Москва – Пекін. 6 причин для зближення Китаю та Росії і яку відповідь на це дадуть США

Спільна декларація Китаю та Росії, на мою думку, є дуже важливим документом.

Можна скільки завгодно кидати скептичні коментарі щодо подальшої реалізації амбіцій РФ і КНР, але те, що написано в їхній заяві, — це дуже важливий переломний момент у новому витку великодержавного суперництва.

• По-перше, вперше дві країни публічно підписалися під взаємними претензіями до прозахідного світоустрою. Москва нагадала, що Тайвань є частиною Китаю, а Пекін підтримав Путіна в його претензіях щодо розширення НАТО на схід.
• По-друге, цією заявою обидві країни проголосили формування потенційно нового геополітичного блоку в межах умовної "Великої Євразії", яка буде противагою умовному "Заходу". Росія та Китай бачать себе в ядрі цього блоку. Іншими словами, сталося те, чого США побоювалися, — створюється підґрунтя під суттєве зближення РФ і КНР на загальній ідеологічній і політичній базі. Цьому сприяла й спроба адміністрації Байдена знову розділити світ на два блоки, лише цього разу на "демократії" й "автократії". Китай і РФ прийняли виклик, але запропонували свою схему поділу.
• По-третє, китайсько-російська декларація проголошує кінець існуючого прозахідного світопорядку, в якому домінуючу роль відігравали євроатлантичні структури на чолі зі США. Пекін і Москва виносять на публічний міжнародний рівень те, що знали багато хто до цього, — ідею швидкого настання нового багатополюсного світопорядку, у якому немає одноосібного домінування Заходу та Сполучених Штатів.
• По-четверте, КНР і РФ фактично кидають виклик усій системі в багатьох її проявах. Уже в перших двох розділах вони кидають виклик монополії Заходу на його сакральні та фундаментальні концепти, такі як демократія чи права людини, стверджуючи, що вони не повинні бути приватизовані Заходом, а мають специфіку залежно від країни та її культури, а Захід не повинен диктувати критерії, за якими оцінюють інші їхні відповідності демократичним принципам.
• По-п'яте, декларація чітко проводить межу між "блоковою політизацією", у якій звинувачується Захід, і "політикою спільноти єдиної долі людства", яку пропонують РФ і КНР у кооперації з рештою. Граючи на запиті на "нормальність", Пекін і Москва позиціонують себе як держави, готові взяти на себе лідерство та будувати новий багатополюсний і "правильно глобалізований" світ на противагу тому, що вони вважають "вузьколобою агресивною розкольницькою політикою" США та їхніх союзників.
• По-шосте, Китай явно продавив своє бачення регіональних альянсів і нової архітектури безпеки в Євразії, головними елементами яких має бути Шанхайська організація співробітництва (ШОС) і китайська ініціатива "Один Пояс, Один Шлях". Росія тут, я так розумію, виступає як головний партнер у галузі безпеки та молодший союзник про, ОДКБ жодного слова. Натомість запрошують країни АСЕАН та Індію.

Якщо ще згадати новий газовий договір між РФ і КНР, то стає зрозуміло, що обидві країни націлилися на зближення і в енергетичному секторі, що в них може вийти, оскільки обидві країни мають серйозний уплив на Центральну Азію.

Ми чекатимемо результату переговорів і протистояння великих держав і прийматимемо подачі, які прилітатимуть із різних сторін і завжди "несподівано", оскільки ці процеси ми не можемо контролювати.

Із нинішньою зовнішньою політикою, ми, швидше за все, стаємо периферією цього протистояння, часто потрапляючи в перехресний вогонь великодержавного суперництва, яке почалося по лінії Китай-США. Останні три місяці нам це добре продемонстрували.

Єдина можливість для нас вийти з позиції приймаючого ждуна — це посилювати свою самостійність і свободу: зміцнювати армію й обороноздатність, відстоювати свої економічні інтереси, формувати регіональні ситуативні зв'язки, не втягуватись у чужі конфлікти та прагматично підходити до зовнішніх відносин, виходити зі своїх інтересів, а не чужих хотілок і побажань.

Найгірше, що ми можемо зробити, це продовжувати ігнорувати те, що відбувається, залишаючись у рекурсії неактуальних ідей 2014-2015 років, коли жила ще віра в біполярний світ, де є "Орда" проти нас, і є єдиний "Альянс" за нас, і більше нічого не мало значення.

Першоджерело.