Війна за рідкісні метали: США та Китай вже воюють в Африці за родовища кобальту та золота

Повністю підконтрольні, а можливо й взагалі інтегровані в регулярну армію бойовики беруть під контроль багату на природні ресурси територію сусідньої держави. Ні, мова йде не про окупацію російськими проксі українського Донбасу у 2014 році. Це фабула подій, які відбуваються зараз у Центральнiй Африцi, де Руанда розв’язала гібридну війну проти Демократичної Республіки Конго за дуже знайомим сценарієм.

Воюють більше, ніж півсторіччя

В середині лютого 2025 року бойовики угрупування М-23 захопили місто Букава із населенням близько 2 млн осіб. Керівний директор Екуменічної мережі Центральної Африки в Берліні Кіран Вронс-Пассманн зазначає, що захоплення аеродрому у цій провінції відрізає усю східну частину Конго від сполучення з урядовими силами, відтак передає її під контроль повстанців. Це досить неординарна подія тліючого конфлікту, який триває на сході Конго з 2021 року й почав набирати обертів останніми тижнями.

Угрупування М-23 – одна із близько сотні збройних груп, що функціонують на сході багатостраждальної Демократичної республіки Конго (ДРК), яка до 1997 року носила найменування Заїр. Фактично війна у цій великій (площа понад 2 млн квадратних кілометрів) центральноафриканській державі точиться увесь час її існування у цьому форматі. Конголезцям випало на голову "щастя" опинитися в епіцентрі найбільшої війни на континенті за усю новітню історію та загалом однієї із найкровопролитніших воєн у світі з моменту завершення Другої світової війни. Й з того часу повноцінного миру країна так і не знала.

Ласий шматок природних ресурсів

Конго дуже багате природними ресурсами. Країна експортує мідь, олово, золото, вольфрам та інші цінні метали. Проте особливо важливими є видобуток танталу та кобальту – це метали, які використовуються у виробництві надсучасної електроніки. Частка Конго у світовому експорті кобальту становить близько 80%. Цей метал, разом із літієм, є ключовим елементом у виробництві сонячних батарей та батарей для автомобілів. В умовах технологічного протистояння між США та Китаєм території, багаті на родовища таких копалин, приречені опинитися в епіцентрі "дуелi" наддержав.

Схожа ситуація й у сусідніх країнах. Наприклад, Руанда є найбільшим у світі експортером танталу – ще одного надважливого компоненту для сучасної електроніки. В обох країнах видобутком корисних копалин займалися американські корпорації. Найпотужнішою з них була Freeport-McMoRan, чия дочірня компанія Tenke Fungurume Mining видобувала левову частку корисних копалин у ДРК, зокрема володіючи одним із найбільших у світі родовищ міді та кобальту. AVX Corporation, KEMET Corporation і Global Advanced Metals займаються видобутком та експортом корисних копалин в Руанді.

До Африки йде Китай

З початком XXI століття ситуація змінилася. В Африку прийшов Китай. В пошуках сировини для розвитку своїх новітніх технологій КНР інвестувала близько $155 млрд в регіон Сахелю. Зокрема китайська China Molybdenum Co придбала Tenke — після цього саме китайський підрядник став найбільшим гравцем у гірничодобувній промисловості Конго. На її частку припадає третина світових поставок кобальту. Китай 70% своїх потреб у цій сировині задовольняє саме за рахунок її імпорту із Конго. Інші китайські корпорації — China Railway Group Limited та Sinohydro Corp — сформували спільне підприємство Sicomines для видобутку та транспортування міді та кобальту. У 2024 році вони взяли на себе зобов’язання інвестувати близько $7 млрд у відповідну виробничу інфраструктуру.

Іншими потужними гравцями на гірничодобувному ринку ДРК є Zijin Mining Group Ltd (замінила західні компанії, які покинули республіку через військові конфлікти) та China Nonferrous Metal Mining (Group) Co., Ltd, яка володіє заводом із переробки та рафінування міді у провінції Луалаба. Ці дві корпорації разом інвестували в галузь понад $20 млрд. Наразі вони контролюють близько 2/3 ринку видобутку та переробки міді у країні.

В Руанді ж китайці в основному зосередилися на будівельних проєктах. Так, 70% доріг у країні збудувала Китайська корпорація доріг і мостів.

Американці потребують африканської сировини

Контролюючи місця видобутку стратегічних корисних копалин, Пекін здобуває потужний важіль впливу на світовий ринок інновацій та технологій. Кінцевими споживачами африканських корисних копалин в основному залишаються такі відомі усім бренди як Intel, Apple, Tesla, Microsoft, Hewlet Packard. Для збереження свого іміджу вони намагаються сепаруватися від використання сировини зі скандальних регіонів та навіть заснували ініціативу Responsible Minerals Initiative (RMI), яка мала б забезпечити прозорість поставок та продемонструвати усьому світу дотримання цими компаніями етичних принципів. Наразі Apple заявила, що відмовилася від сировини з Конго, проте чи продовжиться заява реальними діями, чи цей та інші технологічні гіганти продовжуватимуть шукати різноманітні сірі шляхи доступу до таких бажаних ресурсів покаже час і, можливо нові скандали.

В останні роки західні компанії намагалися повернутися в регіон облаштовуючи логістичну інфраструктуру. Наприклад, останній міжнародний візит Байдена до Анголи мав на меті, зокрема, й відвідати логістичний коридор Лобіту (спільний проєкт США та ЄС), який з’єднує місця родовищ Конго із атлантичними портами цієї країни. Також ЄС вклав 900 мільйонів євро у проєкт Global Gateway, що має на меті транспортування стратегічних ресурсів із Руанди до Європейського Союзу.

Відгомін давнього геноциду: хуту, тутсi та сучасна вiйна

Ключове запитання в усьому цьому святі розподілу африканських природних ресурсів полягає у тому хто їх, зрештою, контролює? Уряд ДРК інколи вдається навіть до розгортання військ безпосередньо на китайських підприємствах чи уздовж логістичних маршрутів, проте реально офіційний уряд у Кіншасі ніколи не контролював усієї території, на яку офіційно розповсюджується суверенітет ДРК. Річ у тім, що після завершення геноциду в Руанді у 1994 році, значна частина сил народностi хуту відійшла саме на територію Конго, куди за ними погналися тутсі. Врешті це й спровокувало дві конголезькі війни, що тривали за участі кількох африканських країн упродовж 1996-2002 років.

Навіть після завершення переговорів Кіншаса так і не отримала фактичного контролю над своїми східними провінціями. Цим скористався уряд Руанди, який почав звинувачувати Конго у неспроможності гарантувати безпеку на кордонах. У столицi Руанди — Кіґалі по-різному пояснювали своє втручання у справи свого великого сусіда. Мали місце цілком раціональні зауваження про небезпеку, яку несе сіра зона, не підконтрольна міжнародно визнаному уряду в Кіншасі. Адже там формувалися найрізноманітніші збройні формування — від мілітарних сил хуту, які несуть загрозу постраждалій від геноциду Руанді, до джихадистських угрупувань, загроза від яких відома усім.

У боротьбі за ресурси усі методи хороші

В Руанді, мiж тим, не проти звернутися до "історичної приналежності сучасних територій Конго до великої Руанди". Востаннє про це згадував сам президент країни Поль Кагаме у своїй публічній промові у 2023 році. Про претензії Руанди на територію Конго відкрито говорив на дипломатичному прийомі Пастер Бізімунгу (лідер Руанди упродовж 1994-2000 років), який навіть показував іноземним дипломатам карту, де Руанда у півтора раза більша за міжнародно визнані кордони. Бізімунгу заявляв, що сучасні африканські кордони – це плід колоніального минулого.

Щоправда, офіційна історична наука не може надати підтверджень тому, що будь-які державні утворення, які мають відношення до сучасної Руанди, коли-небудь реально володіли територіями сучасного Конго.

На сцену виходять повстанцi: що таке угрупування М-23

Найпотужнішою підконтрольною Руанді силою на території ДРК став Рух 23 березня (М-23), названий в честь однієї з мирних угод, підписаних 23 березня 2009 року. Проте уже через три роки підконтрольні Руанді сили розпочали нове повстання. Тоді ООН навіть спромоглася сформувати безпрецедентну миротворчу місію MONUSCO в межах якої було розгорнуто наступальну бригаду, що змогла придавити повстання. Тоді провідні європейські держави ввели проти Руанди потужні санкції, зокрема було призупинено фінансову допомогу, розміром $240 млн.

Наступні вісім років пройшли у відносному затишші, поки у 2021 році М-23 тимчасово не захопили прикордонне місто Гома. Цьогорічний наступ теж розпочався із захоплення Гоми, проте тепер повстанці сповнені рішучості піти далі. Аналітик з питань політики та управління в Південній Африці Санділ Свана зазначає, що Конго не може самостійно впоратись з повстанцями, а залучення інших країн до цього процесу, відповідно й до потенційних мирних переговорів, ускладнює мирний процес.

Заходу прохання не втручатися

Набагато кращі дипломатичні позиції в Руанди, яка усі ці роки досить багато допомагала західним країнам, щоб вони принаймні не втручалися у конфлікт. Так збройні сили Руанди присутні в Мозамбіці – критично важливій державі для Франції. Адже Франція інвестувала близько $20 млрд в газовий проєкт Total Energies, доля якого порине в туман невизначеності, якщо впаде чинний уряд країни, який поки тримається якраз на руандійських штиках.

Наразі офіційній Кіґалі допомога Заходу не надто потрiбна — цілком достатньо простої бездіяльності Євроатлантичної спільноти. Адже, за словами Муріті Мутіги, директора аналітичного центру Crisis Group для Африки, регіональні держави не здатні вирішити цей конфлікт.

Як експортувати золото, не маючи родовищ

Тож, забезпечивши надійні тили з боку міжнародної спільноти, Руанда розв’язала собі руки щодо конголезької політики. Вперше у цьому столітті офіційний Кіґалі отримав карт-бланш щодо Конго. Звіти ООН прямо стверджують не лише про підтримку Руандою Alliance Fleuve Congo, бойовим крилом якого є М-23, а й про пряму участь руандійських військ в конфлікті — чи навіть інтеграцію М-23 до збройних сил цієї країни.

Також є висока ймовірність, що цей острів благополуччя на Чорному континенті забезпечив собі добробут коштом безталанного сусіда. Адже в умовах безвладдя та широкого поширення кустарного видобутку корисних копалин ніщо не заважало Кіґалі організувати контрабанду ресурсів через свої проксі. Зараз же вони можуть взяти під прямий контроль конголезькі шахти.

Промовистий факт – відповідно до звітів Французького інституту міжнародних відносин, експорт золота із Південного Ківу за один рік зріс у понад сто разів (понад 5 тонн за 2023 рік), при цьому конголезька державна компанія Primera Gold, якій уряд надав монополію на цю галузь, залишилася осторонь цього процесу. В той же часовий період Руанда, наростила свій експорт золота у півтора раза – експорт цього дорогоцінного металу взагалі складає третину всього експорту країни. При цьому в Руанді немає жодної золотодобувної шахти.

Бачення недалекого майбутнього: боротьба за ресурси та новий геноцид?

Ситуація, яка склалася у центральній Африці, є яскравою демонстрацією того до чого насправді може скотитися світ у процесі нещадної боротьби за ресурси. Африканський континент ніколи не вирізнявся надзвичайною стабільністю, тож не дивно, що саме тут ця боротьба розгорілася найшвидше та у найбільш цинічній формі (хоча Руанда та її проксі публічно називають причиною захист постраждалого від геноциду 1994 року народу тутсі від залишків сил хуту, які наче засіли та відновлюються на території ДРК). Проте на місцях боротьба за ресурси відбувається без усіляких масок.

Натомість осторонь процесу поділу та продажу власних ресурсів знаходиться народ Конго, який навпаки швидше страждає під багатства своєї рідної землі. За оцінками ООН, свої місця покинули близько 400 тисяч осіб. Якщо ж М-23 справді піде на столицю Конго – найкривавіша фаза конфлікту ще попереду.

Африканські конфлікти, які, здавалося б, так далеко вiд нас у територіальному та цивілізаційному вимірах, насправді є показовими для інших учасників міжнародного процесу. Адже якщо з цих зіткнень (а особливо їх причин) не буде зроблено належних висновків, вони досить швидко можуть стати реаліями вже у тих частинах земної кулі, які в поширених стереотипах вважаються більш цивілізованими регіонами.