Новий уряд Ангели Меркель: що далі?

У Німеччині Бундестаг схвалив склад нового, уже четвертого, коаліційного уряду на чолі із канцлером Ангелою Меркель. Перемовини щодо формування нового уряду були довгими та складними.

Призначення Меркель нарешті поставило крапку на періоді фактичного безвладдя та остаточно відвернуло ризик перевиборів. Новий німецький уряд унікальний з-поміж тих, які очолювала раніше канцлер. Це уряд поступок і компромісів — хиткий, слабкий і вразливий. Ще під час кризи у переговорах у січні-лютому канцлер Ангела Меркель була змушена зробити перестановки у керівництві своєї партії та серед претендентів на
ключові посади в майбутньому уряді. Під тиском молодіжного крила партії, а також групи радикалів, які критикували її за провал коаліційних перемовин, Меркель віддала ключові урядові посади кільком своїм опонентам.

Половина його складається із представників Соціал-демократичної партії, а ще чверть — це поступки Меркель представникам опозиції всередині її блоку ХДС\ХСС.

Ще 26 лютого на спеціальному з`їзді своєї партії у Берліні Меркель оголосила про зміни в уряді та представила кандидатів на ключові посади. Найбільшою несподіванкою стало призначення на посаду міністра охорони здоров`я Єнса Шпана — амбітного та молодого політика, затятого критика Меркель, колишнього лобіста фармацевтичних компаній. Він замінив на посаді багаторічного соратника канцлера — Германа Грьое, якого взагалі відсунули на задній план і не запропонували іншої посади, хоча сама Меркель планувала це зробити. Окрім Шпана були призначені молода та нікому не відома Аня Карлічек (міністерство освіти і науки), ще одна представниця молодіжного крила Юлія Кльокнер (міністерство сільського
господарства) та Аннет Відман-Мауц (відомство канцлера з питань міграції).

З-поміж представників "старої гвардії" та соратників Меркель лишилися Урсула фон дер Ляєн (міністерство оборони), Петер Альтмаєр (міністерство енергетики) та Хельге Браун (глава апарату). Як бачимо, три ключові міністерства віддали політичним опонентам Меркель на тлі послаблення її позицій після парламентських виборів у 2017 році.

Інша частина посад за квотою Ангели Меркель відійшла її партнерам по
партійному блоку з Християнсько-соціального союзу (ХСС). Ці баварські політики вже давно займають критичну до канцлера позицію. Головна причина— неефективна, на їхню думку, політика Меркель у питаннях міграції, оборони та безпеки. Оскільки ХСС та ХДС об"єднані в єдиний блок, то падіння рейтингу Меркель автоматично тягне за собою на дно і її партнерів з ХСС. Відповідно до того, як зменшувалася підтримка канцлера на тлі міграційної кризи та посилення санкцій проти Росії, зростала критика з боку баварських союзників.

Тому не дивно, що під час останніх переговорів Ангела Меркель пішла на значні поступки, щоб заручитися підтримкою ХСС для формування нової коаліції. Відтак канцлер віддала баварцям чотири важливі міністерські портфелі. Лідер ХСС Хорст Зеехофер стане новим міністром внутрішніх справ замість близького соратника Меркель Томаса де Мезьєра, якого взагалі приберуть із нового уряду. Крім цього, генеральний секретар ХСС Андреас Шоєр очолить міністерство транспорту. Ще двоє баварських політиків візьмуть міністерство з питань розвитку (Герд Мюллер) та міністерство з питань
цифрових технологій (Доротея Бер). Останнє є новою структурою у Кабміні та буде перетинатися у своїй діяльності з тим самим міністерством транспорту та цифрової інфраструктури.

Ну а решту міністерських портфелів забрали соціал-демократи, з якими
Ангела Меркель формує спільну коаліцію. До речі, це питання саме по собі стало подразником у взаєминах між Меркель та її однопартійцями. Вони звинувачували її у "надмірних поступках" соціал-демократам. Мовляв, вони набрали на виборах лише 25,7%, а отримали забагато посад. Водночас сама канцлер зазначала, що такою є "ціна за стабільний уряд".

Ці дві посади стали особливо болючими ударами по Меркель, адже вона була змушена усунути двох своїх соратників — Зігмара Габріеля та ветерана-політика Вольфганга Шойбле, який керував німецькими фінансами з 2009 року. Із таким складом уряду із послабленими політичними позиціями та доволі "токсичною" опозицією у Бундестазі у вигляді право-радикальної антиіммігрантської "Альтернативи для Німеччини" Ангелу Меркель чекає ціла низка викликів, від характеру вирішення яких залежить майбутнє Німеччини у Європейському союзі та, частково, й доля самого ЄС.

Для Ангели Меркель цей термін є останнім. Її правління завершиться, і
разом із нею піде епоха. Але вона взяла в руки управління у часи, коли триває злам звичної для нас системи і перехід її на новий рівень. Канцлеру доведеться вести країну до реформування Євросоюзу, виборів до Європарламенту в 2019 році, модернізації власної армії, подолання наслідків міграційної кризи, розв"язання конфлікту в Сирії і спроби здійснити прорив у питанні України.

Хоча Німеччина й лишатиметься локомотивом цих змін, сама Меркель
стане тінню нового "лідера Європи" — президента Франції Еммануеля Макрона. Франція та Німеччина діятимуть у тандемі, щоб утримувати позиції проєвропейських сил і просувати вигідні їм проекти. Дуже малоймовірно, що їм вдасться "продавити" посилення інтеграції всередині ЄС без конфліктів із периферією. Скоріше за все, зіткнувшись з опозицією з боку інших країн, Меркель та Макрон можуть спробувати реалізувати свій план, який фактично відрізає від Євросоюзу Східну та Південну Європу.

У питанні мігрантів уряд Меркель дедалі більше схилятиметься до консервативного курсу та поступово відсікатиме біженців, які прибуватимуть до країни. Проблема буде вирішена, якщо Берлін зуміє домовитися з африканськими та близькосхідними країнами у межах формату "Великої сахельської п`ятірки" або у двосторонньому режимі. При цьому Німеччина може навіть піти на укладання угод з неурядовими гравцями, наприклад з озброєними угрупованнями у Лівії, які контролюють транзитні міста, через які біженці на човнах перетинають Середземне море.

Питання України для нового уряду в Берліні буде другорядним.
Ослаблена політичними поступками, Ангела Меркель матиме надскладне завдання: втримати санкційну політику ЄС щодо Росії. Перебуваючи під тиском опозиції та проросійського лобі, їй дедалі складніше надавати аргументи на користь збереження політики санкцій. Це невигідно й частині бізнес-еліт у Німеччині, які вимагають пом"якшення санкцій.

У внутрішній політиці найскладнішим буде модернізація армії, але, імовірно, Меркель приділить цьому достатньо уваги. По-перше, це необхідно, щоб лишити після себе на посаді лідера партії свою людину (мається на увазі Урсула фон дер Ляєн). По-друге, це один із подразників у відносинах із США, а Німеччині необхідні Сполучені Штати для створення противаги Китаю. По- третє, Німеччина загалом буде зосереджена на собі у найближчі 4 роки, і очікувати від слабкого та хиткого коаліційного уряду Меркель якихось ризикованих амбітних ініціатив на міжнародній арені не варто. Лаври "європейського лідера" відійдуть до Макрона.

Ключовим питанням правління Меркель буде не утримування її власного рейтингу до наступних виборів, а скоріше те, чи зможе вона за цей час відродити довіру до своєї партії, правильно скорегувавши її курс. Адже від того, який спадок залишить після себе канцлер, залежатиме, як система переживе структурну кризу ЄС, у якому стані вона прийде до наступних виборів і яке місце у ній матимуть християнські демократи.