Этот день. Как украинки празднуют 8 марта

"Святкувати чи не святкувати восьмомарта? Питання це..." відголоском чи то з Шекспіра, чи то з Подерв"янського звучить зараз по всіх усюдах. І в свята в цього кілька є кінців, як і початків.

Свого розвою, як любив пафосно говорити наш викладач з літературознавства, свято набуло за радянських часів, коли було доречно уповать за право жінки стояти біля станка, валити план у шахті, водити тягача і робити усілякі тяжкі професійні подвиги, цим підмінялося саме поняття жіночого рівноправ"я. Типу, ось дивися, тобі є місце поряд з Петровичем в ливарському цеху, але суспільного голосу тобі зась. Ну то таке, хай в тих нюансах розберуться історики. Тут був би актуальний тост "За равєнство женщін, во імя Клари Цеткін і Рози її Люксембург, пусть плачут всє, каму ми нє дасталісь, пусть сдохнут всє, кто нас нє захатєл… Вітя, де тюльпани, шо такоє, Вітя", - як говорила басом ровнєйшая із женщін, слєсарь пятого розряда Ліда.

З іншого боку є історичний факт, коли десь там у далекій Америці, чи то професійні коханки, чи ще хто вийшов з вимогами. Отих жінок і вимог, давно уже ніхто не згадає. Але во славу їм у всьому світі прокинувся рух феміністок, якому сьогодні ми завдячуємо в тому, що таки вже ось, ну майже-майже досягли того рівноправ"я. Витончена Тоня, котра без уваги чоловіків не лишалася ніколи в житті, вишукано підіймає келих "за тих хто дав нам право одягати брюки".

А ще от є інша сторона - національна традиція. Роки матріархату, дали нам те, що історично наша жінка не така вже й гноблена, не така й знедолена. Ніхто її в можливості ходити коло плуга, полювати, та боронити свою хату не обмежував. І хай би як там не було, але навіть наймаскулінніший маскулін, тобто козак, коли приймав свої рішення, дивився під яким кутом жінка брову вигнула.

Сьогоднішня україночка, обирає часто похідне із цих трьох варіантів. Одні памятають з маминих розповідей женський празднік і вимагають - кофє в постєль, цвіти, ужин, скатіна, прігатовь, і давай мотайся, як я перед тобою рік моталася.

У інших - це привід згадати, віддати данину тим жінкам, які своє життя поклали за нашу з вами можливість вважатися людьми. Але це вже не зовсім і свято.

А в третіх - це просто вихідний день. Звийчайний день, просто чомусь вихідний. Бо їм не треба змушувати коханого варити каву, він і так при нагоді зварить, і квітів нових не треба, бо вони просто є, і вечерю вони готують разом, бо він не "той, мій, муж", а партнер, друг, товариш і коханий.

А от подружка Лєна, каже, у неї кожен день празнік восьмомарта - День рівності з усіма: "Позавчора подарували квіти, проліски, в зеленці, за 30 метрів до передової зірвали, вчора автобус на передову переганяла, завтра за право жінки бути вільною на мітинг піду, а потім коли коханий скаже, що їм на війні потрібен торт, я вигну брову так, щоб знав - все буде мигом".

Тому вирішуйте самі святкувати, чи ні. Просто іноді згадуйте, про те, що хтось колись поклав своє життя, для того щоб ви сьогодні мали право і волю лишатися вільними. Вільними у своєму виборі, вільними у своєму коханні, вільними у своїй професії, тому цінуйте це і не тримайтеся за внутрішнього раба.

Бажаю вам, дорогі одностатниці, почуватися жінкою, коханою, гарною, розумною, самодостатньою, сильною, доброю, щедрою, мудрою, професійною, такою, якою вам мріється, не один день на рік, а усі 365, чи й 366 іноді. Хай у вас завжди вистачає мудрості і сили будувати рівні, партнерські стосунки в коханні. Будьте щасливі не від наявності чи виразності статевих ознак, а тому, що ви людина.