт аж до самого моря йде пагорбами. На одному пагорбі може поміститися пристойне угруповання військ. Воно йде хвилями, які важко брати. Але це й нас стосується, бо ми теж стоїмо на панівних висотах. Йде рубка з висоти на висоту, бо спускатися вниз ніхто не хоче. Вони розуміють, що їх зустрінуть, і ми на цей момент не хочемо цього. У нас є свої завдання.
Закопуватися ще глибше: "Джек" про авіабомби та FPV-дрони
Українське командування публічно заявляє, що ворог йде на рекордне використання КАБів. З огляду на те, що ви сказали, що ви є пріоритетною ціллю для ворога, як ви захищаєтесь від КАБів чи FPV-дронів?
Зайдемо здалеку. Намічається така цікава тенденція: ми почали використовувати FPV-дрони і всі почали радіти з цього. Потім вони зʼявилися у росіян. Ми почали бити керованими бомбами (JDAM. — Ред) і всі теж раділи, а потім почали росіяни. На жаль, ми в цьому програємо і не через те, що ми або керівництво погане, ні. Через розміри їхньої країни і людський ресурс, для них виготовлення дронів і бомб не є складним. Це для нас важко, бо на жаль, вони можуть діставати по всій території цими ср*ними ракетами і "Шахедами". Як від них ховатися? Ніяк! Глибше, глибше і ще глибше закопуватися. Кожна людина, яка сюди йде, прекрасно розуміє, що сьогодні ти прокинувся і все добре, а ввечері тебе може не стати. Від цього смак життя стає кращим і крутішим, і ти ловиш будь-який момент свого життя. Але кожен з нас, хто йде на своє завдання, розуміє, що щось може піти не так. І це нормально. Це небезпечна робота така.
Від FPV-дронів допомагає те, що працює РЕБ. Люди передають аналізатори, у нас вони теж є, нормальна тема. Не ідеально, але допомагає, так само є і окопний РЕБ чи для машин — все це у нас. Але противника не варто недооцінювати, він вчиться теж. Від КАБів захист, ну — "предупрежден, значит, вооружен". Є команда, що відбувається пуск КАБів. За цей час є можливість сховатись, наскільки це можливо. А там, вибачте, як пощастить. Пощастило — працюємо далі, як ні, ну що поробиш. В цьому немає нічого страшного. Бо ми знаходимось на війні, яка виборює нашу свободу. Стаємо тими людьми, які йдуть до перемоги, як би важко, страшно і сумно не було. На жаль, дуже багато хлопців втрачають свої кінцівки, втрачають життя. Це дуже підло і погано. Стрьомно, одним словом. Але ми не просто тут сидимо. Ми не за гроші пішли. Всі знають, для чого тут знаходимось і що ми робимо. Взагалі, шановні, я з будь-яким з вас готовий помінятися місцями. Спокійно ходити на роботу, готувати їсти і насолоджуватися життям. Але я знаходжусь тут, і спокійно собі воюю, бо розумію, що це хтось повинен робити.
Завершилося інтервʼю словами "Джека" про те, що в такий війні кожен має знайти своє місце у боротьбі з РФ. Він закликає починати із себе: бігати, підтягуватись і відтискатись. Або почати волонтерити, кожному знайдеться своє місце.
"Головне, памʼятайте: не ігноруйте сигнали повітряної тривоги! Підтримуйте нас, як ми підтримуємо вас! Ми переможемо!" — наголосив "Джек".
Важливо